— Україною зацікавився, коли мені було 12. Дід родом із Закарпаття. Багато розказував про традиції, родину, сімейні цінності. У нас цього немає. Мати умовно українка, батько — араб. У 14 років я сам заробляв на життя, — розповідає дослідник 42-річний Аллан РІДДІК. Він — мовознавець, викладач Австралійського національного університету. — Української навчив дід. Мріяв, щоб я колись побував на його батьківщині. Свого часу він поїхав на заробітки — будувати залізницю. Додому так і не повернувся. Навіть, коли вмирали його рідні, не зміг. Спочатку було дорого, а потім сам зліг.
Що вразило в Україні?
— Убогість. Я приїхав наприкінці 1990-х. Дістався до села Колочава Міжгірського району на Закарпатті, звідки родом дід. Зайшов у магазин і обімлів. У кооперації було навалено все — від жіночих трусів до дорогих парфумів. Приїхав на тиждень, але за три дні страшно захотілося додому. Не міг тут нічого їсти, боявся заразитися. Лише через сім років наважився повернутися. Був готовий до найгіршого, але тут стало краще. Люди окультурилися. З'явилася цивілізація. Сільський магазин перетворився на прийнятну крамничку.
Ви об'їхали близько сотні українських діаспор по світу. Як виникла така ідея?
— У Колочаві розповідали про односельців, які виїхали на роботу й забрали свої родини. Для австралійця — це дико. Захотілося відвідати всі діаспори, щоб зрозуміти українців. Побував у 100 країнах, де вони живуть. Залишилося 52 країни. Там українське населення малочисельне. Наприклад, у Танзанії зареєстровані 20 українців. В Уганді — 11.
Витратив на це два роки. Продовжу цього літа. Гроші на поїздку збираю у соцмережі.
Чого бракує українцям у діаспорах?
— Української влади. Ними ніхто не цікавиться, не допомагає. Звісно, є консульства. Та з будь-якого питання туди не підеш. Має бути зв'язок з Україною. Може, якась соцмережа. Але спілкуватися з людьми повинні досвідчені юристи, психологи, міграційні служби. Чимало переживають, що вдома не матимуть пенсій. Половина українців не хочуть повертатися. Хтось розчарувався через беззаконня, хтось утратив віру в свою державу. Я з подивом дізнався, що уряд досі не прийняв закон про трудових мігрантів. Максимум, який робила українська влада — передавала підручники та літературу. Цього замало. У країнах, де по 300 і 500 тисяч українців, має бути своє телебачення, газети й радіо. Гроші на це повинна виділяти Україна. Ці люди передають чимало валюти в країну. Вони потенційно можуть відбудувати економіку. Але треба знайти механізм залучення тих коштів.
Що робити з країнами, де десяток українців?
— Також надавати інформаційну підтримку. Допомагати їм брати участь у виборах, бути громадянами своєї держави.
Яка з діаспор вразила вас найбільше?
— Ізраїльська. Вона найміцніша. Там збираються не лише для того, щоб організувати додому передачі. А й для того, щоб вирішити проблеми. Я був там на початку 2015 року, коли українці зібрали 100 тисяч доларів на підтримку військових. Також комплекти одягу, взуття, прилади нічного бачення.
5 мільйонів українців легально проживають за кордоном. Такі дані наводить Міністерство закордонних справ України. Неофіційна кількість — удвічі більша. Наймасовіша українська діаспора — 3 млн осіб. Живуть у Росії.
2 
1
Коментарі