Запорожці цінували свободу, рівність і братерство задовго до Французької революції

Ми приносили культуру росіянам, а вони використовували її проти нас, – каже культуртрегер Богдан-Олег Горобчук

Як війна змінила вас?

– Я став нещадно вимогливішим до себе. Те, чим займаюся, має бути зроблено настільки потужно, щоб потім я не мав претензій до себе. Почав волонтерити й викладати. До початку великої війни я був успішним комунікаційником. Після – акценти моєї діяльності разюче змінилися. Основною діяльністю став канал "Культуртригер", де ми деконструюємо російсько-імперські міфи через пояснення культурно-мистецьких феноменів.

 

Як виникла ідея ютуб-каналу?

– Написав статтю про виступ Go_A на Євробаченні. Матеріал став популярним на сайті телеканалу "Еспресо". Говорив про це з Андрієм Капрановим – продюсером ютуб-каналу "Імені Т. Г. Шевченка". Він запропонував начитати статтю для ютуба. Відео набрало понад 30 тисяч переглядів та півтори тисячі підписників за кілька днів. Вирішили продовжити. Авторами-ведучими стали ми з дружиною Еллою, монтував попервах Андрій. Півтора року шукали себе тематично. Узимку 2022-го зупинилися на темі мистецтва. Елла зосередилася на музиці, а я – на малярстві.

Негативні відгуки були?

– До нас у коменти люблять приходити роздратовані росіянці. Вони настільки неоковирні та шовіністичні, що засвідчують відсутність гуманітарної підготовки. Не знаю – на жаль чи на щастя. Може, так вони швидше деградують і самовб'ються як імперія. У дискусіях із московитами відчуваю свою правоту. З їхнього боку чую замшілі імперські відхаркування XIX століття з погляду фашистсько-рашистської ідеології.

Як виник неформальний волонтерський фонд КомуШоТреба?

– У перші дні великої війни троє поетів і троє програмістів об'єдналися в чат. Літературне крило становили Елла Євтушенко, Карина Тумаєва та я. Айтівське – Анатолій Стегній, Богдан Клічук і Андрій Бойчук. Спершу писали російським блогерам з метою їх отямити. Швидко збагнули: марна справа. Перемкнулися на потреби фронту. Почали збирати кошти й купувати дрони, деталі до них, форму для розвідників, автівки. Канал "Культуртригер" іще не був такий популярний, але ми почали там публікувати відео про потреби для зборів. Сформувалася аудиторія, яка нам довіряє. Могли закрити збір на мавік за три дні. Відтоді допомогли війську на понад 7 мільйонів гривень.

Чому долучилися до волонтерської Group 35?

– Це близькі по духу люди, які допомагають Збройним силам, закривають складні специфічні збори. Нині довкола групи сформувалася своєрідна коаліція. До неї входять блогери, що висвітлюють історичну та культурну тематику. Зокрема, Владлен Мараєв, автор каналу "Історія без міфів", Олег Криштопа з його "Історією для дорослих", Акім Галімов із "Реальною історією". Цією коаліцією проводимо збори на мільйони гривень. Часто це непублічні потреби.

25 березня Академія імені Бойчука, де працюєте, зазнала ракетного обстрілу. Ви там були під час атаки?

– Того дня, об 11-й, я мав приймати залік із філософії в заочників. Утім, студенти попросили провести його в режимі онлайн. Якби не це, приймав би залік на кафедрі. Вона – за 30 метрів від точки прильоту уламків. Приїхав уже після прильоту й побачив, як "русский мир" любить мистецтво. Академію активно відновлюємо. Попри все студенти успішно склали сесію. Очікуємо на абітурієнтів, яким потрібна якісна мистецька та дизайнерська освіта.

Ви стверджуєте, що Ілля Ріпин – український художник, бо писав про Україну й визнавав своє українство. Історик Олександр Кучерук оприлюднив присвяту Ріпина Шевченку під своїм автопотретом: "Москаль Рѣпинъ" і сказав, що художник сам обрав росіянство. Маєте контраргументи?

