Який випадок змінив ваше життя?

Світлана Мамосюк, 39 років, ­учитель, Харків:

— 12 років прожили з чоловіком у шлюбі. А торік він зібрав речі й переїхав до моєї подруги. Ми з Дашею були як сестри. Але в неї постійно життя не складалося. Повірити не можу, що вона настільки підступна людина. Тепер нікому не довіряю. Треба любити й цінувати себе, бо тільки ти сам собі ніколи не зрадиш. Чоловіки, друзі, діти в будь-який момент можуть всадити ножа у спину.

Іван Радзівіл, 54 роки, ­офтальмолог, Київ:

— Світ змінився, коли сина з дому забрала міліція. Сказали, що він обікрав ювелірний магазин. Півроку Віталік сидів у СІЗО, доки тривало розслідування. Я не міг прийняти того, що мій син краде. І дуже себе картаю, бо не повірив йому. Знайшли хлопця, схожого на Віталіка. Його обличчя зафіксувала відеокамера. Мого сина ­оправдали. Але він не може пробачити того, що я в ньому засумнівався.

Тамара Ковальчук, 42 роки, ­підприємець, Львів:

— Два роки тому в мене виявили рак. Години дві після діагнозу я не могла прийти в себе. Лікарі давали 50 відсотків, що житиму, якщо піду на хімію і ляжу під ніж. У той момент не думала ні про бізнес, ні про квартиру. Мене турбувало тільки одне: на кого залишити двох доньок. Із чоловіком ми були в розводі, маму поховала 2001-го. Дівчатам про діагноз не говорила ще два місяці. Переписала на них квартиру. Коли пішла на поправку, стала іншою людиною.

Володимир Гончар, 48 років, ­будівельник, Житомир:

— Скоро буде рік, як сина забрали на війну. Я не відкупляв його у воєнкоматі, як це намагалися робити знайомі. Мене не зрозуміли ні дружина, ні мати. Іван зараз на Луганщині. Я перестав їздити на заробітки в Москву. З головою пішов у волонтерство. Мене не цікавить, скільки грошей у моїй кишені. Мені нічого не треба. Хочу, аби син і тисячі хлопців вернулися живими.

Аліна Захарова, 27 років, ­­секретар, Київ:

— По-іншому дивлюся на життя після народження доньки. Пологи були складні, три дні лежала в реанімації. Не думала, що материнство дається так важко. Можу уявити своє життя без кожного з моїх рідних, але не уявляю, що зможу коли-небудь жити без доці.

×