У неділю у 31-річної Тетяни Щербак та 35-річного Володимира Бахтина будуть заручини. Закохані — колишні наркомани, обоє відсиділи. Познайомились у рідному Кременчуці: купували в одного й того ж "бариги" сировину для наркотиків.
До пам"ятника Кию, Щеку, Хориву і Либеді в Києві прийшли, тримаючись за руки. Під постаментом кілька порожніх пляшок з-під шампанського і засохла біла троянда з чужого весільного букета. Дві жіночки прополюють клумбу.
— Я кололася з 14 років, — зітхає Таня, невисока яскрава брюнетка у персиковій блузі. — Мій перший хлопець був наркоманом. Потім його забрали в тюрму, а коли вийшов — посадили вже мене. Спочатку торгувала наркотиками, потім пішла обкрадати магазини, ринки. Відсиділа рік. Понятія, касти, маляви, блатні... Така романтика! До наркотиків привчила ще й старшу сестру Світлану. Красти вона не вміла, тому зайнялася проституцією. Жах, — закриває обличчя руками, — вона жила з наркоманом, народила дитину. Бідне мале кричало від ломки, йому кололи знеболювальне.
У 21 рік я дізналася, що в мене ВІЛ, — продовжує. — Колола 40 кубиків опіуму на добу — хотіла померти.
Світлана тоді вже лікувалась у реабілітаційному центрі "Життя без оков" у селі Митниця під Києвом. Таню батько теж відвіз туди.
Нагодувала пиріжками з вишнями
— Гроші дав водієві: боявся, що дорогою вискочу. Сестра кинулася мені на шию, плакала. Колотися я перестала. Навіть ломки не було.
Коли Таня приїхала погостювати до батьків, її побачив Володя. Саме йшов по наркотики до сусіднього будинку. Хлопець почав колотися після армії: захотів гострих відчуттів.
— Теж крав у магазинах, — штовхає його під лікоть Таня. — На блатному жаргоні це називається "отвьорточнікі", — відвертати увагу продавця. У нас із ним — один факультет, — хмикає.
— Таня посадила мене на лавку, нагодувала пиріжками з вишнями, — пригадує Володя. — Я подумав: жінка змогла, а я ні? І поїхав з нею у центр. Коли побачив, що там підйом у 6.30, треба весь час молитися і навіть курити не можна — думав, задушу її.
Коли ж ви закохалися?
— Я чи вона? — уточнює. — Мені Таня сподобалась одразу. Але коли заводив про це мову, вона тільки крутила пальцем біля скроні. Погодилася бути моєю через півтора року.
— Я сотні разів прокручувала у голові, як він буде освідчуватися, — сяють у неї очі. — Вова просто подзвонив і попросив зустріти його. За спиною ховав білі кали. Сказав: "Я кохаю тебе. Виходь за мене". Я плакала від щастя!
Недавно Тетяна зробила аналізи, і лікарі сказали, що ВІЛ-інфекції в неї вже немає.
— І племінник, який народився наркозалежним, — тепер здоровий 11-річний хлопчик. — А ще я вступила до університету "Україна", вчуся на соціального працівника. Служу разом з Володею у центрі. Їздимо з ним по СІЗО, допомагаємо таким, як самі. Отримуємо на двох 850 гривень.
За що ж справите весілля?
— Бог допомагає! — радісно запевняє Таня. — Святкувати будемо на Десні. Один чоловік із центру влаштував там "Острів скарбів" — для безпритульних дітей. Знайомій із дитсадка недавно принесли весільну сукню і туфлі. Сказали — на дитячі костюми. Піду завтра міряти.
— Господи, я — наречена! — кружляє Таня навколо клумби.
1971 — Володимир народився у Кременчуці; за чотири роки народилася Тетяна
1988 — закінчив школу; в армії служив у Калузі, Росія
1989 — Таня почала колотися
1991–2003 — Володимир вживав наркотики
1992 — Тетяна закінчила школу, наступного року сіла за крадіжку
1997 — дізналася, що ВІЛ-інфікована
1998, 2000, 2001 — Володимир тричі сидів за наркотики
із 2002-го — обоє у реабілітаційному центрі "Життя без оков"; залишилися там працювати
2006 — Тетяна вилікувалася від ВІЛ
3 
1
Коментарі