— Уранці світило сонце, потім ішов дощ, а після нього — знову сонце. Раніше жив у Львові, тому непередбачувана погода у Британії була звичною. А хлопцям з Африки звикнути до цього було важче, — каже 21-річний Артем БАРАНЕНКО із Сум. Він — перший українець, який став найкращим випускником Королівської академії сухопутних військ Великої Британії у Сандгерсті.
Артем Бараненко навчається на артилериста на четвертому курсі Національної Академії сухопутних військ у Львові. Щорічно з усіх закладів ЗСУ обирають одного студента, котрий на рік може поїхати вчитися до Королівської академії сухопутних військ у Великій Британії. Її курсантами були англійські принци Вільям та Гаррі, герцог Люксембургу Анрі. Українців заклад приймає з 1997 року.
— Здавав тести з академічних дисциплін, фізичну підготовку та англійську мову, — розповідає Артем. — З усіх отримав хороші результати. На міжнародному тестуванні з англійської "Айелтс" набрав шість із половиною із дев'яти балів.
Навчання в Королівській академії триває 11 місяців. Між трьома курсами по 14 тижнів є два тижні відпустки. Випускники отримують військове звання лейтенанта.
— Приїхав на навчання торік 1 серпня. Розпочинається без урочистостей. Неділю перед першим навчальним понеділком називають "днем гладильної дошки". Усі мають прийти парадно вдягнені та напрасовані. У головному корпусі в холі тоді розвантажили гладильні дошки, електропраски, і ми носилися з формою цілий день.
На навчання прокидався о 6:10. Якщо першої пари не було, то міг встати о пів на восьму. Часто на 6:50 було призначене ранкове шикування. Якщо хтось не приходив чи з'являвся в неналежному вигляді, отримував покарання — ввечері треба бути готовим, як до шикування. О дев'ятій офіцер міг зайти і перевірити.
Бувало, пари закінчувалися о восьмій вечора. Іноді до обіду навчання не було. В цей час могли займатися спортом, але покидати територію закладу заборонено. На першому курсі з території академії не виходили взагалі, на другому могли гуляти з шостої вечора до півночі, на останньому — хоч до ранку.
В Академії діє п'ятибальна система оцінювання.
— У нас чергувалися лекції, семінари і виїзди на полігон. На лекціях не контролювали, чи конспектуєш, але до практичного заняття треба було готуватися. Відвідування обов'язкове. Відсутність можлива лише за наявності довідки. Я мусив кілька днів пропустити, бо якось підвернув ногу на полігоні, а потім два тижні лікував кон'юнктивіт. До медичного центру записуватися треба наперед, потрапити туди можна лише з поважної причини.
Успішність курсанта особливо оцінювали на полігоні. Нас призначали на військові посади. Якщо ставили сержантом, повністю треба було виконувати його функції. За цим стежить реальний сержант, а потім обговорює зі студентом його роботу. Звертали увагу на поведінку, ставили бали за військову підготовку.
Улюбленим предметом в Артема були курси лідерства.
— Там учили, як заслужити повагу і стати лідером у тих, кому підпорядковуєшся і хто підпорядковується тобі, — каже він. — Під час навчання найважче давалося розуміння британських діалектів. До того вивчав англійську у спеціалізованому класі та з репетитором. Спершу не розумів, що мені говорить офіцер-шотландець. Тільки кивав. Переживав, хоч би це не було запитання.
Цьогоріч в академії навчалися 33 закордонні студенти із 22 країн.
— Здружився із хлопцями з Гани, Чаду, Йорданії. Разом їздили на озеро, сиділи у кафе чи ходили до британців на ланч. На канікулах їздили до столиці. Лондон не вразив. Там дощило, а Біг-Бен закрили на реконструкцію. Більше сподобалося місто Бат — його архітектура та давньогрецькі купальні. Ще були у Манчестері та Ліверпулі.
Бараненко жив у гуртожитку. Кожному курсантові виділяють окрему кімнату.
— На першому курсі селили по двоє, щоб познайомилися між собою. Із другого жили по одному. У кімнаті — ліжко, вішалка, стіл, стілець, умивальник. Свою кімнату можна облаштовувати, як бажаєш. Деякі всі стіни завішували плакатами, докуповували телевізори, вентилятори. Один мав ігрову приставку. На вихідних іноді заходили до нього пограти.
— Харчувалися в академії, — продовжує Артем. — На сніданок давали боби з беконом, пластівці з молоком або кашу чи хліб із джемом. На обід мали кілька страв на вибір. Одного дня давали щось з індійської кухні, наступного — з китайської. На вечерю теж можна було обирати страву на свій смак. Могли собі самостійно зробити шаурму і каву з автомата.
Випуск курсантів відбувся 9 серпня.
— Парад розпочинався об 11 годині, — говорить Бараненко. — Перед цим мали заняття з фізкультури. Існує традиція — на нього можна прийти у чому завгодно. Деякі хлопці одягали спідниці і фарбували губи.
Не мав змоги запросити батьків на вручення сертифіката, бо квиток в один бік коштує 300 фунтів (9,2 тис. грн. — ГПУ). До мене підійшов генерал і запитав, чому моїх батьків не буде. Пояснив. За кілька днів дізнався, що їм уже роблять візу. За кошти академії та посольства моїм батькам оплатили переліт і чотириденне перебування у готелі. Встиг показати їм Лондон.
Стати військовим порадив дядько
У Лебедині на Сумщині Артем Бараненко з батьками прожив до 15 років. Потім переїхав до обласного центру.
— Перед 11 класом я ще не знав, куди вступатиму. Мав розмову про це із дядьком, він порадив податися у ЗСУ. Він відслужив 20 років, якраз тоді повернувся з АТО. Потім я поїхав на День відкритих дверей у Львівську академію сухопутних військ, і мені сподобалося. Жодного разу не шкодував, що туди вступив.
Батько Артема фермер, мати працює менеджером.
— Меч — відзнаку найкращого випускника — я подарував дідові, який живе у Лебедині. Він не військовий, але дуже хотів його побачити. Дав йому білі рукавички і показав, як правильно витягувати меч. Дід дивувався, що той зовсім не гострий.
8 
35413
Коментарі