— Щойно розглянули шість проектів облаштування громадського простору імені Небесної сотні. Жодного не вибрали. Оголосимо міжнародний конкурс. Чи то людям нецікаво, чи талановитих архітекторів немає? — розповідає головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, 34 роки. Півтора року тому призначений на посаду. У середу погоджується на прогулянку містом.
В обід Юліан Чаплінський виходить із Ратуші. У натовпі вирізняється високим зростом. Він у білій сорочці й синьому піджаку, такого ж кольору літні туфлі. Має бороду.
Який має бути пам'ятник Небесній сотні?
— Основна умова — щоб це була не скульптура, а громадський простір — сад, фонтан, водойма, міст, сквер. Пам'ятники в класичному вигляді мають відійти.
Вам як корінному львів'янину комфортно у місті?
— Жартуєте? Хто у Львові може похвалитися тим, що корінний? Мої батьки — з області. Я тут народився. Але цілком задоволений. От ідемо вільно центром. Він пішохідний. Цим не може похвалитися навіть Київ.
Вивіски на магазинах не ріжуть очі. Вони мають бути припустимих розмірів і кольорів. Навіть оцей "Рошен", — киває на великий магазин солодощів на Галицькій площі, — змінив вивіску з гігантської до нормальної.
Є план зменшити кількість білбордів. З кожним роком усе рідше з'являтимуться на вулицях, щоб різко не вдаряти по фірмах з їх обслуговування.
Люди нарікають на проблему з парковками, слід негайно будувати підземні паркінги. У них є свої мінуси. Коли в один і той самий час зранку всі починають виїжджати, затори гарантовані. У Європі кожен має авто. Але ніхто не їздить ним по хліб. Є велосипеди, трамваї. Я теж маю машину, але користуюся нею, коли треба відвезти дитину в школу. Все літо добираюся на роботу трамваєм. І мені зручно.
Юліан іде повільно. Поправляє на вітрі кучеряве волосся. Пропоную оглянути місто з літнього відкритого майданчика на одному з дахів. Чаплінський запрошує піднятися на готель "Швейцарський" на вул. Князя Романа. Нагору їдемо ліфтом, на останній рівень піднімаємося крутими металевими сходами. Перед нами відкривається тераса з квітами, столиками, диванами. Пара в кутку — єдині гості. Із трьох сторін за скляною огорожею — панорама старого Львова. Віє легкий вітер. Сідаємо за столик посередині.
Звідки в людей гроші на квартири? Новобудови ростуть на очах.
— Заробітчани присилають, переселенці з Донбасу й Криму. Решта — просто витрясають зашите в подушку. Нерухомість у нестабільний час — хороше капіталовкладення. Прогнозую, що всі ці новобудови скоро завершаться. Наступного року будівництво піде на спад і за п'ять років припиниться. Так було у Дніпропетровську з 2004-го до 2008-го. Масово росли багатоповерхівки. Але все само собою припинилося. Це дало добру школу архітекторів.
Чаплінський замовляє собі каву за 70 грн. Просить офіціанта, щоб не забув подати до неї воду. Беру стакан апельсинового соку за 28 грн.
Де всі ці люди працюватимуть? Львівські заводи зруйновані й уже не відновляться.
— Не треба їх. Радянська влада хотіла зробити Львів промисловим. Але він таким ніколи не був, тому це й не прижилося. Львів віддавна був інтелектуальним, містом ділових зустрічей і творчих ідей. Тут працювали в банках, творчих майстернях, були театри, ресторани, читальні. Невдовзі збудуємо ще кілька великих бізнес-центрів для "айтішників".
Японська фірма "Фуджікура" відкрила підприємство зі скручування кабелів. Уже рік не може набрати працівників. Виявилося, львів'яни неохоче йдуть на таку роботу.
Чаплінський запалює цигарку "Парламент". Просить в офіціанта попільничку.
Яким бачите центр Львова? Зараз тут двері-в-двері — пивні заклади. Чи можна зробити центр міста більш інтелектуальним?
— Музеї спорожніли. Картинна галерея — пуста. На виставки приходять самі художники. Люди йдуть у кнайпи. Є попит — є пропозиція. Плюс у тому, що конкуренція знищить неякісні заклади харчування.
Але не всіх львів'ян цікавить пиво.
— Амстердам — найбільше скупчення інженерів. Однак у центрі працюють повії. Така практика, коли центр перестає бути домашнім, є скрізь.
Архітектор встає і запрошує пройтися відкритою терасою.
— Бачите, прогалина між старими будинками? На тому місці є проект зведення сучасного будинку. Люди категорично проти і блокують роботи. Усі хочуть, щоб місто законсервували і нового не споруджували. Ми не можемо жити минулими століттями.
Колишня австрійська влада не побоялася піти вперед. І зводила на кілька рівнів вищі будинки, — показує два старі різної висоти. — Вже тоді планувалося інноваційне будівництво. Ми не можемо скрізь ставити хати під солом'яними стріхами як данину минулому.
Мер запропонував посаду за кавою
Юліан Чаплінський народився у Львові в родині музикантів. Закінчив Національний університет "Львівська політехніка". Працював у проектних організаціях. 2006-го створив своє архітектурне бюро. Увійшов до рейтингу топ-100 архітекторів України архітектурного журналу "А+С".
Півтора року тому призначений головним архітектором Львова.
— Кілька разів бачилися із мером Андрієм Садовим, — розповідає. — Говорив, що хоче прийти до мене в майстерню. Я думав, мер усім творчим людям таке говорить із ввічливості. Коли сказав ушосте, запросив його на каву. Так він запропонував мені посаду головного архітектора.
Чаплінський володіє англійською й польською. Планує вивчити ще дві мови та здобути ще принаймні одну освіту. Розуміється на музиці, цікавиться біологією.
Дружина 33-річна Наталія — соціальний працівник. Виховують двох доньок — 9-річну Вікторію і Яніку, 2,5 року.
Їздить на "Мерседес GL".
4 
1
Коментарі