вівторок, 01 серпня 2017 20:56

Втратила багато крові. Дитину зберегти не вдалося

Звільнилася з роботи і в перших числах лютого 2014 року приїхала до Києва. Не думала, що у ХХІ столітті можливі масові вбивства у центрі столиці, що робитиму коктейлі Молотова. Було неймовірне відчуття братерства.

Додому в окупований Крим не поверталася. Знала, що затримають. У Києві допомагала поселятися людям, які виїхали звідти. Спочатку – у помешканнях, які належали Януковичу, Пшонці. У "Межигір'ї" досі живуть 350 переселенців. Я – одна з них.

У травні 2014-го почала їздити на Донбас, ­допомагати бійцям "Айдара". У полон потрапила 22 липня. Нас було четверо: капелан "Айдара" Валентин Серовецький, Сергій Захаров з афганської сотні Майдану, журналіст Юрій Лелявський і я. Переплутали блокпости. За кермом був отець (Валентин Серовецький відспівував загиблих на Майдані. Загинув в аварії 3 жовтня торік під Фастовом на Київщині. – Країна). Я заснула на задньому сидінні. На блокпосту остання вийшла з машини і спросоння: "Слава Україні". "Що?" – перепитав бойовик. Дивлюся, а на шевроні "Новоросія". Злякалася, але не вірила, що все може бути аж так погано.

Нас відпустили – щоб затримали на наступному блокпосту. Розсадили по різних машинах. Мовляв, треба їхати до генерала Козіцина (отаман так званого "всевеликого війська донського". – Країна). Мав вирішити, що з нами робити. Відвезли до Перевальська на Луганщині в Будинок офіцерів. Це – триповерхівка з арками, де тримали заручників. Ми казали, що волонтери, допомагаємо і тим, і тим, на блокпостах роздаємо Євангеліє.

  Гайде РІЗАЄВА, 38 років, волонтерка. Народилася 28 грудня ­1978-го в родині кримських татар в узбецькому Самарканді. До Сімферополя переїхала ­1992-го, після школи. ”Добре вчилася. Перескочила два класи”. У батька була електротехнічна компанія ”Агда”, яка виробляла кабелі. Мати працювала там головним бухгалтером. У 14 років вступила до Таврійського інституту підприємництва і права на спеціальність ”правознавство”. Також заочно закінчила Одеську національну юридичну академію. Працювала в Київському райвідділку міліції Сімферополя дізнавачем, слідчим. 1999-го перейшла до Господарського суду Криму. Працювала до січня 2014-го. ­Останні п’ять років – начальником аналітичного відділу. На початку лютого 2014-го приїхала до Києва взяти участь у Майдані. З травня допомагала батальйону ”Айдар” як волонтер. 22 липня 2014-го потрапила в полон. Пробула там чотири місяці. У цей час помер батько – не витримало серце. Вдруге бойовики захопили 26 лютого позаторік, коли поїхала забирати полонених як переговорник. Звільнили 10 липня. Брала участь у блокаді Криму як командир блокпоста ”Каланчак”. Мешкає у ”Межигір’ї” під Києвом – у гуртожитку для переселенців. Займається волонтерством. Має 16-річного сина Амаля. Незаміжня
Гайде РІЗАЄВА, 38 років, волонтерка. Народилася 28 грудня ­1978-го в родині кримських татар в узбецькому Самарканді. До Сімферополя переїхала ­1992-го, після школи. ”Добре вчилася. Перескочила два класи”. У батька була електротехнічна компанія ”Агда”, яка виробляла кабелі. Мати працювала там головним бухгалтером. У 14 років вступила до Таврійського інституту підприємництва і права на спеціальність ”правознавство”. Також заочно закінчила Одеську національну юридичну академію. Працювала в Київському райвідділку міліції Сімферополя дізнавачем, слідчим. 1999-го перейшла до Господарського суду Криму. Працювала до січня 2014-го. ­Останні п’ять років – начальником аналітичного відділу. На початку лютого 2014-го приїхала до Києва взяти участь у Майдані. З травня допомагала батальйону ”Айдар” як волонтер. 22 липня 2014-го потрапила в полон. Пробула там чотири місяці. У цей час помер батько – не витримало серце. Вдруге бойовики захопили 26 лютого позаторік, коли поїхала забирати полонених як переговорник. Звільнили 10 липня. Брала участь у блокаді Криму як командир блокпоста ”Каланчак”. Мешкає у ”Межигір’ї” під Києвом – у гуртожитку для переселенців. Займається волонтерством. Має 16-річного сина Амаля. Незаміжня

Була на четвертому місяці вагітності. Батьком мав стати командир тернопільської сотні Майдану Ростислав Якубик. Він загинув. "Девушка, с вами ничего не будет. В гостинице переночуете и поедете назад. А с ребятами мы поработаем", – сказав Козіцин.

При обшуку в капелана знайшли фотографію з Майдану – він в обнімку з Петром Порошенком. Почалася зовсім інша історія. Нас прив'язали до стільців і почали катувати. Жахливо били. Особливо – Сергія Захарова й капелана. Сергій досі не відійшов. Увесь поламаний, пальці вивернули. Більш-менш стримувалися з журналістом. Його першого й обміняли. Нас із Сергієм звільнили у жовтні, а капелана – за два місяці до цього.

У Козіцина пробули добу. Потім нам зав'язали очі й зі сміттєвими пакетами на голові возили по підвалах. Не знімали кайданки два з половиною тижні.

Щодня влаштовували показові сцени. Мовляв, дивіться, що з вами буде, якщо не скажете правду. А яку – ми не розуміли. Розташування військ? Так ми – волонтери, не знали цього. Вранці відчиняються двері камери: "Пошли на расстрел". Але розстрілювали не нас, а людей зі сміттєвими пакетами на головах. Ми були самі напівтрупами: не годували, пити не давали, били. Я втратила багато крові. Дитину зберегти не вдалося. Отця з Сергієм козаки змушували копати могили розстріляним і відспівувати їх.

На моїх очах хлопцеві з "Правого сектора" відрубали руку. На ній був тризуб. Не впевнена, що залишився живий. Шукала серед обміняних, не знайшла.

Нас охороняв конвой. Але до камери міг зайти хто завгодно, розштовхати всіх, побити. Поверталися з бойових завдань злі. Якщо були втрати, лютували. Злість зганяли на полонених.

У моєму телефоні номер Дмитра Яроша був записаний як "Дімка Ярош". Це свідчило, що ми – друзі. За це били так, що готова була зізнатися у вбивстві Джона Кеннеді. Руками, ногами, прикладами, поліцейськими палицями. Погрожували: не скажу правду, привезуть із Криму голову сина.

Від групового зґвалтування врятувало татуювання вовчиці на спині. Мені оголосили: "Пойдешь по кругу". Кинули в куток. Задерлася футболка, й вони побачили тату. Запитали: "Ты что – наша?" Це були кадировці. Боязко ставляться до зображень вовків. У чеченців навіть на прапорах вони є. А я – мусульманка.

Після того перестали бити. Казали, мою долю вирішуватимуть росіяни. Возили нас із Сергієм Захаровим у РФ – продавати. "Если повезет, будешь проституткой. А нет – пойдешь на органы". Цю оборудку бойовикам зірвав командир роти "Торнадо" Руслан Онищенко (засуджений до 11 років позбавлення волі за викрадення людей і катування разом із ще 11 бійцями роти. Провини не визнають, називають звинувачення сфабрикованими на свідченнях бойовиків. – Країна). Має серйозні кримінальні зв'язки.

Везли години три у "бобику" чагарниками. Машина стрибала. Очі не розв'язували. Коли витягли з машини, якийсь чоловік сказав: "Ты знаешь Абальмаза (справжнє прізвище Онищенка. – Країна)? Благодаря ему вас не будут продавать". Онищенко відпустив за нас бойовика, якого вони попросили. Нас перевели до так званої Луганської військової комендатури – будівлі обладміністрації. Зараз там сидить керівник ЛНР Ігор Плотницький. А полонених утримують у Жовтневому РАЦСі.

У комендатурі зняли наручники й нагодували. Доти майже не їли. 20 днів не могла сходити в туалет. Возили до реанімації відкачувати. "Комендант" Сергій Грачов сказав, щоб припинила панікувати. І що нас у будь-якому випадку обміняють. Коли дізнався, що була вагітна, відправив у лікарню. Кілька днів була там на "чистці". З конвоєм.

Спала на матраці, постеленому на бетонній підлозі. Спочатку сиділа в жіночій камері. За місяць до звільнення об'єднали жіночі й чоловічі. Зі мною були бомжі, затримані під час комендантської години, наші військові. 36 людей у маленькій кімнаті. Без вікон, у металевих дверях – отвір, як пачка цигарок. Хтось молиться, хтось мовчить, хтось плаче, згадуючи дітей і батьків. У сусідній камері повісився син прокурора області. Може, й повісили. У нашій ніхто не помер, але багатьом ставало зле. У мене перестав працювати серцевий клапан. На день забрали до лікарні, потім давали ліки й перевели у кращу камеру.

Зрозуміла, що комендант до мене нормально ставиться, і почала трохи нахабніти. Просила забрати мити унітази. Або в їдальню картоплю чистити. Погодився. Вранці конвой забирав на прибирання території, потім – у їдальню. Готувала бойовикам їжу. Коли вночі була хороша зміна, просила, щоб відчиняли двері й годували хлопців.

Одна з груп, які займаються обміном, узяли у батька п'ять тисяч доларів за те, що знайдуть мене. Він звертався до всіх підряд. Потім принесли фотографію схожої на мене мертвої жінки і сказали: "Вибач. Її розстріляли". У батька стався інфаркт. 29 вересня якого 2014 року помер. Йому було 60.

28 жовтня прочинилися двері камери. Начальник тюрми сказав виходити на обмін. Сергія Захарова не вивели. Заявила коменданту, що без нього не піду. За кілька хвилин Сергія додали у список. Мовляв, Різаєва дістала всіх. Обміняли нас неподалік від міста Щастя. 10 наших на 12 бойовиків.

Схудла на 40 кілограмів – була, наче скелет. Народний депутат і співачка Оксана Білозір, яка допомогла звільнитися, привезла мене в Київ. І до сьогодні допомагає, коли потребую.

Після полону почала займатися обміном полонених разом із групою "Патріот". Вела переговори з луганською стороною. 26 лютого позаторік поїхали забирати з полону бійців "Айдара" Руслана Шанідзе і Василя Бондарука. Зі мною був замаскований під водія "айдарівець". Доки давала інтерв'ю якомусь російському телеканалу на блокпосту, водій зник. Бойовики пояснили: його затримало так зване міністерство держбезпеки – МГБ ЛНР. І сказали: "А ти йди в бік України". Відмови­лася. З'ясувалося, що під час обшуку машини знайшли військові карти, патрони. Фото й документи полонених бойовиків.

У другому полоні ніхто не зачепив і пальцем. Тричі на день приносили перше й друге, міряли тиск. Але в сусідній камері були хлопці, яким не давали нічого. Сиділа в одиночці майже п'ять місяців. Записками спілкувалася з ними. Один охоронець приносив журнали, книжки й ручку – писала вірші. Якщо когось випускали, передавала записку з номером мами. Вона ледве пережила мій перший полон і смерть батька.

Якось зайшов до камери охоронець: "Чего ревешь?" – "Завтра у сина день народження, дайте хоч телефон подзвонити". "Телефон – никак, а вот передать письмо можешь". Хтось із них їхав до Криму. Написала сину вірша.

Звільнили 10 липня. За добу до того зайшов "міністр держбезпеки ЛНР" Леонід Пасічник із Ольгою Кобцевою, яка займається обмінами з того боку. Попередили. Про мене знову домовлялася Оксана Білозір. Обміняли на п'ятьох сепаратистів. Ще звільнили 15 людей. То був перший обмін за чотири місяці. Коли вийшла, не побачила чоловіка, з яким попала в полон. Виявилося, він написав бойовикам, що я – снайпер і коханка Дмитра Яроша. За три дні його відпустили. Зловживав наркотиками. Вже на нашій території напав на волонтерів. Його вбили.

Хлопців після полону важко привести до тями. У них часто виявляють вірусний гепатит. Багато хто божеволіє.

Зараз ви читаєте новину «Втратила багато крові. Дитину зберегти не вдалося». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути