40 композицій із гілок, листя, ягід, квітів та кори дерев показали у столичному музеї мистецтв ім. Ханенків. 8 жовтня там відкрили виставку ікебани.
— Ікебана — це медитація. Коли сідаю робити композицію, зразу забуваю про всі проблеми, — розповідає киянка 23-річна Анастасія Совенко. Вона в білому кімоно в рожеві квіти. Волосся пофарбоване у рожевий колір. На виставці показує дві роботи. — Вивчаю ікебану більше п'яти років в українсько-японському центрі Київського політехнічного інституту. Лише для здобуття базового рівня потрібно два роки. За цей час устигаєш опанувати один-два найпростіші стилі. Щоб стати експертом, потрібно вчитися років 20.
Анастасія веде до своєї композиції. Зробила її з блідо-рожевих хризантем, лапатого листя монстери, зелених і синіх ірисів. Квіти поставила в жовту вазу.
— В ікебані не прийнято давати назви роботам, — каже. — Називаємо їх за стилями. Це — вільна форма. Робила композицію три години.
Традиційні квіти ікебани — іриси та хризантеми. Обов'язково мають бути гілки й листя. Це відрізняє її від європейських букетів. Часто купую квіти в бабусь і дідусів у переходах. Коштують дешевше, ніж у крамницях. Із гілками та листям допомагають ботанічні сади. Весною й восени вони обрізають свої дерева. Залишки віддають нам. Іноді знаходжу гілки у парку. На кожну прогулянку беру секатор, щоб легко можна було відрізати. За це старенькі постійно сварять: от молодь пішла. Вже секатори з собою носять, аби тільки природу покалічити. У відповідь кажу, що дерева обрізати потрібно, бо після цього краще ростуть.
Викладачка ікебани 46-річна Олена Капранова ставить на стіл композицію з великих білих троянд, дрібних хризантем і калини з червонуватим листям.
— Не можна використовувати лише великі чи маленькі квіточки. У кожній ікебані мають бути й ті, й інші, — говорить Капранова. — Головна вимога до людини — бути посидючим. На композиції середньої складності потрібно три-чотири години, на більш складні — годин сім.
Киянка Ганна Назаренко, 34 роки, ікебаною займається з 2008-го. Для виставки зробила композицію з рожевих квіток цинії, синіх ірисів, гілок туї, сосни й кизильника з чорними ягодами.
— Такі композиції недовговічні, — розповідає. — Стоятимуть три дні. Якщо щодня міняти воду й підрізати кінчики стебел, то — тиждень-півтора. Ікебани не дарують. Частиною квіткової композиції є ваза. Не уявляю, як можна подарувати квіти у вазі з водою.
У Японії всі прикрашають помешкання ікебаною. Поступово ця традиція і в нас стає популярною. Робила композиції для клініки естетичної медицини і для гімназії перед візитом якогось посла. Коли тільки почали займатися ікебаною, ставила її вдома. Мої двоє котів постійно пили воду з ваз і тарілочок.
Квіти кріплять на голки
Мистецтво ікебани в Китаї на початку VII ст. винайшов священик-буддист.
— Спочатку букети використовували як дар богам, — каже майстер ікебани Ганна Назаренко. — Їх робили ченці. У вази насипали каміння, пісок чи клали солому. Квіти й гілки вставляли між ними. Робити це було важко. Щоб поставити новий елемент, вільною рукою треба було підтримувати вже вставлені. Терпіння на це вистачало лише ченцям. Згодом ікебану перейняли японці. Наприкінці XIX століття придумали кензан — підставку з голками, на які кріпляться квіти. З його появою створювати ікебану стало легше.
2 
1
Коментарі