4 травня на глибині 585 м обвалилася покрівля у лаві та відкатному штреку державної копальні "Новодзержинська" у м. Дзержинськ Донецької області. Із 14-ти гірників, які тоді працювали на дільниці, п"ять самотужки вийшли на поверхню. Шестеро загинули. Прохідників Вадима Ракицяну, Валерія Полежака та Сергія Крошка знайшли живими 7 травня.
— Кровля в лаве обрушилась за 10 минут до окончания нашей смены, — розповідає російською Валерiй Полежак, 48 рокiв. У Донецькій лікарні профзахворювань він лежить в одній палаті з Вадимом і Сергієм. — Мы в подготовительной выработке убирали породу у вагона, когда вдруг — будто взрыв. И потом еще серия ударов. Нас откинуло, поднялась волна пыли.
— Если бы пошли в сторону ствола немного раньше, оказались бы в эпицентре горя, — додає 41-річний Сергій Крошко. — Обычно перед обвалом порода начинает сыпаться, стойка трещит, крепление играет. Но тут все было неожиданно.
Прохідники опинилися в тупиковому відрізку завдовжки 20 м, завширшки 3,5 м і 2 м заввишки.
— Перші 10 годин абсолютної тиші були найстрашніші. Десь о другій ночі почули стукіт відбійних молотків, — пригадує Крошко. — Але не зрозуміло було — звідки. Звук видавався то близько, то далеко.
Між ними і рятувальниками було 60 м породи.
— Ми постійно відстукували, — говорить Полежак. — Стук по трубах чутно на 100 метрів. Але труби обірвало, тому нас не чули. Коли почали самотужки розчищати завал, побачили, що метал зім"яло, як цигарковий папір. Аж вагони розплющило.
— Стали потихеньку знизу підкопувати і йти до ствола, — продовжує Крошко. — Ножівкою, сокирою прибирали дерев"яні стійки, щось виламували, розклинювали стійками вагони, щоб на нас не звалилося, і зробили невеликий прохід у завалі: десь метр шириною і сантиметрів 80 висотою.
Прохідники зуміли розчистити 10 м завалу.
— Побачили загиблого Олексія Беспальченка — його придавило між вагоном і породою. А далі знайшли Сергія Ольхова, затиснутого між трубою кріплення і породою, — згадує Полежак.
Економили світло та воду.
Метал зім"яло, як цигарковий папір. Аж вагони розплющило
— У мене був новий світильник, його на добу безперервного світла вистачає, — розповідає Валерій. — А у хлопцiв — на 12 годин максимум. Тому світильники вимикали, інколи горів один.
— Воду по ковточку пили, розтягували, — доповнює Сергій. — Добре, що їсти не було. Якби їли, води не вистачило б. Але їсти й не хотiлося. А от дефіциту повітря не відчували — вентиляція надходила по трубах і через щілини. Годинника не мали, але я орієнтувався по щетині. Намагалися заснути, щоб час швидше збігав. То провалювалися, то прокидалися. Мені снилися незвично кольорові сни — сонце, вода яскраво-синя... Обожнюю курорти, може, тому?..
Намагалися поставити себе на місце рятувальників і прикинути масштаби обвалу.
— Могли б і не діждатися, поки нас знайдуть, — говорить Крошко. — За чотири години до порятунку Вадим сказав: "Нам кінець — води не лишилося". Але ми почали шукати і знайшли пляшку, в якій було грамів 700 — хтось залишив із попередніх змін. Вирішили, що на пару діб вистачить.
— Не всегда клеился разговор, — заговорює мовчазний 33-річний Вадим Ракицяну. — Как только доходило до "достанут нас — или не достанут", беседа перерывалась.
Кажуть, намагалися молитися, але змогли пригадати лише пару рядків "Отче наш".
На грудях Валерія Полежака висить дерев"яний хрестик.
— Це з Воронежа сестра дружини з якогось монастиря привезла, за тиждень до пригоди, — пояснює. — З нами в забої ще ікона Божої матері була — вирізка з журналу. Бригадир іншої зміни, Юра Шандуляк, повісив її, коли перейшли на цю ділянку.
— Не думали, що порятунок поруч, коли з ходка, який ми зробили, виглянула голова бригадира забійників Сергія Шемука. Він крикнув: "Сколько вас тут живых, мужики?" — згадує Крошко. — Був серед тих, хто нас знайшов, i Олександр Беспальченко, брат загиблого Олексія.
Віддячили тим, хто їх врятував, рукостисканням.
— Я так звик не пити, що навіть на воду не накинувся, — каже Сергій Крошко. — Одразу піднялися i — в душ. Нас проводжали: боялися — раптом знепритомніємо.
У Сергія є дружина Оксана і четверо дітей: 5-рiчна Віолета, Артем і Ярослав, яким відповідно 12 і 13 років, і 14-літня Анжеліка.
— Коли вийшов із-під обвалу, одна думка була — побачити своїх! Бiля шахти чекали мамка, батько. А удома — син, — каже Вадим Ракицяну.
У першу добу після звільнення із підземного полону він утік із лікарні додому, але його повернули. У Вадима — 10-рiчний син Володимир, із дружиною розлучений. Як і Сергій, живе у Дзержинську.
Мріяли, що піднімемося і одразу вип"ємо по склянці горілки і по шашлику з"їмо
— Коли там були, мріяли, що піднімемося і одразу вип"ємо по склянці горілки і по ось такому шашлику з"їмо, — Валерій Полежак розводить руки на півметра. — Але налетіли лікарi, рятувальники... Ледве не в наручники пов"язали — і сюди, на вітаміни!
Валерій із міста Костянтинівка Донецької області. Із дружиною Тетяною має двох доньок. 10 травня молодшій Валерії виповнилося 17 років. Старшій Олені — 25.
У Крошка дзвонить мобільний.
— Усі органи в нормі, — сміється Сергій у слухавку. — Але один іще не перевірений.
Коли виходжу з палати, Вадим скаржиться лікарці:
— У вухах спершу якась музика, потім починає пищати...
9 травня з шахти дістали тіла трьох загиблих. За два дні їх поховали. Забійникові Сергію Ольхову було 43 роки, у нього залишилися двоє дітей. 23-річний гірничий майстер Олексій Беспальченко торік одружився, а місяць тому в нього народилася донька. Третьому загиблому, заступнику начальника ділянки Анатолію Мірошниченку, був 51 рік. Мав дорослу доньку й онуку.
— Кріплення було нормальне. Я думаю, це зрушення породи, підвела геологія, — каже Сергій Крошко про причини аварії. У нього 20 років шахтарського стажу. "Новодзержинська" не вважається небезпечною, хоча 15 років тому тут стався вибух.
Урятовані прохідники збираються повернутися до шахти. Заробляють вони близько 3 тис. грн на місяць.
3 
1
Коментарі
1