– Авжеж. Ілля Ріпин народився в українському Чугуєві та походив із козацьких родів. Це був козацький анклав Слобожанщини, втім – русифікований. Ця ідентичність різнилася від українців-селян, але вона суттєво суперечила менталітету росіян. Ріпин писав: у Чугуєві купців із Росії звали кацапами. Ріпин підписав портрет Шевченку "москаль", а не "кацап": перше слово відсилало тоді радше до ідентичності русифікованих у війську українців. Можливо, ще й гірка іронія з приводу того, що не прожив життя в Чугуєві чи Харкові, як його друзі-­художники. Микола Мурашко був пожиттєвий киянин чи Микола Ґе, який обрав Україну. Куїнджі жив у Криму й постійно писав материкову Україну. Вони обрали життя в Україні, наплювавши на блиск імперської столиці. Ріпин обрав не Чугуїв, де хотів відкрити свою школу, а Москву й Петербург. Звідси його самоіронія "москаль" у присвяті Шевченку, який чітко обрав і озвучив своє українство. Ця уїдлива самоіронія означала визнання Шевченка як поета-бунтаря, національного мислителя та художника. Ріпин не вважав себе настільки українцем, як Шевченко. Проте маємо розуміти: Костомаров теж аж настільки не вважав, хоч був колегою Тараса по Кирило-Мефодіївському братству й мав чітку проукраїнську позицію. Це була складна гібридна ідентичність того часу, але українство переважало в їхньому самоусвідомленні. І Ріпин, і Костомаров шанували Шевченка. Тож іронічне "москаль" не означало "росіянин".

Ви кажете, що варто повертати Ріпина в мистецький простір України. А як бути з Гоголем?

– Гоголь був шляхетсько-українського походження, гетьманського роду. Він почувався українським аристократом, який жив у Російській імперії. Своєю прозою він створив у нашій і російській свідомості культурний міф унікальної та самобутньої України, де були героїчні сторінки, як у "Тарасі Бульбі", ідилічні – як у "Вечорницях на хуторі біля Диканьки". І в якої є сторінки козацької деградації, яку Гоголь показав у "Миргороді", в історичних розвідках. На час написання цих творів Микола Васильович уважав, що українська культурна самобутність стала частиною загальної Російської імперії, посиливши її. Навряд чи він міг думати інакше, коли канцлером російського імператора був українець із Диканьки – Віктор Кочубей. Нащадок Кочубея-старшого – зрадника Мазепи – по суті правив державою в першій чверті ХІХ століття й пізніше.

 

Гоголь не почувався меншовартісним перед Пушкіним?

– Навпаки: Пушкін підбирав тренди за Гоголем. Так само, як разом із Жуковським робив це раніше за європейськими письменниками. Гоголь на основі українського фольклору та нашого героїчного бароко пропонує свою візію романтизму. Тільки після цього Пушкін та Жуковський починають клепати свої казки по російському фольку. Гоголь – український письменник, який, як Вальтер Скотт чи Роберт Бернс, обрав загальнодоступну мову своєї імперії. І став її найпотужнішим письменником. Гоголь подарував літературі міф України, який досі працює, та міф "маленьких людей", спостерігши його в росіян. Як і Шевченко, він показав, наскільки московити ієрархізовані й підкорені авторитетам і авторитаризмам. Гоголь підписав вирок московській системі як неадекватній у "Ревізорі" та "Мертвих душах". Потім він упав у дику депресію і каяття. Росії належить тільки смерть Гоголя, який замордував себе голодом під впливом російських священників, з якими спілкувався.

Є українські митці, які нашій культурі не належать?

– Був такий художник Олексій Ківшенко. З українців-кріпаків. Малював на замовлення імперії, ілюстрував російську історію. Його українським художником, попри походження, я не вважав би. На противагу йому Ріпин просував міф запорожців-свободолюбів.

Українці минулого намагалися окультурити росіян?

– Наші предки наївно вірили, що московитів можна демократизувати, цивілізувати. У ті часи православна віра як маркер була для багатьох важливішою за те, якою мовою ти говориш і де народився. Під час православного розколу середини ХVII століття українські ченці переписували московитські книжки, аби зробити їх ближчими до світового православ'я. Водночас українське бароко поширюється в сакральній архітектурі Московщини. Ми приносили культуру, а росіяни, не змигнувши оком, використовували її проти нас у ієрархічній боротьбі.

Український інститут національної пам'яті ухвалив рішення про недоцільність возвеличення Міхаїла Булгакова в Україні у вигляді пам'ятників і називання вулиць та музеїв. Музей Булгакова звинуватив Інститут у необґрунтованості. До хороших пушкіністів додалися хороші булгаковці?

– Маємо бути принциповіші у відстоюванні своїх цінностей. Уважаю рішення щодо неприпустимості глорифікації Булгакова правильним. Водночас, якщо в Києві існуватиме музей "русского мира", де розглядатимуть творчість Булгакова, і його очолить нинішня директорка згадуваного музею, це буде теж нормально. Втім, прославляти Булгакова недоцільно, бо він транслював російсько-імперську риторику. Він не мав жодної толерантності до України. Хто вважає інакше, нехай перечитає Булгакова. Зокрема оповідання "Я убил", де авторська позиція – на боці лікаря, який убив петлюрівця, замість того щоб його полікувати. Булгаков зневажав ідею самостійної Української держави.

У чому принципова різниця між українцями та росіянами?

– У цінностях. Історія формує народ через події, правителів, законодавство та геополітику. Втім, базою нації є цінності. Українці наснажені тезами свободи, рівності й братерства. Росіяни люблять велич і покору. Їхнє шовіністичне уявлення про те, що в російську націю вливаються інші народності та роблять її надзвичайною, дає їм ілюзію самодостатності. Московит може жити з порожнім холодильником, чаркою горілки на столі та гордістю за велич Росії. Йому цього досить.

Кого ще несправедливо самоприсвоєного Москвою вважаєте за потрібне повернути в український мистецький простір?

– Українська народна культура впливала на велике коло митців. Не всі вони були українцями за походженням, але обирали українську культуру як простір творення. Зокрема Олександра Екстер і Соня Делоне. Є пряма залежність між естетикою творчості Екстер у Франції та її ранішим збиранням народного мистецтва серед українських селян. Думаю, можна говорити про сотні митців, які чекають свого повернення в українське коло та легітимізації в нашій свідомості.

Александр Дюма своїм романом "Три мушкетери" створив культурний міф про хоробрих французів на весь світ. Козаки стріляли з мушкетів не гірше. Є наші твори, від яких можуть відштовхнутися кінотворці, щоб піднести українців на новий рівень світового сприйняття?

– Якби ми володіли бюджетами рівня Netflix, могли би спокійно екранізувати нашу класику. Скажімо, письменників Розстріляного відродження. Чи нашу історичну класику. З огляду на наше протистояння з Росією було б цікаво зняти "Тигроловів" Івана Багряного. З іншого боку, маємо самобутні сучасні твори. Іра Цілик зняла фільм "Я і Фелікс" за романом Артема Чеха. Сучасна українська література – це пік розвитку нашого письменства. Ми набрали обертів у 1980-х і не збавляємо їх, а додаємо.

Якщо розглядати російсько-українську війну як двобій культур, яка формула нашої перемоги в цьому сенсі?

– Усвідомлення українцями самобутності, унікальності та повноцінності своєї культури. Не збираюся доводити московитам, що українська культура вплинула на російську. Їхня запаморочлива "велич" не дасть їм прийняти цей факт. Отож якщо українці переконаються, що вони самодостатні й не потребують жодних "русcких костылей", аби бути повноцінним народом у самостійній державі, то це й буде наша свідомісна перемога.

Що таке свобода?

– Наша основна цінність, яка відрізняє нас від московитів. Український художник Ілля Ріпин у листі до російського критика Іллі Стасова писав, що запорожці цінували свободу, рівність і братерство задовго до Французької революції. У Росії тих часів панувала полярно відмінна тріада "самодержавие, православность, народность". Свобода українцям важливіша за мирне співіснування з Росією будь-якою ціною.

Що таке подвиг і заради чого на нього можна піти?

– Подвиг – це рішучість до самоперевершення заради особистих ідеалів, на які можуть впливати колективні. Це дії, яких від пересічної людини не очікують. Той, хто йде на подвиг, свято вірить у те, що заради родини та країни має робити важливі й ризиковані речі. Вчинок Мустафи Джемілєва, який влаштовував голодний протест проти совєцької системи, – це теж подвиг. Просто іншого ґатунку.

Несправедливість – одне з облич зла?

– Очевидно. Особливо в контексті війни. Якщо ми відчуваємо, що наступ Росії на Україну несправедливий, то наступ московитської культури на нашу – аналогічна історія. Ми маємо нарешті збагнути: агресор не може бути добрий.

Як змінило вас народження сина?

– Додало енергії та працездатності. Війна зобов'язує працювати якнайкраще, а син дає сили.

Жити варто для того, щоб…

– Щоб життя мало унікальну цінність, яка для тебе найпереконливіша.

×