Десять днів тому актор Богдан Бенюк, 50 років, повернувся з Марокко. Там два місяці знімався у фільмі режисера Андрія Кавуна "Кандагар. Екіпаж". Повернувшись, він ходив до Секретаріату президента — у творчих справах. Розповісти деталі відмовився. "ГПУ" призначив зустріч у готелі "Національний" наступного дня зранку.
Бенюк замовляє чорний чай із лимоном.
— Жили ми в Маракеші, за 250 кілометрів від узбережжя Атлантичного океану, — розповідає. — Це давня столиця Марокко. Щодня їздили по серпантину в гори. Там була декорація "тюрма" — за сценарієм, екіпаж російського літака сидів у буцегарні. Знімалися Олександр Балуєв, Володимир Машков, Андрій Панін.
У Марокко Богдан Бенюк відзначив своє 50-річчя.
— Я нікому не казав, але про всяк випадок узяв із собою горілочку. Уранці 26 травня в мене на душі шкребли коти. Думаю собі: вдома вже телефон розривається від дзвінків.
Офіціантка приносить чай. Бенюк махає рукою і ледве не вибиває чашку в неї з рук.
— Що, дуже руками розмахую? — вибачається він. — Отож, я в "тюрмі" ніби посеред двору перу, а насправді стою на стрьомі. Мої хлопці в цей час готують зброю, щоб утекти. Один із душманів веде на розстріл жінку в паранджі, б"є її прикладом. Кілька разів репетирують, жінку ганяють. Раптом вона підбігає до мене, скидає паранджу й виконує танець живота. Я ледь інфаркту не дістав, — Бенюк робить круглі очі. — Режисер Андрій Кавун кричить: "З днем народження!". Звідкись дістають два жовто-блакитні прапори. Мене піднімають на руки, а піротехніки починають стріляти у повітря з автоматів. Якісь факіри пускали з рота вогонь, ледве мені чуба не спалили. Увечері принесли торт, на ньому написали арабською в"яззю: "Бенюку 50 років". Та найдорожчий подарунок зробила донька Олеся — 28 липня народила мені онуку Орисю.
Набрав сала, ковбаси, житнього хліба, дволітрові пляшки горілки
Бенюк згадує, що в травні в Марокко в горах випав сніг, було холодно.
— Добре, що жінка кинула у валізку легку курточку. У пустелі Сахара з третьої години дня лютували піщані бурі, дощ падав.
Розповідає, що сільські будинки в Марокко подібні до фортець.
— Таке враження, що ніде нікого немає. Незрозуміло, де вхідні двері. А всередині — оазис: вода, рослини. Півні кукурікають, є корови й віслюки. Марокканський віслюк кричить як тигр і лев разом узяті, аж моторошно. Ми зупиняли зйомки, бо говорити неможливо.
М"ясо верблюда куштували? Кажуть, у такої людини в шлунку сорок днів співають ангели.
— Не їв, — зізнається. — Але куштував кус-кус — пшоняну кашу з гострими приправами, до якої додають м"ясо з підливкою. Місцеве вино смачне, хоч у Марокко і сухий закон. Але наша горілка краща. Коли мав три вихідні, літав додому. Набрав сала, ковбаси, житнього хліба, дволітрові пляшки горілки. Але валізу з продуктами загубили в Мілані. Через день подзвонили з аеропорту, кажуть, валіза їде до мене, але вона мокра. Ми зрозуміли, що пляшки побилися. Я кажу: "Не переживайте, там хліб є. Горілка потече у хліб, ми тоді хлібчик будемо нарізати".
Як відпочивали?
— Раз поїхав до океану, але вода там холодна. А так лежав біля басейну в готелі. Мріяв удома сісти під дерево, щоб черешня впала мені в рота і шматочком сала її заїсти. Читав багато. Якби узяв п"ятдесят томів Леніна, прочитав би.
Цікавлюся, чи добре заплатили за зйомки.
— Якщо скажу, що мало, не повіриш. Багато — теж не повіриш, — розмірковує Бенюк. — Я купився на цікавий сценарій і зйомки за кордоном. А ювілей вирішив відсунути до 60-річчя.
Що родині привезли з Марокко?
— Не купую національних сувенірів. "Та-я ні-чо-го не-ве-зу до-до-му", — співає він. — У африканців інша енергетика. Але візерунки на вишиванках, скатертинах точно такі, як у нас. У арабів є шаровари. Я покупляв рідним одяг на щодень, якісний і дешевий. Люблю ходити по магазинах, коли сам. Я ж хазяйська дитина, не якийсь лопух.
1957, 26 травня — Богдан Бенюк народився в с. Битків Надвірнянського району Івано-Франківщини
1978 — закінчив Київський театральний інститут
1978 — працює в Театрі юного глядача
1980 — актор Київського театру ім. Франка
1995 — ведучий передачі "Шоу Самотнього холостяка" на Першому національному телеканалі
1996 — народний артист України
1998 — лауреат Державної премії за фільм "Москаль-чарівник"
2001 — ведучий передачі "Біла ворона" на телеканалі "1+1"
Знявся у п"ятдесяти фільмах. Тридцять років одружений з Уляною. Має доньок Олесю та Мар"яну, сина Богдана, онука Северина та онуку Орисю
3 
35413
Коментарі