"Не дивуйтеся, тут у нас таких повно", — каже англійською екскурсовод групі туристів, показуючи на пенсіонерку 70-річну Галину Кашіянову. На Андріївському узвозі в Києві вона із 16 собаками просить гроші на притулок для бездомних тварин. У своєму господарстві має 90 собак.
Повідці всіх собак зв"язані в один вузол. Вони сидять на двох шерстяних ковдрах. Збоку алюмінієва миска з водою. На стіні скотчем приклеєна картонна коробка з написом "Помогите бездомным жывотным", у ній — кілька купюр 2 та 10 грн.
— Тільки на вихідних милостиню просимо, а сьогодні прийшли, бо гроші закінчилися, — Галина Данилівна поправляє срібний перстень на лівій руці. — Купую їм кісточки на базарі по 4 гривні за кіло. Мене там усі знають, дешевше оддають. Тут рядом ліцей є, у них всяких відходів беру. Недорогі каші варю їм — кукурудзяну та ячну. За вихідні заробляю десь тисячу гривень. Пенсія — 780 рублів — уся на собак іде.
Галина Данилівна насипає собакам кісток із целофанового пакета. Каже, рятує бездомних тварин 30 років.
— Усю жизнь пропрацювала медсестрою в київській больниці. Якось занесло мене в шкуродерню в Пирогові. Бачила, як тваринок убивали, знімали шкуру. Там уперше стала на коліна й заплакала. У Радянському Союзі був план знищення собак. Їх ядом травили, додавали в перекручене м"ясо і розкидали в городі. Собачок від того паралізувало, носом і ротом текла кров.
У Києві Галина Кашіянова має однокімнатну квартиру на Троєщині. Але з собаками живе в закинутому будинку навпроти Андріївської церкви.
— У моїй квартирі всі не помістяться, — сміється. — Уже три роки живемо в будинку без вікон і дверей. Його наче реставрувати збираються чи зносити. Мені допомагають четверо бездомних. Їсти варять, за собаками дивляться, прибирають, водички наливають. Поки дозволяють, то живемо. А як проженуть, поїдемо в села.
У селі Ярешки Баришівського району сім років тому купила будинок за $2 тис.
— Якісь п"яниці раніше там жили, у хаті навіть світла не було. Багато приклала сил, щоб до порядку там усе привести. Тільки забор п"ять років робила. Високий звела, щоб собаки по селі не бігали. Зараз у мене там 60 тварин.
Через день їздить у село — возить ім їжу.
Раніше зі шкуродерні кота можна було викупити за 7 рублів і 30 копійок
— Вони їдять багато, електричкою не навозишся. За 100 гривень наймаю машину, а назад уже сама добираюся. Оце вчора була там, то сусіди кажуть, такий-то розстріляв собачку, бо вона забігла до нього на город. У селах порядку немає. Захотів — убив, кип"ятка вилив чи очі виколов.
Сірий пудель Бєлочка з перебинтованою головою вибігає на дорогу. Галина Данилівна штовхає його ногою, щоб повернувся назад.
— У цеї пудельочки хазяйка вмерла, і син вигнав її надвір. Мої пси її зразу не злюбили — порвали спину, живота, он ще видно шви. Лікування дорого обійшлося, 500 гривень оддала. Раніше зі шкуродерні кота можна було викупити за 7 рублів і 30 копійок, собачку — на 30 копійок дорожче. Як стали демократичною державою, ціни виросли — тепер їх не купую.
Чоловік у дорогому костюмі дає Галині Данилівні 50 грн. Говорить, що захоплений її ентузіазмом.
— Я без них жити не можу, — каже йому жінка. — Оце в квартиру свою поїду, щоб помиться, переодіться, постіраться, час-два пройде, і душа вже до них проситься. Шарік, — гладить рудого пса. — Ти хороший мальчік, шо ти головку підняв? Козя, — звертається до чорного дога. — Шо, доця моя, вкусна косточка? Вона маленькою стрибала, як коза. Бувало, на вірьовочку повішаємо стірку, а вона підстрибує і все те знімає. То назвали її Козьою. Тепер вона їсти любить. Своє поїсть і в других забирає.
Сім"ї в Галини Кашіянової немає.
— Не склалося, здоров"я на сім"ю в мене не було, — опускає очі.
1 
1
Коментарі
1