25-річний киянин Олександр Шеремет виготовляє середньовічну зброю та обладунки. Його називають Сваном. Руде волосся в хлопця заплетене в косичку, у вухах — срібні сережки.
— А це мій помічник Влад, — відрекомендовує він товариша.
Той одягнений в діряві штани та куртку. Обличчя та руки брудні.
Ідемо між двома рядами гаражів. У одному з них — кузня Свана. На підлозі стоїть залізна буржуйка, але її сьогодні не топили. У гаражі холодно. На стіні висять кілька шоломів і червоно-чорний прапор УПА.
— Друг Ерік зі Львова привіз, — хвалиться Шеремет. — Хочу повісити ще синьо-жовтий. Але немає за що його купити.
Із дерев"яного відра в кутку стирчать стріли з пір"ям. Сван знімає зі стіни арбалет.
— Арбалет не бойовий, а от стріли — справжні, — розповідає хлопець. — Одна дівчина нещодавно купила в нас лук. Я зробив їй у подарунок стріли.
Каже, перші обладунки виготовив сім років тому.
— У Києві є такий дядько Серафим, йому 60. Він виготовляв таке ще при Радянському Союзі. Я роблю шоломи, латні рукавиці, "руки", "ноги", нагрудники, горжети, які захищають шию.
Шолом коштує 700 гривень, — веде далі він. — А повний комплект 4–5 тисяч гривень.
Показує на чорно-білих кресленнях двох лицарів у панцирі.
Комплект коштує 4–5 тисяч гривень
— Із Білорусії замовили, — говорить Олександр. — Покупець хоче поставити їх у себе в холі. У нього великий будинок. Працюємо я, Владислав і Болеслав. Із Владом товаришуємо чотири роки, в церкві познайомилися. Година роботи коштує 8 гривень 50 копійок. На шолом іде 4 дні роботи.
Розказує, що допомагає йому 20-річна дружина Людмила:
— Вона бухгалтер. І моя мама працює, шиє куртки з ватину. Їх одягають під обладунки, щоб пом"якшити удар.
Витягає з-під столу металеву "руку", вдягає. Пальці Свана ховаються під суцільний залізний панцир.
— Дітей з Людмилою не маємо, — продовжує він. — Дружина ще навчається в університеті харчових технологій. Живемо з моєю матір"ю Світланою Михайлівною. Вона пенсіонерка, працює на пошті. А батько помер, коли я був маленьким.
Шеремет має своє клеймо: лебідь тримає у дзьобі молот.
— Сван з англійської перекладається як лебідь, — пояснює. — Це ім"я я знайшов у одній книжці. Там був персонаж — датський король Сван Білобородий. Він мені сподобався.
Зізнається, що мріє купити майстерню в селі. І переселитися туди з родиною.
— Дружині щось змайстрували?
— Зробив їй латний палець. І п"ять браслетів. Вона айкідо займається. На день народження подарую їй японський ніж. А взагалі їй подобаються конструктори "Лего". То я їй купую. Наступного літа почну робити маленький човник.
Хлопці ведуть мене у потаємні двері — до півпідвалу. Залізною драбиною спускаємося вниз. У одній з двох кімнаток — дальній — стоїть збите дерев"яне ліжко. На підлозі — буржуйка.
— Ще тепло, — каже Сван. — Тут живе Влад.
Владислав розповідає, що приїхав із Дніпропетровська. А родом він — "із Чернігівської губернії".
На вулиці, біля залізничних колій, Владислав збирає в кульок каміння.
— Метаю ними з пращі, — пояснює. Витягає з кишені шматок шкіри розміром із долоню, з двома мотузками. Замотує камінь у тканину, розмахується і кидає.
— Дивись, у голову нікому не попади, — кричить йому Сван.
Камінь летить 50 м і падає на гаражі.
1982, 21 січня — Олександр Шеремет народився в Києві
1997 — закінчив 9 класів київської школи N161; вступив до столичного будівельного училища N29, здобував фах столяра; не закінчив навчання
2000–2002 — пройшов альтернативну армії службу в Центрі обслуговування населення Солом"янського району Києва
2002 — працював на будівництві
2004 — купив у кредит за $3 тисячі гараж у Києві, відкрив там "Кузню Свана"
2005 — одружився з Людмилою, студенткою Київського університету харчових технологій
6 
35413
Коментарі