Ексклюзиви
Вівторок, 12 листопада 2019 22:20

Звук "Смерчу" дивний, нагнітальний. Касети розкриваються, наче горохом кинули об метал

Тарас Целюх воював на унікальному самохідному мінометі БТР-3М1

У березні 2014 року пішов у військкомат. Кілька тижнів вони мовчали. Нагадав про себе ще раз. Кажуть: "Раз сильно хочеш, пришлемо повістку".

Попав на вузол зв'язку у 24-ту механізовану бригаду. Це було дно. Службу ненавидів. Цей вузол – стаціонарний, не виїзний за межі Яворова. Треба було пробратися в піхотні частини, які вирушали на Донбас. Припасувався до 3-го батальйону.

У Дмитрівку Луганської області приїхали в середині серпня. Серед степу стояла купа техніки. Російські дрони бачили її. Від обстрілів "Смерчами" (реактивна система залпового вогню. – Країна) усе згоріло. Мати думала, що я в Яворові, на полігоні, потім – що в Харкові. Брехав, як міг.

Автор: фото надане ТарасОМ ЦЕЛЮХОМ
  Тарас Целюх (праворуч) із товаришем на позивний ”Бівіс” у Маріупольському порту в жовтні 2017-го фотографуються зі спареною зенітною установкою ЗУ-23–2
Тарас Целюх (праворуч) із товаришем на позивний ”Бівіс” у Маріупольському порту в жовтні 2017-го фотографуються зі спареною зенітною установкою ЗУ-23–2

Мали імпровізовану тюрму-"яму". Прапорщик "Татарин" із-під Лутугиного (у боях за райцентр на Луганщині у червні–серпні 2014 року загинули 49 бійців, за офіційними даними. – Країна) "Уралом" вивозив військових. Дивом вижив. Приїжджав п'яний, здавав зброю і ліз в яму. Він її й викопав.

У сільському магазині все було дороге. А ближче до Луганська ціни – взагалі космос. Хліб по 18–20 гривень, коли буханка коштувала 6–7. Одна жінка давала нам молоко, а ми їй – макарони, крупи.

П'ю каву за столиком біля крамниці. Підходить малий, років 6 на вигляд: "Купи мені пива". Відходить, дістає дерев'яного ножа, вертається і каже: "Я тебе вночі прийду рєзать". Це смішно, але насправді страшно й дико.

"Смерчі" стріляли з-під Луганська та з території Росії в ніч на 4 вересня 2014 року. Одночасно йшли дрони з потужними прожекторами – дивилися й дострілювали. Звук дивний, нагнітальний. Було чути, як розкриваються касети. Наче кинути горохом об метал. Наша зброя довго детонувала – у нас "Гради" (реактивна система залпового вогню. – Країна) стояли заряджені. Бензовози підкидало в повітря. Патрони свистали навсібіч.

Поїхали в село за 20 кілометрів у бік Старобільська. Спали в клубі між кріслами. Хлопці знайшли там бюст Леніна – розстріляли.

Привезли нам вантажівку провіанту. Пацани взяли звідти хіба пару енергетиків. Більше нічого захланні армійські прапорщики не дали. Було там пару відер вареників. Прапор­щик кричав: "Это для офицеров". На другий день це відро валялося біля клумби – і страву їли пси. Дехто перебирав гуманітарку й усе краще поштою відправляв у Яворів.

Рік служби закінчився. Я отримав посвідчення учасника бойових дій і попрощався з армією.

Домовився з хлопцями з "Азова" про наступну ротацію. Поїхав на базу в Юр'ївку – курортне село між Маріуполем і Бердянськом. Вразили умови. Жили блоками, по кілька людей у кімнаті, душ, Wi-Fi. Тренажерний зал, басейн.

Виконувач обов'язків командира сотні тисне мені руку: "Запам'ятай, я Румата. Не Бумбата, не Бурята, не Ху…та". Коли почув, що я "Колобок", спитав, чи бухаю. У них був боєць із таким позивним. Пив, напоназичав грошей і втік.

На чотири тижні поїхали на полігон Бабах-Тарама. Заняття з тактики, стрільби зі станкових автоматичних гранатометів і мінометів 82-го калібру. Відпрацьовували дії під час боїв із технікою, вивчали парамедицину, методи диверсійно-розвідувальних груп, мінно-підривну справу, маскування та зв'язок. Колишні бійці спецпідрозділу СБУ "Альфа" нас тренували, як влаштовувати засідки, штурмувати машини, діяти при обшуку автомобіля. Навчали роботи з ножем і пістолетом.

Нашій чоті дали самохідний мінометний БТР-3М1 (бойова машина, призначена для вогневої підтримки піхотних підрозділів, може долати окопи, траншеї і водні перешкоди. На озброєнні у збройних сил Таїланду. – Країна). Тоді в Україні їх було три, решту експортували.

2 грудня 2015-го мене, "Водолаза" і "Буревія" відправили на завод "Дормаш" у Бердянськ. По периметру поставили розтяжки з фарбою. Кранівник тричі "підривався" на них. Там проходила стежка, якою виносили крадений метал. Робили це щонеділі. Мабуть, думали, що в нас вихідний. Жили ми там півроку. Охороняли завод, ремонтували свою техніку.

На бойові виїзди нас не пускали: "Ви неконтрольовані, через вас війна почнеться". Напевно, були не в курсі, що вона другий рік тривала.

Але неофіційно наш мобільний мінометний підрозділ працював. Їхали вночі в бік рибзаводу в Павлополі (Волноваський район на Донеччині. – Країна). Там стояв батальйон. БТР ховали в бокс. Сепари підходили так близько, що могли гранату кинути. А в тих вояків найважче – АГС-17 (автоматичний гранатомет. – Країна). Кажуть: "Нам би хоч якогось міномета". Ми випхали БТР, коректувальник дав дані, кинули пристрілочну міну. Отримали добро на відкриття вогню.

  Тарас ЦЕЛЮХ, 31 рік, ветеран російсько-­української війни. Народився у Львові 9 квітня 1988 року. Батько – пенсіонер, мати – технічна працівниця у Львівському університеті. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури. 19 травня 2014 року почав служити в 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Із серпня 2015-го до грудня 2017 року воював у складі полку ”Азов” сержантом мінометного підрозділу. Позивний ”Колобок”. 6 жовтня цьогоріч уперше пробіг марафон – 42 кілометри подолав за 3 години 48 хвилин 4 секунди. Хобі – нумізматика. Читає історичну літературу, фентезі й мемуаристику. Улюблена страва – ”все, що з м’ясом”. Неодружений
Тарас ЦЕЛЮХ, 31 рік, ветеран російсько-­української війни. Народився у Львові 9 квітня 1988 року. Батько – пенсіонер, мати – технічна працівниця у Львівському університеті. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури. 19 травня 2014 року почав служити в 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Із серпня 2015-го до грудня 2017 року воював у складі полку ”Азов” сержантом мінометного підрозділу. Позивний ”Колобок”. 6 жовтня цьогоріч уперше пробіг марафон – 42 кілометри подолав за 3 години 48 хвилин 4 секунди. Хобі – нумізматика. Читає історичну літературу, фентезі й мемуаристику. Улюблена страва – ”все, що з м’ясом”. Неодружений

Працювали неофіційно й "азовські" розвідники, снайпери, мінометники. Коли гинули, то було трохи юридичної тяганини. 25 березня 2016-го в районі Павлополя на розтяжці підірвався розвідник "Француз" (39-річний Сергій Бурлака. – Країна). Ворог почав обстріл. Тіло побратима забрали тільки за кілька днів. Лісосмугу, де це сталося, назвали посадкою "Француза".

Поїхали на полігон у село Старе під Києвом. У наметах поряд жили бійці колишнього "Беркута". Ходили в футболках із символом підрозділу. Ми попередили: або вони знімають, або звідти не виїдуть. Прибрали.

Нас попросили зняти з флагштока прапори "Азова" і червоно-чорний. Мовляв, нестатутні. Ми відмовилися. Нас намагалися пресувати. Ми сказали, хто спробує зняти, лишиться як мінімум без зубів. І попередили, що замінуємо їх.

На полігоні повідомили, що в "нациків" (прізвисько Національної гвардії. – Країна) два "жмури" й один осліп. Бухали одеколон "Дипломат", який купили в чіпку (армійський магазин. – Країна). Отруїлися.

У липні 2016-го повернувся в Маріуполь у складі 3-ї сотні. Полк домовився з командирами батальйонів територіальної оборони про розташування наших снайперських, розвідувальних, мінометних груп поруч із ними.

Виїжджали в бік Гнутового, Павлополя, Чермалика (Маріупольський напрямок. – Країна). Там стояв батальйон якихось алкашів. У них окопи – до коліна. Наша розвідка допомогла їм вибити ворогів із посадок. Пробили стежки в мінних полях. Казали їм: "Укріпляйтесь, вкопуйтесь". А ті сидять, вже й пляшка розпита. Хлопців це коробило.

Заїхали у вересні в Павлопіль, знайшли собі хату. Трохи підлатали, позакривали діри. Вона стояла скраю села. Нікого туди не пускали. Іноді двоє нас було, іноді – 12.

У жовтні алкобатальйон 56-ї бригади мінявся з морпіхами. Домовилися, що ми теж будемо працювати разом. Коли їх "дуже турбували", ми допомагали. Моряки не пиячили. Заїхали, вкопалися, накрили позиції. А в магазині був траур, бо туди завезли багато горілки. Думали, приїде нова ротація – і буде виторг.

Мали зробити контрольний спостережний пункт між Павлополем і селом Жовтень. Пішли на позицію "Йожик". Моряки називали вогневі опорні пункти за іменем старшого. Зліва був "Бабай", праворуч – "Маркус". Позиція сепарів називалася "Сіська". Той горб був панівний, із нього багато видно. Ми стримували їх.

27 лютого 2017-го "Лемко" запропонував завезти морякам щось смачне. Поїхали з побратимами в Павлопіль. Тут дзвонять від морпіхів: треба забрати 300-го з позиції "Йожик", бо їхня "буханка" в болоті застряла. Їдемо. Стоїть та машина посеред дороги. Біля неї – морпіх "Васьо", каже: "Йожик" поранений". З обох сторін мінне поле протитанкове. Людина не підірветься, а машина – легко.

Полізли по кабанячій стежці на позицію. Спускаємось у бліндаж. "Йожик" лежить. З виду худенький, але 80 кілограмів важить. Із гілок зробили ноші. Шестеро чоловіків несли. Йому гранатою ліву ногу розпороло. Затягнули на кузов. "Васьо" каже: "Кіця, ану порухай. Головне, щоб той рухався". Глянув на пах, чи все на місці. Сказав, що все добре.

У середині березня на позицію приїхав виконувач обов'язків командира роти "Олексійович". Пішов до станкового автоматичного гранатомета перед посадкою. І тут бабах – ніби піхотна міна розірвалася. Йому ногу відірвало. У морпіха Сергія зі 137-го батальйону вся морда в якійсь фігні.

Вони верталися стежкою через посадку до позиції. "Олексійович" відступив на метр і натрапив на протипіхотну міну. Його гелікоптером забрали в Дніпро. А Сєрьогу контузило, уламок у щоці застряв. У Маріуполь відвезли.

Із хорватом "Томом" за кілька тижнів повернулися на позицію – нога "Олексійовича" висить на дротах. Полягали на траву, давай її знімати. Влучили. Родичі командира мали забрати. Але кінцівку просто закопали – ніхто не з'явився.

31 березня 2017-го сказали, що всіх виводять із позицій. Останньої доби перед виходом працювали по сепарні – самохідна артилерія, "Піони", важкокаліберні міномети, 82-ки, 120-ки. Рознесли їм склади, кілька гармат, автомобілів. З опівночі, як почали, так весь день і прощалися.

Зараз ви читаєте новину «Звук "Смерчу" дивний, нагнітальний. Касети розкриваються, наче горохом кинули об метал». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 307
Голосування Чим закінчиться зустріч Зеленського і Путіна?
  • Нічим. Все залишиться, як є
  • Україна піде на поступки Росії
  • Путіна переконають зупинити війну
  • Зеленський погодиться вписати особливий статус Донбасу у Конституцію
  • Президент зрозуміє, що з Путіним домовитись нереально. На Донбасі почнуть будувати стіну
  • Домовляться про газ, але не про Донбас
Переглянути
Погода