"Уламки ракет, які обстріляли Коломию 24 лютого 2022 року, переплавили на декоративне яйце"

За дев'яносто днів звели будівлю у формі яйця заввишки тринадцять з половиною метрів

Музей писанкового розпису в Коломиї на Івано­Франківщині визнаний восьмим чудом України. Заклад функціонує з 1987 року та є філією Національного музею народного мистецтва Гуцульщини й Покуття імені Йосафата Кобринського. До 2000-го музей діяв у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії, пам'ятки архітектури XVI ст. Згодом приміщення храму передали релігійній громаді і за 90 днів звели будівлю у формі яйця заввишки 13,5 метра

 

Музей розташований у головній пішохідній зоні центральної вул. В'ячеслава Чорновола. Не доходячи до пам'ятника Івану Франку, за яким парк із літньою сценою, неможливо не звернути увагу на розмальовану писанку. У музеї прохолодно. Ліворуч невеличка сувенірна крамничка. Галина Горобець сьогодні заміняє колегу на касі. Вона сім років працює доглядачем музейних експонатів.

– Подобається, коли люди після відвідування музею в захопленні дякують, – каже Галина. – Зачарована цим місцем і українською культурою. Пишаюся нашими митцями.

Трохи проходимо й опиняємось у виставковій залі. Одразу впадає в очі мармурова скульптура "Різдво" – Божа Матір, яка тримає Ісусика. Позаду стоїть темно-­сірий диванчик – місце відпочинку для відвідувачів.

Майже щомісяця в цьому залі відбувається нова виставка. Я мала можливість оглянути твори писанкарки, вишивальниці, майстрині зі створення сирних коників Ганни Линдюк, її внучки Марії Бойчук, яка разом із чоловіком Андрієм виготовляє гончарні вироби. Горщик, дзбан, свічник, миски й інші види глиняного посуду стоять на дерев'яному гуцульському столі, вкритому скатертиною. Поряд – різнокольорові писанки Марії Бойчук. Розписані воском із використанням анілінових барвників. Кожна з писанок має свій геометричний орнамент, поєднаний із рослинними й анімалістичними мотивами.

У залі стоять два манекени. На першому – біла жіноча блузка з незвичним візерунком і довга бордова спідниця. На другому манекені експонується чоловіче вбрання: вишиванка, пояс, штани й постоли. На стінах – світлини писанок і писанкарів, а також рушники.

– Вишиванка, рушник, писанка. На мою думку, це найбільш сакральні предмети в побуті та циклі свят, – розповідає письменниця і засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк. – Це генетичні коди, які є духовною бронею для кожного українця. Ми повинні берегти їх та якнайбільше розповідати про них світові, просувати наших митців за кордоном. Адже, коли іноземець бачить наші писанки чи вишиванки, не може повірити, що все зроблено власноруч і з великою любов'ю, особливо в цей складний час. А музей – це місце сили, винятковий світ рідної української краси.

Сьогодні письменниця допомагає писанкарці Ользі Ровецькій завершити її виставку в музеї. На запитання, чи є в Лесі улюблена писанка, жінка сміється і відповідає, що неможливо визначити найкращу, адже кожна особлива по-своєму. Разом із дітьми діячка відвідала не один майстерклас, так прищеплює їм любов до розпису писанки.

– Хоч би з яким настроєм ти прийшов на майстерклас, неодмінно вийдеш піднесеним і наповненим неймовірною енергією, – каже Леся.

Ольга Ровецька показує писанку, орнамент якої притаманний Маріуполю. Працівники Маріупольського краєзнавчого музею переїхали до Чернівців на початку повномасштабного вторгнення і зберегли ескізи, за якими Ольга Олегівна відтворювала писанки. Чорне або червоне тло поєднується з прямими й закрученими лініями, які пишуться навколо листочків та інших рослинних орнаментів. Писанкарка з хвилюванням згадує, якою цінною для її сім'ї була писанка. Невелика кількість писачків і воску за радянських часів не давала змоги писати постійно, тому мати допустила дівчинку до цього заняття, лише коли та досягла 12 років. Тепер мистецтво писанкарства Ольга Олегівна передає дітям і онукам. Вона захоплюється сокальськими писанками, де зображено багато руж, іншими словами зірок, та прописується чітка геометрія, а також мріє створити бойківську писанку, де багато космічних малюнків.

