Середа, 16 січня 2008 14:19

Архієпископ Софроній у армії був кухарем

Автор: фото: Леся ЩЕРБЕНКО
  За сприяння Владики Черкаського і Канівського Софронія в Черкасах 2002 року збудували найбільший в Україні Свято-Михайлівський православний собор
За сприяння Владики Черкаського і Канівського Софронія в Черкасах 2002 року збудували найбільший в Україні Свято-Михайлівський православний собор

Владика Черкаський і Канівський Софроній, 67 років, колись вступав до медучилища, але одержав трійку з української мови. Був костоправом, вивчав трави, цікавився гомеопатією. Хворі досі ходять до нього за порадою.

В єпархії у кабінеті архієпископа (Московський патріархат. — "ГПУ") стоять акваріум, шафа з книжками. Угорі — ікона Божої Матері. Владика сидить в довгому чорному светрі поверх ряси. Коло нього — листи. До кабінету раз по раз заходять чоловіки, цілують руку, звітуються про приготування до Різдва.

Новий рік за новим стилем Владика не святкує.

— Я читаю молитву і лягаю спати, — каже. — Бо це настояща війна: пуляють, стріляють. Собак закрив у гаражі. Думав, від звуків петард у них серця полопаються.

Архієпископ (у миру — Дмитро Дмитрук) живе в мікрорайоні Дахнівка біля Дніпра. Тримає вівчарку Мухтара і алабая Джессі.

— Мухтар вірний, а Джессі лукава, — усміхається. — Чисті алабаї негарні на морду, а Джессі така, що хочеться поцілувать.

Сім"ї у Владики немає. Йому готують і перуть люди, які працюють при церкві. З ними й Різдво відзначає.

— Вечерю мені не приносять, бо тут не маю хрещеників. Але дахнівські діти ідуть до мене колядувати, бо знають, що батюшка дає цукерки та гроші.

Пригадує, як колись разом зі старшим на два роки братом Петром наколядували у селі найбільше грошей.

— Мого батька поважали. Коли чули, що колядують Савкові діти, пускали та пригощали. Гроші ми віддавали матері. Вона купувала нам книжки, взуття. По війні була велика бідність.

Народився Дмитро Дмитрук в селі Мнишин на Рівненщині. У Сави і Надії була ще старша донька Феофанія. Батьки мали землю, воли, коні, плуг, сівалку. Сава ткав полотно для ряден на ліжка. Мати була єдиною в селі швачкою.

— Батько був неугодний Сталіну. Під час війни у нас спасалось багато воєнноплєнних, а потім — голодних. Як хтось у село приходив, люди казали: "Йдіть до Савки, там усіх приймають". Батька забрали в Іркутську область у в"язницю, — розказує він.

Сниться, що кудись їду. Але не сідаю ні в автобус, ні в літак, ні на велосипед

Одразу по війні 5-річний Дмитро пішов до школи.

— Всі переростки, а я малий. Відказувалися зачисляти, але я знав як віднімать, додавать і весь буквар напам"ять, — згадує Владика.

Питаю, чи закохувався в юності.

— Не було часу за це думать. Із братом робили всю городню роботу, доки мати з сестрою працювали в колгоспі. Мати мріяла, щоб ми були вченими людьми. Після 10-го класу вступав у медучилище в Рівному. Але одержав трійку з української мови. Забрав документи і пішов на будівництво маляром. Мови я ніколи не любив.

Через погане здоров"я в армію Дмитра Савовича не брали. Та 1960-го призовників бракувало, і хлопця направили в Прибалтику в м. Калініград. Запропонували на вибір піти в механіки морської авіації або до будбату.

— Я хотів на механіка вчитися. Але генерал переконував, що в стройбаті більше користі державі. Організували бригаду з 22 людей. Я готував їсти. В армії не знімав хреста. За це діставалося від начальства. Від віри не відмовлялися тільки мусульмани і я один, — розказує архієпископ.

Через важку роботу на будівництві Владика зірвав диски у хребті. 100 днів лежав у лікарні, а потім його комісували. Вступив до духовної семінарії в Москві, потім — до духовної академії.

— Мені вже дали приход, але після того як попав у аварію, залишили при академії. Їхав додому з Рівного в автобусі. Він чудом не упав у кювет, перевернувся на кришу. Всі люди живі лишилися. Я отримав струс мозку.

Каже, працював в музеї при академії. Але був неугодний владі.

— Мене відправили в Старий Коврай на Київщину, де замість храму була старенька хатка. За три місяці перевели в Черкаси. Тоді послали в Городище, далі — в Бориспіль. Там будував храм, що зараз при в"їзді стоїть. А згодом повернувся в Черкаси. Уже 27 років тут.

Владика може і куховарити. Найбільше подобається картопля з підливою.

— Навчився від своєї мами. Якщо піст — подливка з грибами, а ні — з рибою. М"ясного не вживаю.

Машину водить сам:

— У мене є службові "мерседес", "тойота" і "жигулі". Шофера не маю, сам їжджу обережно.

Архієпископ Софроній не вірить у сни. Але визнає, що бувають віщі.

— Щотижня сниться, що кудись їду. Але не сідаю ні в автобус, ні в літак, ні на велосипед. Мене це стало непокоїти. Справлявся в людей великого духовного життя. Ніхто не зміг мої сни розтлумачити.

1940,15 лютого — Дмитро Дмитрук народився у с. Мнишин Гощанського р-ну на Рівненщині
1945 — пішов у 1-й клас Мнишинської школи
1957 — складав іспит із української мови в медучилищі
1960 — призвали до армії, служив у будбаті
1961, осінь — комісували
1962 — вступив до Московської духовної семінарії
1970 — під містом Рівне потрапив у аварію
1980, січень — приїхав до Черкас; вдруге повернувся сюди 1992-го
2002 — освятили найбільший в Україні православний Свято-Михайлівський собор
2007 — почав будувати в Черкасах дзвіницю у формі голуба

Зараз ви читаєте новину «Архієпископ Софроній у армії був кухарем». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода