7 листопада в хоспісі в американській Філадельфії від раку печінки на 68-му році життя помер Джо Фрейзер. Він був один із найвидатніших надважковаговиків в історії професійного боксу, олімпійський чемпіон 1964 року в Токіо. Фрейзеру поставили страшний діагноз наприкінці вересня.
— Минулого тижня йому трохи покращало, — каже менеджер боксера Леслі Вульф, 56 років. — Ми сподівалися на диво. Лікарі просили друзів та рідних молитися за нього. Шансів на життя було небагато. Хвороба прогресувала. У неділю йому стало зовсім зле.
Фрейзер носив чорний одяг, аби виглядати солідніше. На шиї — важкий золотий ланцюг із бляхою у вигляді левової голови і написом "Дим", на голові — ковбойський капелюх. Останні роки життя погано бачив і недочував, руки скрутив артрит.
— Проблеми із зором у нього почалися в 30 років, — згадує Вульф. — Він погано бачив на ліве око через катаракту. Під час медоглядів дурив окулістів, бо підглядав правим.
Боксер народився у Південній Кароліні, був 11-ю дитиною в сім'ї.
— У дитинстві мав дві сорочки: одна для школи, друга для гри, — казав в одному з останніх інтерв'ю Джо торік. — Більше двох ні в кого не було. Темношкірі діти не мали перспектив. Якщо ходив до школи, це було за щастя. Про бокс я навіть не мріяв.
— Батько був місцевий авторитет. Тримав порядок у всьому кварталі, розбороняв сусідів під час бійок. У нього і грядка своя була з чимось пахучим: чи то тютюн, чи то марихуана. А ще він торгував спиртним. Грошей вистачало на сім'ю. Ми перші у всьому кварталі купили телевізор.
По середах у нас удома збирався весь район, бо показували бокс. Я крутився перед екраном, махав кулаками. Пам'ятаю, як один із сусідів повернувся до батька і сказав: "Цей хлопчина буде чемпіоном, ось побачиш. Стане другим Джо Луїсом!" Я тоді не розумів, хто такий Луїс, але мріяв ним стати.
Повісив на дерево старий мішок, набитий ганчір'ям та кукурудзяним бадиллям, іноді докладав туди кілька цеглин. Приходив ввечері зі школи і молотив цей лантух щосили мінімум годину. У 15 років поїхав до Нью-Йорка, де жив старший брат. Крав машини зі стоянок, розбивав їх і здавав на звалище за 50 доларів. 18-річним почав професійно займатися боксом, коли перебрався до дядька у Філадельфію.
— Мій покійний тренер учив: аби завдавати ударів, треба вміти їх тримати, — продовжує. — Я йшов на бійців обережно, щоб не отримати по пиці. Часто був на голову нижчий за супротивника. Здоровані виходили на арену з думкою про перемогу. Коли дивилися мені в очі, хотіли чимшвидше забратися з рингу.
Коронний удар — лівий хук.
— Я його від свині отримав. У дитинстві доглядав свиней на батьковій фермі. Один кабан зламав огорожу і погнався за мною. Повалив на землю, і я зламав ліву руку в лікті. Зрослася вона неправильно, повністю розігнути я її досі не можу, тільки під кутом. Зате цей кут — ідеальний для хука.
Джо Фрейзер був першим, хто переміг американського боксера Мохаммеда Алі 1971 року. Та зустріч увійшла в історію як "Бій століття". Дві легенди після цього боксували ще двічі — 1974-го і 1975-го, й обидва рази сильнішим ставав Алі. Останній двобій дістав назву "Трилер у Манілі", або "Манільська м'ясорубка".
— Я щодня молився Богові, аби дав шанс зустрітися на ринзі з Алі. Усі думали, що ми один одного хочемо вбити. Насправді ми ненавиділи один одного перед камерами, щоб підігріти інтерес до матчу. Під час останнього обидва мало не померли. Була 30-градусна спека. Після поєдинку він дуже образився. Кликав битися у філадельфійському парку. Я вже думав погодитися, але тренер не пустив. Потім Алі вибачався. Я йому відповів: "Пробач і ти, що набив тобі пику. У нас робота така".
Боксера прозвали "паруючим Джо".
— Тренер увесь час учив: "Джо, бий так, щоб рукавиці диміли". Тепер я вже старий, не такий злий, як тоді. Рідко вдягаю рукавиці. Бокс приніс мені багато грошей, зробив мене знаменитим.
Спортсмен завершив кар'єру 1981 року. 1994-го зіграв одну з головних ролей у фільмі Ніка Стагліано "Обитель ангелів". Ім'я Джо Фрейзера внесли в обидва всесвітньо визнані Зали слави боксу.
У Джо залишилися дружина, двоє синів і онуків. Старший син Марвіс Фрейзер теж став боксером.
1 
1
Коментарі
2