– Музей для мене є храмом, де прекрасне переплітається з таємничістю, – говорить Ольга Ровецька. – Подарувати їм свої писанки – це найбільша честь.

 

Дві жінки уважно роздивляються експонати. Ольга разом із сім'єю приїхала на відпочинок із Новомосковська Дніпропетровської області.

– Я сама вишиваю, тому мені близьке це унікальне мистецтво. Надихаюся роботами наших чудових майстрів, – каже жінка.

Наукова співробітниця Ірина Блонська просить звернути увагу на підвішені вгорі великі декоративні яйця, виконані в техніці пап'є-маше. На повітряну кульку наносять клей ПВА й кількома шарами рваний газетний папір. Щойно поверхня висихає, митець шпаклює, потім шліфує та розмальовує яйце. Автор робіт – коломиянин Ярема Гриньовський – усе життя пропрацював учителем фізики й математики, а на пенсії захопився писанкарством.

Піднімаємося сходами на другий поверх і помічаємо на тлі вікна велику білу витинанку "Дерево життя" львівської художниці Дарії Альошкіної. Для її створення мисткиня надихалася писанковою символікою. На стінах бачимо старі фотографії писанкарів і репродукції великодніх листівок Святослава Гординського.

Перед входом на другий поверх представлена писанка, створена ковалями. Камінь, який є всередині, символізує зародження життя, а сірий килим, що висить позаду, додає автентичності.

Головна зала розташована під склепінням "писанки". Червоні стіни з традиційними розписами та підсвіченими вітринами створюють містичну красу. Ти ніби опиняєшся у світі символів і знаків. Перебуваючи тут, втрачаєш відчуття реальності, натомість цілком концентруєшся на писанках із витонченими візерунками. У залі представлено одні з найдавніших колекцій музею – традиційні писанки Гуцульщини й Покуття, з переліком осередків поширення яких можна ознайомитися на схематичній карті. Посередині встановлено шість екранів, на яких візуалізовано історію створення Всесвіту з яйця.

У перших двох вітринах представлено інструменти для створення писанок і сам процес. Техніку називають восковою, оскільки для розпису використовують бджолиний віск, а інструмент, яким наносять візерунок на яйце, називають писачком. Усі писанки проходять процес консервації, який винайшли саме в музеї, для того щоб убезпечити крихкий експонат від пошкодження. Як відбувається процес консервації та як створити писанку, можна побачити на планшеті із субтитрами українською та англійською мовами.

З-поміж писанок вирізняється світло-коричнева з цікавим геометричним орнаментом на гусячому яйці. Це одна з найдавніших писанок, її знайшли у Львові під час розкопок. Їй понад 500 років. Далі помічаємо великодні яйця з дрібним жовто-гарячим орнаментом, який вказує на регіон походження.

– Завжди звертаю увагу відвідувачів на ці наймініатюрніші та найфілігранніші писанки. У народі кажуть просто: дрібонька космацька писанка. Ви завжди її впізнаєте за кольором, адже вона із села Космач Косівського району. Це найбільший і найвідоміший осередок писанкарства. На писанках цього регіону завжди багато сонячних кольорів, – пояснює Ірина Блонська.

На панелях вітрин можна знайти інформацію про традиційні символи, які використовують писанкарки. Ці написи доступні також незрячим людям, адже виконані шрифтом Брайля. Наприклад, риба символізує здоров'я, а безконечник – воду та нескінченність буття. Написати цей символ майстрині вважають справжнім екзаменом, адже досить складно провести просту лінію на опуклій поверхні яйця. Писати на пташиних яйцях прийшло до нас іще з дохристиянського періоду, коли люди вірили в багатьох богів і головним вважали бога Сонця. Його зображували як восьмикутну зірку. Згідно з легендою, бог Сонця мав сина в образі оленя, який возив Сонце по небу на своїх рогах зранку й до вечора. Тому дотепер майстрині зображують оленів, тим самим символізуючи сходження сонечка.

