— Раніше в єврейському кварталі було страшно. Молоді хасиди могли пляшку чи яйце з балкона кинути. Грошима під носом махали і казали: "Я за долар всю Україну куплю". Після свята Рош га-Шана залишалися купи сміття під під'їздом. Стояло місяцями, в ньому заводилися черв'яки. Три роки тому ситуація почала покращуватися. Тепер такого немає, — каже 67-річна Ольга МАМЧУР з Умані на Черкащині.
Живе у єврейському кварталі — так називають кілька вулиць біля могили праведника Рабі Нахмана. Восени на юдейський Новий рік відвідати її приїздять хасиди з усього світу. Майже 70 євреїв у місті живуть постійно.
— Багато хасидів женяться на наших дівчатах. Уже навіть і в селах під Уманню купують будинки та землю. Кілька разів хотіли і мою квартиру придбати, але відмовлялася, — Ольга Мамчур показує на п'ятиповерхові будинки навпроти могили праведника. — У першому під'їзді українці тільки в шести квартирах лишилися, у другому — в 15. Хасиди скуповують усе в цьому районі. Раніше їх тут було ще більше. Повиїжджали в Німеччину та Ізраїль. У подруги Клари питала, чого не виїхала, коли була така можливість. Відповіла: "Для чого? Жопу витирати і горшки носити в Ізраїлі?" Євреї, які виїхали з Умані та продали тут квартири, шкодували про це. Там не влаштувалися, а вернутися не могли, бо вже не було куди. У нас на заводі єврей Едік працював. Поїхав в Ізраїль, став бомжем.
В Умані євреї дружні. Якщо когось образять, стоять один за одного горою. Багатші займаються готелями. Зробили столову, де бідні можуть безкоштовно поїсти. Дають роботу українцям.
42-річний Хайм Хазін першим із хасидів отримав українське громадянство. В Умані живе з дружиною та сімома дітьми. Має готель і два магазини.
— У паспортному столі мені казали: "Для чого тобі це треба? Їдь в Ізраїль". А я завжди мріяв тут жити. Батьки народилися в Одесі й розповідали багато про українців і самогон, — говорить Хайм біля свого готелю. — В Ізраїлі тримав три музичні магазини. Четвертий відкрив в Умані. Спочатку приїздив сюди раз на кілька тижнів. Коли купив квартиру, продав усі бізнеси там і перебрався сюди. Працюю законно, тому мені намагаються заважати. На останнє свято Рош га-Шана приходила інспекція з Черкас. Казали: "Нас відправили, а значить, маємо повернутися з грошима". Послав їх. В Умані рівень корупції вищий, аніж в інших містах. Якщо з українця лікар бере 50 гривень, то з хасида — 500.
На рецепції в готелі зустрічає привітна брюнетка з легким макіяжем.
— Тут люди зупиняються в основному на Рош га-Шана, — розповідає Ольга. — Але перед ними треба ходити в спідниці та зав'язаній хустці. Євреї часто дарують шоколад. На чай можуть лишити і кілька доларів, і 200 гривень.
На вулиці Хазіна обіймає високий кремезний чоловік років 55. Це — таксист Святослав Коляда. Виконує кілька єврейських пісень. Хасиди, що проходять поруч, усміхаються та пританцьовують.
— Із Хаймом знайомий 31 рік, — говорить Святослав. — Серйозних сварок із хасидами не було ніколи. Вони пам'ятають Коліївщину, тому в них залишилося трохи історичної неприязні, але злоби чи бажання помсти немає.
У центрі міста грузинка з тюрбаном на голові та великою сумкою біжить із ринку. Зупиняється на кілька хвилин, щоб поговорити. Накрапає дощ.
— У меня тут свой маленький магазинчик. Вышла замуж за украинца и открыла бизнес. Продаю сувениры, религиозную атрибутику и книги. Их делают украинцы, — каже 49-річна Анжеліка Маципула. — Всі ми ставимося до євреїв толерантно. В основному конфлікти виникають на побутовому ґрунті, коли вип'ють і починають сперечатися. Антисемітизм (неприязнь, вороже ставлення до євреїв. — ГПУ) тільки роздувають. Треба себе поважати і їх не ображати. Тоді й вони ставитимуться так само.
Двоє засмаглих туристів під парасолями розглядають написи на івриті в єврейському кварталі. Говорять англійською.
— В Україні ми вперше. Приїхали з Ізраїлю спеціально на могилу Рабі Нахмана. Завтра вирушимо до Києва, а потім повернемося додому, — говорить 42-річний Даніель Тотем Іді. Його друг киває. — Нам тут подобається. Коли просимо допомогти, знайти адресу, українці щиро відгукуються.
Поруч швидко йде 23-річний Єлисей Шоломі у спортивній легкій куртці в кіпі та з пейсами, зафіксованими лаком для волосся.
— Я три года приезжаю в Умань. Два месяца живу в Израиле, два — здесь. Помагаю еврейскому бизнесмену с ведением дел, — каже Шоломі. — Тут почуваюся, як удома. Ніколи не стикався з расизмом. У Києві колись почув фразу: "Чому Гітлер не всіх євреїв знищив?" Попросив так не говорити. Євреї часто допомагають українським лікарням і віддають багато коштів на благодійність. Ми не заслуговуємо такого ставлення.
4 
35413
Коментарі