— Розумію, що залежу від Бога. Закашляюся — і перша думка: смерть іде. Відкриваю вікна й починаю ходити. Стає не по собі. Найбільше чіпляє цей страх смерті, — казав торік у грудні хореограф 91-річний Григорій ЧАПКІС. Тоді потрапив до лікарні з двобічним запаленням легень. Хворобу не долікували. Хореографу стало важко ходити й дихати. Ще кілька разів лягав до госпіталю. Сильно схуд, не міг самостійно пересуватися. 13 червня о 22:00 його серце зупинилося.
— У батька почали відмовляти всі органи, — розповідає син 39-річний Грегор. — Він сильно мучився, але виду не подавав. Тримався мужньо. Останні дні поруч із ним були донька Лілія і дружина Міла.
Григорій Чапкіс народився в молдовському Кишиневі. Його батько виготовляв шкіряні вироби. З дружиною виховував семеро дітей.
— Ми жили бідно, — розповідав Григорій Чапкіс. — Їли макуху, спали на нарах, на які стелили мішки з соломою. Танцювати мене навчила вулиця. У 3 роки з друзями клали капелюх на підлозі й танцювали, хто як умів. Увечері прибігав додому й кричав: "Мамо, я заробив два леї!" Це було свято.
У 13 років я виглядав на 7–8: худий і синій. Був неграмотний, не вмів ні читати, ні писати. Розмовляв сумішшю молдовської, румунської, казахської, російської та української. На вулиці ніхто не розумів, що кажу. Батько вирішив прилаштувати мене в ремісниче училище, бо там годували й одягали. Не взяли. Поїхали в залізничне. Теж відмовили. Пішли до директора. Той сказав: "Він же шпиндель. У токарну групу не підійде — до станків не дістане. Паровозом управляти не зможе. Що я з ним робитиму?" Батько відповів: "А ви гляньте, як він танцює". Я став вибивати "циганочку". Директор підняв слухавку й сказав: "Зайди. Я тобі артиста знайшов". За хвилину в кабінеті був замполіт. Обійняв за плечі й повів показувати училище. Далі зайшли в гуртожиток. Сказав, що місце біля вікна — моє. То було перше ліжко в моєму житті.
Закінчив залізничне училище та Київський інститут культури. Був танцівником ансамблю пісні й танцю "Трудові резерви", хореографом у столичному театрі ім. Івана Франка. Виступав у складі ансамблю танцю під керуванням Павла Вірського.
— Із Вірським я працював 27 років. Він ганяв артистів до сьомого поту, щоб усе було ідеально. Уклін репетирували 4 години, — казав Григорій Миколайович. — Якось під час гастролей у Мадриді до нас за лаштунки прийшов художник Сальвадор Далі. Був у яскраво-зеленому піджаку. З нагрудної кишені замість носовичка виглядав омлет. Подякував Вірському за концерт. Помітив мене й вигукнув: "У тебе в ногах заховані машинки!" Підійшов, нахилився і помацав мої коліна. "Точно, машинки", — сказав. Наступного дня в газетах писали, що Далі викрив радянського танцюриста.
Хореограф мав у Києві "Школу танців Чапкіса". Колекціонував костюми, краватки, капелюхи та сонцезахисні окуляри.
— Можу дозволити собі не працювати. Грошей заробив стільки, що вистачить до кінця життя і на похорони, — казав Чапкіс 2017-го.
Він виховав двох дітей: донька Лілія живе в Італії, син Грегор — у США. Обоє — хореографи.
Чотири рази був одружений. Торік побрався з директоркою ювелірного магазину Людмилою. Вона була молодша від чоловіка на 52 роки.
— Любити потрібно безперервно, — говорив Чапкіс. — Коли людина хоче — в неї очі горять, вона палає зсередини. А коли ніяких бажань уже немає — це початок кінця.
3 
1
Коментарі