ПО СИР І МОЛОКО ЖИТЕЛІ САНКТ-ПЕТЕРБУРГА ЇЗДЯТЬ ДО ФІНЛЯНДІЇ
НА МОСКОВСЬКИЙ ЗАЛІЗНИЧНИЙ ВОКЗАЛ САНКТ-ПЕТЕРБУРГА ПРИЇЖДЖАЮ О П'ЯТІЙ РАНКУ. Надворі ще темно й досить холодно. У залі очікування через протяги не набагато тепліше, ніж на вулиці.
– Дорогие пассажиры! Вы можете спокойно отдохнуть в комфортном платном зале, который находиться на втором этаже, – лунає з гучномовця.
Тільки піднімаюсь сходами, як дух забиває різкий запах сечі – поміж першим поверхом і платним залом спить брудний бездомний.
У платному залі так само холодно, такі самі металеві стільці. Затримую подих і кулею пролітаю повз сплячого бомжа на перший поверх. Вмощуюся в кутку, де найбільше людей. Так трохи тепліше. Навпроти зо два десятки казахів-заробітчан. Праворуч – петербуржець Юрій, на вигляд, років 50. На сусідньому стільці тримає величезний рюкзак. Чекає на електричку до Великого Новгорода, де має родичів. Розповідає, що родом з України, в Санкт-Петербурзі живе 40 років.
– У меня мать до сих пор на Украине, в Винницкой области. А я никак не могу к ней поехать из-за вашего Яценюка, – каже, закинувши ногу на ногу. Має на увазі заборону в'їзду в Україну за російськими паспортами, яку уряд запровадив із 1 березня цього року.
БЛИЗЬКО 11.00 ІДУ В МІСТО. Комунальники миють тротуари Невського проспекту засобом для посуду Fairy. На вулиці 2 градуси тепла, але тротуар вкритий льодовою кіркою – можна послизнутися.
Центр міста – це зеленкуваті, теракотові й бежеві будинки на чотири-сім поверхів. Над ними височіє верхівка храму Спаса-на-Крові. Зведений у?XIX столітті на місці загибелі російського імператора Олександра?II. Гроші на собор збирали по всій Росії.
Вулиці розділяють невеликі канали з напівкруглими мостами. Петербург наче поділений на рівні квадрати, тому заблукати важко. Настрій псує погода: сиро й холодно.
– Это обычная погода для Питера, постоянно с зонтиками ходим, – сміється 25-річна продавщиця Юлія у сувенірній крамниці. – А летом даже плюс 30 бывает. Но из-за высокой влажности при такой температуре ощущаешь себя, как в бане. Местные любят в тёплые края ездить, в Таиланд. Но из-за кризиса стало дорого. Доходы у нас вдвое меньше, чем в Москве. А что у вас в Киеве? Россиян на улицах не убивают?
– Разве что приедете в футболке с принтом Путина, – киваю на полицю, де лежать зо 20 футболок з написом "Путин – самый крутой президент".
– О, еще были футболки с зелеными человечками и надпись "очень вежливые люди". Но Путин, конечно, очень популярен. Взял и вернул Крым. И порядок в город вернул. По сравнению с 1990-ми есть существенная разница. Тогда людей на улице чуть-ли не убивали. И все безнаказанно. Работы не было, выживали как могли. Когда пришел Путин, бизнесу стало проще – уменьшились проверки, налоговая не так портит нервы. Да и бандитов немного усмирил. А вам новая власть нравится?
– Скромнее предыдущей. Недавно первая леди возвращалась из поездки на обычном скоростном поезде.
– У нас пока наоборот. Если ездишь на Porsche – значит, работаешь в Думе, – каже Юлія.
КУЛЬТУРНА СТОЛИЦЯ РОСІЇ НАЛІЧУЄ
5 МІЛЬЙОНІВ МЕШКАНЦІВ. Тут народився Віктор Цой, легенда російського року. Його пісні популярні в маршрутках і серед вуличних музикантів, що співають на "п'яному бульварі" – пішохідній алеї від метро "Василівська "до Набережної Василівського острова. Також Санкт-Петербург є батьківщиною президента Володимира Путіна, прем'єр-міністра Дмитра Медведєва, голови Газпрому Олексія Міллера, керівника Роснефти Ігоря Сєчіна.
– Вот как у вас донецкие были, так у нас – питерские, – розповідає 32-річний Андрій Пивоваров із руху "Весна". Він лисуватий, середнього зросту. Сидимо суботнього ранку в офісі "Весни" в центрі міста. Помічниця Олена готує чай, кладе на стіл бублики. – Путин, Миллер, Сечин когда-то в Питере вместе работали в комитете внутренних связей. Вместе владели дачным кооперативом "Озеро". Он существует до сих пор, правда, ничего особенного там нет. У Путина ещё есть квартира на "Ваське" (Василівський острів. – "Країна"). По-моему, на его родителей записана. Там никто не живёт. Года полтора назад кто-то её затопил. Говорят, лично замглавы администрации ползал там и решал вопрос. Залить квартиру Путина – это всё равно, что разбить очки товарищу Сталину.
– В город Путин и Медведев как-то вложились? – запитую.
– Фасады в центре отремонтировали. В 2003-м трубы поменяли в городе, а то воняло ужасно, подсветку ночную сделали. Но у власти здесь слабый электорат всё равно. Петербург, в основном, голосует за демократов. Мы ближе к Европе, многие побывали в том же Хельсинки. Видят, что такое Европа, и что такое – Россия.
– Да, ещё в Питере воняет кругом, особенно в центре, – додає з-за сусіднього столу рокер Михайло. Шкіряну кепку обернув козирком назад. – Парки и скверы уничтожают, а они очень важны для очистки подземных вод. Погода дождливая. Канализация не выдерживает нагрузки, вода в подвалах поднимается.
– Раньше в Питере правили бандиты, были постоянные перестрелки, убийства. Сейчас этого уже нет?
– Все бандиты давно работают или в милиции, или в ФСБ. Крышуют все официально. Произошел ребрендинг, – сміється Михайло. – Почему живем в бандитском государстве? Потому что бандиты из кооператива "Озеро" разрослись до федерального масштаба и оккупировали Россию.
Містом пенсіонерів називає Санкт-Петербург журналіст Андрій Сошніков, 24 роки. Спілкуємося цього ж дня ввечері.
– Протесты здесь бывают, и они намного эффективнее, чем в Москве. Питер завалил небоскреб, который Газпром хотел построить в центре. Отстояли 31-ю больницу для раковых детей – ее хотели закрыть. Москва что-нибудь такого сделала? Нет.
ХУДОЖНІЙ І КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ ЕРМІТАЖ РОЗТАШОВАНИЙ БЛИЗЬКО ВІД НЕВИ. Річка розділяє місто на дві частини. На протилежному березі – Арсенальна набережна. За чутками, тут, на території оборонно-промислового заводу "Арсенал", старший син Віктора Януковича Олександр будує офісні центри.
Перед одним із входів на дошці оголошень висить свіжий номер комуністичної газети "Правда". Через годину побачу чоловіка з таким же примірником у метро. Будівлі заводу – обшарпані. Навпроти – червоні корпуси слідчого ізолятора "Кресты". Обходжу будівлю заводу, зазираю у всі щілини – жодного натяку на будівництво.
– Вряд ли здесь что-то строится, – каже продавщиця одного з магазинів. – Ничего такого не слышала.
ЩОДНЯ З ЖОВТНЕВОЇ ПЛОЩІ, ЩО НАВПРОТИ МОСКОВСЬКОГО ВОКЗАЛУ, КУРСУЮТЬ МАРШРУТКИ ДО ҐЕЛЬСІНКІ. Дорога в обидва боки коштує 1?600 рублів – на наші гроші 640 гривень. Їхати до Ґельсінкі 6–8 годин.
– До кризиса многие питерцы ездили в Финляндию за продуктами и одеждой. Это было намного дешевле, чем здесь, – розповідає низька коротко стрижена брюнетка – адміністратор перевізника. Сидить на передньому сидінні маршрутки. – Из-за обвала рубля финские цены сравнялись с нашими, но люди все равно ездят. Ведь из-за санкций в магазинах пропало голландское молоко, сыр "Маздамер". А мы к ним привыкли.
– Многие переезжают туда жить, принимают гражданство. Пересекаешь границу и сразу чувствуешь разницу в уровне жизни – милые таможенники, очереди нет, автобан подсвечен, – додає сивуватий чоловік років під 50.
– Нас возьмете посмотреть? – питаю в адміністраторки. – Но мы – граждане Украины.
– Извините, но пока не возим украинцев. Наши таможенники могут вас не пропустить.
