23 травня у Львові відзначили роковини смерті директора місцевої галереї мистецтв Бориса Возницького. Торік він на службових "жигулях" потрапив у аварію в селі Печенія Золочівського району. Мав 86 років.
Тодішній міністр культури Михайло Кулиняк призначив на місце Бориса Григоровича його доньку Ларису Разінкову-Возницьку, 59 років. Доти Лариса Борисівна понад 40 років працювала у галереї реставратором.
Розмовляємо на полі почесних поховань Личаківського кладовища. Позаду йдуть чоловік Дмитро Разінков і двоє синів — дизайнер Андрій та скульптор Олег.
— Ще не всі батькові листи, рукописи розібрала, — розказує Лариса Борисівна. — Не вистачає часу. Старі листи перексерюю, складаю по папках. Уривки з його щоденника опублікували в книзі спогадів. Батько готувався відзвітувати за 50 років праці в музеях. Не дожив до ювілею п'ять місяців. Вразило листування між татом і Сергієм Параджановим. Я знала, що вони знайомі, але не думала, що спілкувалися аж до смерті режисера. Жодних витворів мистецтва чи цінностей у тата не було. Дотримувався правила етикету музейного працівника. Усе, що знаходив чи йому дарували, віддавав у галерею.
Які батькові справи завершили?
— Батальні картини італійця Мартіно Альтомонте виставили для огляду в Золочівському і Олеському замках. Батько на початку 1970-х знайшов ці твори. Поляки хотіли, аби їх виставляли у костьолі в містечку Жовква на Львівщині. Я виконала волю тата. Твори галицького скульптура XVIII століття Івана Георгія Пінзеля показали у Луврі. Їх у 1960-х батько шукав по церквах та костьолах. Місяць тому ім'я Возницького присвоїли його галереї мистецтв.
Чого не вдалося?
— У мене не виходить, як у тата, одержувати гроші на мистецтво від влади й меценатів, — сміється. — Він умів не просити, а вибивати. Казначейство блокує обіцяні 3 мільйони гривень, що їх дала місцева влада на ремонт музею Пінзеля на Митній площі.
Кадрових змін у галереї не робили. Борис Григорович приходив на роботу о 7.30, я о дев'ятій. Іду пізно ввечері.
7 
1
Коментарі