"Наверное, внучат от Вероники не дождемся, — 31-річна киянка Ганна Полініченко поправляє ковдру на дитині у візку. — Молим, чтобы Господь дал поставить дитя на ноги".
— Ми ВІЛ-інфіковані, — пояснює 30-річний Володимир, чоловік Ганни.
Із Полініченками зустрічаємося на станції метро Академмістечко. Неподалік їхня однокімнатна квартира. Володимир у светрі і джинсах, він працює менеджером у приватній будівельній компанії. Ганна у темних окулярах. Жінка у декретній відпустці — доньці днями виповниться 3 роки.
Пара познайомилася на вечірці в друзів у місті Лубни на Полтавщині. Півроку зустрічалися.
— Особливого кохання, щоб із розуму сходити, не було. Трапилася гарна дівчина, рівня мені, розумна і хазяйновита — чому не побратися? — розповідає Володимир. — Батьки залишили мені квартиру в Києві, одразу після весілля переїхали. Коли народилася донька, почалися проблеми. Я вважав, що Аня мене не розуміє — весь час думала про дитину. Складалося враження, що я лише машина для заробляння грошей. Сварилися. Я не витримав, спакував речі й пішов до приятеля Ярослава. Хотілося свободи і веселощів, а не криків дружини.
У Володимира дзвонить мобільний. Чоловік вимикає його.
— Місяць жив у друзів. Ті швидко організували "культурну програму": і випивку, і закуску, і дівчат. Після випивки мало пам"ятав про захисні засоби.
— Ти розкажи за ту красапєту! — перебиває чоловіка Ганна.
Я перебила весь посуд на кухні
— А, була одна: одночасно роботу робила, пиво пила, курила й гроші рахувала. Я її не чіпав, тільки з кухні дивився.
За місяць про розрив у родині довідалися батьки.
— Мама дзвонила тричі на день. Розказувала, що дитина росте, в родині треба шукати компроміси, а не розбігатися по першій причині. Я сам повернувся у родину. Про свої походеньки промовчав. Пояснив тільки, що по-чоловічому переживав розрив у компанії друзів.
За півроку Володимир здавав кров для лікування вагітної дружини двоюрідного брата. Медики повідомили: донор ВІЛ-інфікований.
— Я прийшов додому шокований. Почувався мертвим, — каже чоловк.
— Коли Вовка сказав — я подумала, що це якийсь розіграш, — додає Ганна. — Він розплакався і почав розказувати про якихось проституток, яких навіть не пам"ятає. Я перебила весь посуд на кухні. Мені було наплювати на себе й на нього. Але точно вбила би його, якби цей діагноз виявили у дитини.
Аналізи підтвердили, що і Ганна ВІЛ-інфікована.
— Я майже місяць депресувала. Займалася дитиною, а у вільний час сиділа на підвіконні. Аж голова розпухала від думок. Спочатку хотіла прогнати чоловіка — хай здихає десь під тином! Потім зрозуміла, що і йому так само важко. Але що це дасть? Так і просиджу одна до смерті — нещасна, без чоловіка.
Про хворобу Полініченки розповіли батькам.
— Мама не розмовляє із зятем, жаліється знайомим на Вовку, що гуляка й алкоголік, б"є мене.
Вероніка Полініченко здорова.
— Лікарі нас підтримують медикаментами. Кажуть, є непогані шанси прожити довше, — махає рукою наостанок Ганна. — Раніше в нас одне було: робота, телевізор, диван. А тепер нічого не хочу пропустити: багато гуляємо всією родиною, спілкуємося із друзями, ходимо в кіно, їздили до моря. Хочеться милуватися світом.
1977, 10 серпня — Ганна Банас народилася у Львові в сім"ї учительки та інженера. За рік родина переїхала доглядати бабусю у Лубни Полтавської обл.
1978, 21 лютого — Володимир Полініченко народився в Лубнах у родині лікарів
2002, грудень — познайомилися на вечірці у друзів
2003, 14 червня — побралися, вінчалися у Мгарському монастирі; у серпні переїхали до Києва. Ганна влаштувалася в приватну фірму "Акорд" менеджером, Володимир працює в будівельній компанії
2006, 2 травня — народилася донька Вероніка
2006, вересень — Володимир на місяць пішов із сім"ї
2007, квітень — Полініченкам установили діагноз ВІЛ-інфекція
1 
1
Коментарі