ЗА ВЕЧЕРЕЮ НА КУХНІ ХОСТЕЛУ ЗНАЙОМЛЮСЯ З МОЛОДОЮ ПАРОЮ З ЯРОСЛАВЛЯ. До Петербурга приїхали в тижневу відпустку. Обом трохи за 30. Радять побувати в їхньому місті.
– Увидели бы в центре города большую яму, которую уже год не ремонтируют, – жінка зривається на крик. – Ничего местная власть для города не сделала. Прикрывается вашими беженцами, мол денег нет – надо помогать Украине. Почему это гражданам Украины платят пособие по безработице 12 тысяч рублей (4,8 тис. грн. – "Країна"), а мне зарплату – всего лишь 16 тысяч (6,4 тис. грн. – "Країна")? Или этот остров. Я ни от кого в Ярославле особой радости не слышала от этого "Крымнаш". Надеюсь, в Украине понимают, что он нам нафиг не нужен.
– Обычно у вас радуются, что Крым – часть России, – кажу.
– Это пропаганда. Мы с мужем телевизор уже полгода не смотрим. Интернет тоже не читаем. Там правду не пишут. Если людям уменьшили зарплату в кризис, не будет добра в этой стране.
НАСТУПНОГО ДНЯ ЇДУ В ЛЕНІНГРАДСЬКУ ОБЛАСТЬ. У 25-тисячному райцентрі Кіровськ за 30 кілометрів переважно живуть колишні військові та працівники гідроелектростанції. Для останніх збудували сучасну 20-поверхівку. Однак дороги розбиті, перед мерією – ями. В магазині натрапляю на плакат із радянським солдатом на тлі червоного прапора. Внизу напис "Хочешь попасть в Америку? Поступай в ракетные войска".
– Руководство повесило, – пояснює продавець, виходець із Закавказзя. – Все войны в мире из-за Америки. Вот сейчас давай воевать с Россией из-за того, что мы с колен начали подниматься. Ничего, скоро ей хана будет, когда Китай наростит мышцы.
На виході з магазину стоїть 66-річний Микола. Колишній військовий, зараз – на пенсії.
– Ельцин лишил военных пенсий. Мы стали судиться. Когда к власти пришел Путин, все суды выиграли. Сейчас получаю 20 тысяч (8? тис. грн. – "Країна"). До конца года еще должны добавить.
– Да, Путин денег на армию не жалеет, – кажу.
– Вы же сами видите, что творится в мире. Он правильно действует. Это Америка во всем виновата на Украине. Вы же нас не любите, думаете, это против вас воюем. На Донбассе – украинцы против украинцев. Одни хотят свободу, другие им не дают.
– А деньги откуда? – питаю.
– А деньги… Деньги, конечно, непонятно откуда. Но точно не из России. И наемников наших нет. Там наемники из Западной Украины, которые тоже против этого беспредела выступили. Недавно по телевизору показывали одного оттуда – приехал воевать за ЛНР и ДНР.
НА АВТОБУСНІЙ СТАНЦІЇ КІРОВСЬКА ШУКАЮ РЕЙС ДО МІСТЕЧКА ШЛІССЕЛЬБУРГ. У невеликій залі з облущеними стінами стоять кілька обдертих крісел, у двох кіосках пропонують чай у пластикових стаканчиках і булочки. До кас вишикувалися з десяток пенсіонерів по пільгові проїзні.
Від Кіровська до Шліссельбурга хвилин 15 їзди. У місті – кілька фортець на Ладозькому озері. Через дощ дорога перетворилася на суцільну калюжу, а тротуари – на болото. Забігаю зігрітися чаєм у найближчому кафе. Ціни майже на рівні петербурзьких. За чашку віддаю 75 рублів (30 грн. – "Країна"). Безкоштовного інтернету нема.
– Нам невыгодно. Клиенты закажут один чай и сидят с пустой кружкой по нескольку часов в интернете, – пояснює офіціант.
Другий офіціант, адміністраторка і прибиральниця дивляться по телевізору програму про сімейні скандали "Не ври мне".
Дощ перечікую в кафе. Через годину йду на пристань Староладозького каналу. 1719 року його почав будувати Петро І, щоб торгувати з Європою. Нині тут пришвартований єдиний невеликий корабель. Біля нього у дощовиках рибалять п'ятеро чоловіків.
– Нет в городе работы. В Питер ездим на заработки, а они к нам – жить, – киває один із рибалок на протилежний берег озера, рясно забудований двоповерховими котеджами.
3 
1
Коментарі