— Пилосос — то таке. Файно прибрати в хижі можна тільки віником із сорго, — каже 44-річний Золтан Годор із села Чомонин Мукачівського району на Закарпатті.
Дістає 1,5-метрову палицю. За 3 см від кінця вбиває гвіздок. На нього накладає спочатку короткі прутики, потім довші. Зверху обкручує все металевим дротом.
— Плести віники у нашому селі навчилися у XVII столітті, — розповідає. — Тоді у сусіднє село Велика Добронь угорці привезли кілька штук. Секрет плетіння місцеві нікому не видавали. Відтоді в нашому селі за щот цього і жиють.
У циганську голку з великим вушком Золтан втягує синю капронову нитку. Прошиває нею віник.
— У нашому селі 350 гектарів землі зайняті сорго. Перший раз його сіють на початку квітня. Удруге — коли на грядках вибирають цибулю, часник і ранню картоплю. Збирають сорго у вересні, у сонячну погоду. Треба стежити, щоб не було зелене й мокре, бо тоді віник розпадеться. Стебла жнуть серпом під корінь. Збирати урожай виходять цілими сім'ями щонайменше на тиждень. Сорго очищують від листя та насіння і сушать на дерев'яних підставках.
— Листя йде на корм корові, а насіння — поросятам. Воно ситніше за кукурудзу. Зерно для худоби ніхто не купує. Кожна родина збирає по 3-4 тонни корму. Раніше, коли не було газу, навіть вогонь розводили на насінні сорго. Воно горить синім полум'ям.
Золтан закінчує в'язати віника за 5 хв. Кладе його на колоду, сокирою обрубує "хвіст", щоб кінчики були рівні.
— На один віник достатньо 20 стеблин. Щоб обв'язати його дротом, треба мати міцні руки. Тому в'яжуть лише чоловіки, а жінки — обшивають дратвою і обрубують. У нас із жоною все навпаки. Сім років тому я попав в аварію. Тепер багато віників сам зв'язати не можу, плече нити починає. За день робимо від 70 до 120 штук. Один продаємо за 15 гривень. Якщо беруть оптом, пускаємо дешевше.
— Позаторік до мене в гості заїхав товариш, із яким служили в армії. Подивився на мої віники, попробував підмітати. А через тиждень приїхав на фурі. Загрузив її і повіз аж у Палестину. Оце недавно дзвонив, замовив іще партію. Палестинці в чергу за моїми віниками записуються.
Через наше село проходить траса на Чоп. Ставимо під воротами кілька віників, щоб проїжджі зупинялися. Якось один чоловік із Запоріжжя купив 100 штук. Давай їх у багажник складати, а він не закривається. То він зняв із себе пояс, підв'язав двері багажника до вихлопної труби і поїхав. Казав, буде нашими віниками в Запоріжжі торгувати.
До Золтана підходить жінка у хустці. Просить навчити в'язати.
— Ти наші секрети їй не видавай, а то буде ще одна конкурентка, — шепоче йому на вухо сусід Олександр Дьордєм, 57 років. — У вашому возрасті вже пізно вчитися. Я з 12 років віники на продаж плету.
1 
1
Коментарі