— Шість років читаю "Газету по-українськи". Подруга порадила. Я спочатку купувала, потім виписала. Передплачую двічі: на три місяці в Києві, на решту року — в селі Ямпільчик Чемеровецького району на Хмельниччині. Там із чоловіком, Степаном Миколайовичем, живемо з весни до Нового року, — розповідає киянка Євдокія Фурман, 69 років.
Передплатила "Газету по-українськи", надіслала квитанцію і за підсумками розіграшу отримала в подарунок фірмовий набір — фартух і кухонну рукавичку.
— Я зараз у селі. Хоч далеко їздити, майже 500 кілометрів від столиці, але садимо тут город. На пенсію не розженешся. Я понад 40 років проробила, а отримую 1600 гривень. Тому всі дружно садимо й збираємо врожай. Діти приїжджають допомогти, — каже Євдокія Григорівна. — Тут курочки маємо, деколи свині держу. У селі краса. Цієї весни все раптово зацвіло — ранні й пізні вишні, яблуні й черешні. У селі не маю коли скучати. Як роботи менше, бігаю до сусідів побалакати. Цікаво, хто що садив, чи все зійшло. Обговорюємо останні події в країні. Дуже хочеться миру, щоб люди краще жили, отримували гарні зарплати й пенсії.
Євдокія Григорівна планує знову брати участь у розіграшах від "Газети по-українськи".
— Я свій подарунок залишила дітям у Києві. Там живемо з невісткою і сином. У газеті люблю всі рубрики. Читає першим той, хто отримав. Зазвичай це чоловік. У селі газету порадила подругам, однокласникам і сусідам. Давала раніше читати. Тепер передплатять собі.
Коментарі