— Керувати автівкою може кожний. Потрібно лише бажання, час і гроші, — каже інструктор автошколи автодрому "Чайка" 27-річний Олег Сухоруков.
Автогонщики Дмитро Жайворонок і Валерій Шевельов відкрили її 2014-го. Тут можна пройти базовий курс для новачків, контраварійний рух, дрифт (техніка проходження поворотів. — ГПУ) та спорт-програми для просунутих водіїв. Родзинкою автошколи є курс "Юний водій", розрахований на учнів 10–18 років.
Автомобільна школа розташована на околиці Києва. На вказівнику "Автодром" звертаю з житомирської траси. Обабіч дороги ліс. Під містком — траса мототреку. У відкрите вікно чути рев двигуна та свист шин.
Під трибунами автодрому — офіс автошколи. Стоять дві парти із прикріпленими кермами. Біля вікна автосимулятор. Стіни кімнати відпочинку завішані фотографіями автівок. Навпроти офіса — автомайстерня. Два механіки завжди напоготові — колеса змінити чи двигун перевірити.
Олег Сухоруков спостерігає, як 37-річний Артем на спортивному BMW тренується в дрифті. Він приїхав із Ізраїлю, щоби відточити майстерність. Двигун гурчить, шини димлять.
— Усі думають, що дрифт — це швидкість і дим, насправді це певні завдання та їх виконання, — підвищує голос інструктор. — Здається, що водій спеціально газує. Та є зони, до яких треба під'їжджати під певним кутом у заносі. У цій техніці добре працює моторика. Там постійно перемикаєш зчеплення-газ-гальма. І лівою ногою доводиться гальмувати, і працювати із ручником. Робота з педалями шалена. Все для того, щоб направити авто, куди треба.
Олег сідає за кермо, щоб показати нову конфігурацію. Машина розганяється. В заносі гума переднього колеса лопається. Після заміни чоловіки знову виїжджають на трек. Під час заносу колесо відлітає, автівку розвертає.
— Думали — знову лопнуло колесо. Вийшли з машини, а воно відлетіло, — сміється Артем. — На таке вже й не звертаєш уваги, звикаєш.
— Передні шини в дрифті зазвичай вужчі від задніх, зношуються не так інтенсивно, — пояснює Олег. — А от задніх шин за заняття лопається вісім-десять.
Відходимо в тінь. На треку температура сягає 40 градусів.
— У перегонах — швидкість понад усе. Однак у місті три хвилини не варті чийогось життя. В Європі дистанція між машинами вимірюється в секундах. Мінімальна — три. Це коли автомобіль попереду перетинає якусь умовну лінію, ви повинні доїхати до неї не менш як за три секунди. На мокрому покритті дистанція має бути у три-п'ять разів більшою.
Ми намагаємося перевчити тих, хто впевнений, що все знає і вміє. Буває, приходять після аварії. На автомайданчику відтворюємо дорожню ситуацію. Розбираємося, чому так сталося. Зазвичай водії одразу розуміють, у чому причина: дистанцію не тримав, швидко їхав, розкачував автомобіль, різко кидав його.
Одна учениця після ДТП боялася знову сісти за кермо. З'ясували причину, всі її дії довели до автоматизму. Тоді страх зник.
Плануємо заняття так, щоб на майданчику було не більше двох автомобілів. Це — безпека. Інструктор сидить поруч або спілкується по рації. Водіям-початківцям важливо давати їздити самим. Поставили задачу, показали, як виконати. Якщо учень 10 із 10 кіл стабільно їде, виходимо з машини. Підказки даємо по рації.
Артем закінчує тренування. Наступне заняття за розкладом — базовий курс. На трек виїжджає 20-річна Ольга. У неї сьогодні третій урок.
— Два роки тому закінчила автошколу, — говорить вона. — Навички хочу довести до автоматизму, щоби слідкувати за обстановкою на дорозі, а не за перемиканням передач.
Олег Сухоруков виставляє квадрат із конусів. Це — умовна зона зупинки.
— Людину треба чимось обмежувати, бо на дорогах немає восьми смуг, де ніхто не заважає, — каже він.
На виконання вправи є 20 хв. Ольга їде треком, зупиняється біля конусів. Олег виставляє з них змійку для наступного завдання.
— Будемо їхати вздовж змійки, — продовжує інструктор. — Задача: бути якомога ближче і не зачепити конуси задніми колесами.
— Навчаємо поступово. Якщо зразу завалити завданнями, нічого не відкладеться в голові. Спочатку відпрацьовуємо їзду заднім ходом, потім трохи змінюємо траєкторію, додаємо обмеження. Усе комбінуємо.
Олег пояснює учениці, як працювати із дзеркалами.
— Коли робитимете задній хід у коридорі, доведеться працювати із двома, щоб вибрати правильну траєкторію. У дзеркалі має бути видно 10 відсотків корпусу автомобіля і 90 відсотків — проїзної частини.
Ольга виходить із машини відпочити. Олег виставляє конуси для нового завдання — зупинка, розворот, заїзд у "гараж" і виїзд.
— Поставив так, щоби повертала в різні сторони і вибудовувала правильну траєкторію, вигідну для неї і безпечну для інших учасників руху. В цій вправі виробляється звичка слідкувати за обстановкою по дзеркалах.
Курс контраварійного руху проходять водії, які їздять містом принаймні півроку.
На трек виїжджає 27-річна Наталія з інструктором Миколою Бойком, 28 років. Вивчатиме поліцейський розворот — на 180 градусів заднім ходом.
— Це не забава, — каже інструктор. — Водій має звикнути до відчуття польоту, коли машина їде в заносі, який треба уповільнити. Бо в таких ситуаціях люди часто губляться.
Жінка відпрацьовує розворот.
— Після маневру колеса мають дивитися прямо, а в неї — вбік, — Микола пояснює помилки. — Машину треба вирівняти, вона має котитися за інерцією прямо. Розганяєтеся, відпускаєте педаль газу, на механіці натискаєте зчеплення, на автоматі — перемикаєтеся на нейтральну передачу і викручуєте кермо. Коли робиш цей розворот уперше, головне — не кинути його, не загальмувати рефлекторно. Це роблять машинально, бо спрацьовує інстинкт самозбереження.
— От зараз відмінно вийшло. Машина вирівнялася, — хвалить Наталію і дозволяє перепочити.
— Два-три розвороти зробили — виходимо з машини, — говорить Микола. — Це ж адреналін. Дехто нормально сприймає, а когось нудить чи голова крутиться.
— Круто-круто, стільки адреналіну, — ділиться враженнями Наталія. — Більше сподобалося перше заняття. Тоді була злива, на мокрому покритті вправу легше було виконувати. Коли Микола розказав, що маю робити, спитала: "Я не перекинусь?" Відповів: ні в якому разі. Тепер знаю, що робити, коли машина йде в занос. Але треба ще підучитися.
Права маю з 2011-го. Вісім років їздила на автомобілі з механічною коробкою передач, два з половиною — на автоматичній. Боялася, що важко буде повернутися на механіку. Але все згадала. За роки звикла кермувати долонькою, а це — неправильно. Одна справа робити так, коли розвертаєшся у дворі. А якщо на трасі колесо втрапить у яму, долонею кермо не втримаєш. Його треба завжди фіксувати двома руками.
2 
1
Коментарі