Андраніку Алексанянові із Хмельницького в травні виповниться 9 років. За п"ять років хлопчик підріс лише на кілька сантиметрів. Він хворіє на ахондродисплазію — вроджений дефект росту кісток. Така недуга буває в одного з 25 тис. дітей.

— У три роки Андранік високим був, вищим за своїх однолітків! — розповідає мати хлопчика, 43-річна Людмила Алексанян.

Із сім"єю Алексанянів зустрічаємося в них удома. Тут, у "хрущовці", у військовому мікрорайоні Ракове родина оселилися після переїзду з Вірменії. Район тихий. Коли хлопчик починає співати, сусіди вимикають телевізори, аби почути його.

— Кажуть, що голос у мого Андраніка, як у Робертіно Лоретті, — говорить Людмила Анатоліївна. — У грудні в нашій філармонії він мав сольний концерт. У залі яблуку ніде було впасти.

У три роки, коли Андранік уже добре ходив, мати помітила, що він уникає бордюрів на тротуарах. Дитині важко було піднімати ноги.

Батьки кілька разів зверталися до лікарів. У Хмельницькому на обстеженні хлопчикові майже рік не могли поставити діагноз. Потім сказали — ахондродисплазія. Не відомо, чи ростиме малий. Однак мати сумнівається, що діагноз точний.

— Хвороба не може бути спадковою, — зазначає вона. — Ані в мене, ані в чоловіка в роду її ніхто не мав.

У хлопчика в кімнаті на шафі понад дві сотні іграшок: собак, зайців, слонів. Їх дарують на фестивалях. Мати дістає великого лева. За гривою майже не видно Андраніка. Хлопчик починає плигати на дивані — бешкетує.

Чути, як у ванні капає вода з крана. Чоловік Людмили, Вардеван, який постійно сидів поруч, підводиться, аби закрутити його.

— Наш татко, коли каже неправду, завжди усміхається, — й собі усміхається Андранік.

Чоловік уже два роки без роботи

— Ми з Вардеваном познайомилися у Вірменії, — розповідає Людмила. Вона родом із Хмельниччини. — У молодості поїхала в гості до знайомих — святкувати Новий рік. Улаштувалася на роботу до ресторану, Вардеван був його власником.

12 років тому Алексаняни виїхали з Вірменії. Андранік народився вже у Хмельницькому. За освітою Людмила — вчителька математики та фізики. Однак за фахом ніколи не працювала.

— Чоловік уже два роки без роботи — хворіє на цукровий діабет, — розказує жінка. — Живемо на ті гроші, якими нам допоможуть. От мер Хмельницького допоміг.

Ще з трьох років ми помітили, що в Андраніка є слух, — веде далі вона. — У нас тоді був телефон "Русь", а там на кожну цифру своя мелодія. Коли набирався номер, він упізнавав, кому телефонують: бабусі, дідусеві чи дядькові. Музиканти казали мені, що син має абсолютний слух.

Андранік мріє поїхати на "Євробачення" для дітей.

— Позаймався лише три місяці й отримав приз глядацьких симпатій на фестивалі у Дніпропетровську, — усміхається мати. — У Сочі на міжнародному конкурсі йому дали приз від "Газпрому". Тепер компанія оплачує синові поїздку до Відня.

До розмови приєднується 39-річна Діна Ремська, керівник студії співу з дитячого палацу творчості. Вона вже понад рік займається з Андраніком.

— Для Відня ми вчимо пісні Робертіно Лоретті — "Ямайка", "Санта Лючія", "Аве Марія", — каже вчителька. — У хлопчика сильний голос, як у 13-річного.

Зріст Андраніка — 1 м 8 см.  Навчається в 3-А класі школи N12, однак уроки не відвідує.

— До нас додому приходять вчительки математики, англійської та співів, — зазначає Людмила. — Андранік у першому класі повчився півтора місяця з однокласниками, але лікарі заборонили. Йому не можна за партою довго сидіти — хребет викривляється. А ще не можна бігати.

Улітку хлопчик грається з однолітками у дворі, а взимку сидить у квартирі.

— Слизько, — пояснює мати. — Якщо зламає ногу, може назавжди залишитися інвалідом.

Батьки вірять, що син одного дня почне рости, як усі діти. У це вірить і сам Андранік. На операцію не наважуються.

— Одні лікарі кажуть, що треба негайно оперувати, — ділиться Людмила. — А інші заявляють, що категорично не можна, бо зачеплять зони росту кісток.

Андранік на свята співає для своїх однокласників і вчителів. Дитячих пісень не любить. Переспівує Юрія Шатунова, Олега Газманова, виконує пісню "Вірменія" грузинського співака Тати Симоняна.

— Вірменські пісні йому татко обирає, — говорить Людмила. — Я серджуся, коли на нього з жалістю дивляться, шоколадки всілякі тикають. Він розуміє більше, ніж ровесники, не любить жалості. Коли йому погано, сяде сам у кімнаті, плаче тихенько. А на людях веселий.

Батьки Андраніка мріють зібрати гроші на повноцінний аудіодиск сина.

×