— Більш як 12 років не могла завагітніти. Медики не знаходили причину. Три роки тому на лівому яєчнику УЗІ показало кісту. Вийде з критичними днями, сказали лікарі. Згодом почав рости живіт. Я була продавцем у магазині. На роботі стався приступ — заболіло внизу живота. Так скрутило, не могла розігнутися, — розповідає 35-річна Людмила Мирун із райцентру Звенигородка на Черкащині. У неї виявили злоякісну пухлину. Після лікування народила доньку та знову захворіла на онкологію.
Після нападу Людмила зробила ультразвукове дослідження. Горбик на животі виявився злоякісною пухлиною.
— На обстеження пішла вся моя зарплата, — каже Мирун. — Саша підтримував. Щоранку привозив супи. Я все життя була для нього коханою, сонечком, кицею. Дарував квіти. У палаті жінки казали: "Який же в тебе хороший чоловік".
Після курсів хіміотерапії Людмила Мирун схудла з 70 до 49 кг.
— Можна було ребра порахувати, — продовжує. — Батькам про лікування не казала. Коли приїхали в гості, були шоковані моїм виглядом. Саша розповів правду.
Восени пройшла шосту хімію. Лікар попередив чоловіка, що зі мною тепер буде непросто. Бо від хіміотерапії страждає й нервова система.
Мене підтримувала напарниця по роботі. Без чоловіка виховувала 3-річну доньку. Почала приходити в гості. Подружилися. Стала для мене, як рідна сестра. Казала: "Тебе так любить чоловік. Мене так ніхто ніколи не любив".
Зачастила до нас. Саша почав її возити й забирати з роботи. Мені це не подобалося, але було шкода її. Якось через півроку чоловік приїхав із нею. Я його назвала "сонечком". А він мені холодно відрізав: "Не кажи на мене так більше. Говори Саша".
Я зрозуміла, щось не те. Попросила сказати правду. І тут він мені заявляє: "Да, в мене є любовниця, беременна. Який я буду мужик, якщо покину свою дитину". Хто вона — не зізнався.
Розказала подрузі, який він безсовісний. Та мені співчувала, навіть просльозилася. А сама продовжувала ходити в мій двір і спати з моїм чоловіком. А я все наполягала, щоб він сказав, хто та інша.
Зізнався за кілька місяців. У мене знову стрес — зрадила ще й подруга. Та чомусь вони перестали зустрічатися. Ми з Сашком помирилися. Я завагітніла. А вона йому все надзвонювала й набридала. І він знову почав бігати туди-сюди. На сьомому місяці вагітності я не витримала. Зібрала речі та переїхала до батьків.
За місяць з'явився Олександр. Пообіцяв, зробить удома ремонт і забере нас із дитиною. Але дізналася — коханка до нього переїхала через тиждень, як я поїхала. Надзвонювала мені багато разів, що невинна, що полюбила мого чоловіка. Мовляв, проситиме пробачення в мене, скільки житиме.
У травні ми розлучилися. Я подала на аліменти. Саша у відповідь — апеляцію. Щоб платити менше, бо ту дитину теж треба ростити. І виграв. Тепер нами взагалі не цікавиться.
Усі ці стреси вплинули на моє здоров'я. У березні в мене виявили рак молочної залози, прооперували. В липні перенесла операцію по гінекології. Лікуюся в онкодиспансері. Проходжу курси хіміотерапії. Чекаю на ще одну операцію і хімію. Організм не витримує. Та маю жити заради Вікусі. Їй лише 1,5 року. Вона у моїх батьків. Але тато — після інсульту, в матері проблеми з тазостегновими суглобами, стоять протези. Їй не можна піднімати понад 3 кілограми, бо лопне протез. Один коштує майже 150 тисяч гривень. А змушена носити Вікусю. Добре, старша сестра допомагає.
На другу операцію та продовження лікування Людмила потребує коштів.
Охочі допомогти можуть переказати гроші на картку Приватбанку — 4149 4996 4927 0988, Мирун Людмила Федорівна. Телефон — 0(97) 506 24 58.
8 
35413
Коментарі