- Не везло мені з чоловіками з молодості. Перший раз розписалася в 22 роки. Від того шлюбу маю дочку. Але швидко розійшлися. Як то кажуть росіяни - не сошлісь характерами. Потім ще дев'ять років жила з гуцулом Колею. Він на заробітки в наше село приїжджав. Поміг раз траву косити, та й так після того лишився жити. Перше не пив, а потім йому місцеві пиячки показали, де магазин. Він почав потрохи щось із дому виносити. А я зловила. Злодія вдома не треба - дала шпіца. 15 років після цього жила з трактористом Нестором.
Нестор помер два роки тому. У нього відмовили нирки після того, як по дорозі з Почаївської лаври помилково випив замість свяченої води антифризу.
- Так ті два роки скучно було, що не передати. Якось ішли селом проповідники. Я покликала додому, бо побалакати люблю. Вони мені книжечки дають. А я кажу: може, маєте якогось вдівця мені в пару, то забацайте.
За два тижні один із проповідників приїхав зі своїм далеким родичем - Юліаном Кашлюком. Юліан Іванович - інвалід зору. Одружений не був. Жив сам у селі Шумляни Підгаєцького району.
- Перший раз поговорили, і зразу ясно було, що одне одного вподобали, - каже він. - Племінниця з сусіднього від Плавучі села мене на шашлики запросила. Данилівна під'їхала до нас скутером. Трохи прийнялися, а потім мене родичі вже до неї відвезли. Три дні пожили разом, і я до себе поїхав, бо треба було бараболю обкошувати.
Розписалися 19 вересня, на Спаса.
- Я кажу: "Знаєш, Юлю, я 50 років мріяла про шлюб - про той віночок, і щоб духова музика мені на вулиці грала". Було 50 гостей, співи, танці. З вулиці нам дівіді-програвач подарували, а їмось - дуже гарний годинник на стіну.
Юліан Кашлюк хату в Шумлянах залишив на знайому.
- Головне в нас із дружиною - взаємопідтримка. У такому віці то найважливіше. Щоб як комусь зле чи заслаб, то було кому таблєтку подати.
Молодята сплять у одному ліжку.
- Якби Юлько трохи раніше мене найшов, то може, були б і діти. А зара - то вже пізно.
У селі місяць обговорюють їхнє весілля.
- То, що зійшлися й живуть разом, то добре, дай їм Бог щастя, - каже 73-річна Ванда Кобзіста, шкільна подруга Зіновії Баб'як. - Але оте весілля їхнє - посміховисько. Мені аж стидно за неї було. Як то бабця в 70 років сідає на подушку - і їй, як молодій, коси розплітають. Вона вже правнуків має, свій віночок давно згубила. Жінки як то бачили, за животи бралися.
- Дехто осуджує, але більшість селян за неї раді, - каже 43-річна голова сільради Галина Бортник. - Тепер ходять всюди вдвох, за руки тримаються, як 18-річні тішаться.
7 
35413
Коментарі
2