78-річний Віталій Маргалік із Івано-Франківська щороку в новорічну ніч купається в міському озері, що поблизу парку ім. Шевченка. До купання привчив сина та трьох онуків.
— Вибігаю з дому о 5.30, — Віталій Олександрович біля пункту прокату катамаранів обтрушує з тіла лід. — Вирішив не брати з собою рушника. Роблю розминку, вода вимерзає, а тоді сама обпадає, — пояснює.
Чоловік 35 років працював учителем фізкультури в школах Івано-Франківська. Тренував збірну області з багатоборства. На грудях та зап"ястях — татуювання. Каже, зробив, коли сидів у таборі в Сибіру.
— Мене засудили за крадіжку хліба, коли вчився у військовому училищі в Чернівцях, — розповідає пенсіонер. — Я тоді молодий був, дурний. Їсти дуже хотів. А поруч був склад із продовольством: масло в бочках, хліб на стелажах. Я з кожної буханки трохи понадрізував. Хлопців пригостив, хтось мене і здав. Дали мені статтю "хищение государственного имущества".
— Маргалік — ветеран серед моржів. Він купається 41 рік, а я лише 36. Решта — салаги, мають по кілька років стажу, — підходить адвокат Іван Николюк, 68 років. — Як робили взимку заплив на 100 метрів, Віталік був першим. Йому когута вручили, а я спортивну куртку виграв.
Віталій Олександрович захопився моржуванням, коли навчався в Івано-Франківському педінституті. Його привчив до купання в ополонці один із викладачів. Розповідає, що два роки тому померла дружина Ірина. Чоловік досі сумує за нею.
Дали мені статтю "хищение государственного имущества"
— Я веду не дуже здоровий спосіб життя. Люблю посидіти з компанією, випити, — каже пенсіонер. — Ранком, буває, встаю, а мене качає. Мені вже скоро 80 років, перебарщівать нельзя. Думаю, чорт із цією водкою, і біжу на озеро купатися.
Згадує, як потрапив до лікарні з харчовим отруєнням:
— Температуру мав під 40, але все рівно пішов купатися. Утік, щоб лікарі не знали. Мене тоді сильно морозило, ніяк не міг зігрітися. Інші моржі на мене, як на Бога, дивляться.
У вересні Віталій Маргалік привіз золоту та дві срібні медалі зі Всеукраїнських ігор ветеранів спорту. Отримав їх за плавання брасом на дистанції 200 м і вільним стилем — 50 м.
— У мене четверо внуків. Хлопців я привчив моржувати. Старшого назвали на мою честь Віталієм, він працює в Києві на телебаченні. Онучка Ірина — студентка, вивчає мову хінді в Київському університеті імені Шевченка, — пишається чоловік. — Син Сергій удруге одружився. 10-річний Денис і 5-річний Віллі — його сини від другого шлюбу. Дружина Ірина — українка, 1996-го разом виїхали за кордон. Спочатку жили в Буенос-Айресі, в Аргентині. А коли там почалася криза, переїхали до Торонто. Син — доктор технічних наук, працює у Канаді електриком.
Хвалиться, що забув, коли востаннє хворів на застуду.
— Мав малярію у Казахстані, туди батьки втекли з Білорусії, від фашистів, — згадує він. — То підступна хвороба. День хворієш, а наступного ніби здоровий. Та невдовзі хвороба валить із ніг. Мені порадили їхати звідти, і недуга сама по собі минула.
Віталій Олександрович поправляє плавки. Щоб не замерзнути, івано-франківські моржі купаються голяка. Тому жінок до свого кола не приймають.
— Коли гостював у Києві, пішов у Гідропарк. А там усі голі: й жінки, й чоловіки, — усміхається Маргалік. — Але сьогодні вирішив одягнути плавки, бо знав, що ви прийдете.
1929, 1 листопада — Віталій Маргалік народився у білоруському місті Гомель у родині бухгалтера та домогосподарки
1943 — у Казахстані захворів на малярію
1947 — на даху потяга приїхав до Станіслава (нині Івано-Франківськ)
1948 — вступив до військового училища в Чернівцях
1949 — засудили на 10 років за крадіжку хліба
1960 — вступив до Івано-Франківського педінституту
1962 — народився син Сергій
1967 — захопився моржуванням
1990 — вийшов на пенсію, доти 35 років учителював у школах Івано-Франківська
2006 — померла дружина Ірина
3 
1
Коментарі