На стінах представлено фотографії відомих писанкарів, зокрема Івана Семчука з Верховинського району. Окрім традиційних символів, автор зображував сценки із життя гуцулів. Діти мають змогу ознайомитися з гуцульськими та покутськими писанками, складаючи пазли із зображеннями виробів музейної колекції.

Писанки – це не тільки традиції, але й звичаї. У народі казали, як поле навесні засіяли, то ґаздиня лягала й підкидала писанку вгору. У такий спосіб просила рости жито та пшеницю так високо, як вона зможе підкинути. Писанкарки працювали в повній тиші.

– Донедавна освячену писанку ховали під поріг як берегиню оселі від зла, – розповідає Ірина Блонська. – У інших селах дівчата дарували писанки хлопцям на Великдень. Дотепер на Коломийщині, згідно з традиціями, хрещені батьки на Великдень дарують писанки й солодощі похресникам.

Ми переходимо до останньої зали. Велике довгасте приміщення можна поділити на дві частини з чітким розмежуванням середини. У центрі – інтер'єр гуцульської хати, основним елементом якої мала бути піч. Малюнки на кахлях ніколи не повторювалися, а одна з тих, що вгорі, обов'язково зображувала святого. Куфер (діалектна назва скрині. – Країна) також вважався невіддільним атрибутом, на який наносили знаки-обереги. У хаті були стільці, стіл, прядка й мисник.

Ліворуч – килимок Володимира Бонка із 1008 писанками створеними у шпильковій, чи лемківській, техніці, на ньому. Для неї використовують сірник або шпильку, яку занурюють у гарячий віск. Поряд висить символічна писанкова карта України від Сяну до Дону, створена Тетяною Коновал із міста Довжанськ Луганської області. Рухаючись далі, знайомимося з мініатюрними виробами з різних регіонів України, відтвореними за ескізами писанок кінця ХІХ століття, що зберігалися в Лубенському музеї на Полтавщині.

Праворуч представлено писанки, які створили українці за кордоном. Тут можна побачити найбільшу колекцію писанок на страусових яйцях і наймініатюрніші – на перепелиних, написаних правнучкою Івана Франка.

Колекція музею є настільки великою, що в експозиції представлено лише її частину.

 

– Діти полюбляють ось цю писанку, – показує Ірина Блонська. – Тут зображено символіку двох країн – Австралії й України. Є коала, кенгуру та тризуб. Маємо цікаву й незвичну шкатулку з Угорщини. Страусове яйце розділили на дві частини та розмалювали квітковим орнаментом. Не менш цікаві експонати – це срібні монети-писанки з Канади.

Зібрано велику колекцію писанок і декоративних яєць із Канади, США, Японії, Словаччини, Польщі, Німеччини, Індонезії, Індії, Данії, Франції, Шрі-Ланки, Єгипту й інших. Музей має і свою добру традицію: коли приїжджають відомі люди, то для них неодмінно проводять майстерклас і просять їх писачком на яйці залишити автограф.

Унікальною роботою вважається композиція, створена військовими. Уламки ракет, які обстріляли Коломию 24 лютого 2022 року, переплавили і створили декоративне яйце, яке тримає рука військового, а вище – літак як символ Коломийського аеродрому. Варто відзначити також коломиянина Олега Кіращука, писанкаря, який на війні з 2014 року. Дизайнери італійської фірми Gucci побачили його писанки в інтернеті та створили колекцію одягу за мотивами розпису Олега.

Поміж згаданими двома залами є коридор, який також не залишить нікого байдужим. З одного боку – яскрава кольорова стіна з традиційним писанковим розписом, розмальована заслуженим художником України Миро­славом Ясінським і митцем Василем Андрушком, а з другого – виставка київських майстринь Тетяни Влененко та Любові Ктіторової. Особливість робіт обох писанкарок – у тому, що вони відтворили писанки регіону Поділля з використанням природних барвників, а також представили авторську колекцію.

Ірина Блонська запрошує нас на майстерклас, який проводитиме для учнів літньої школи Київської малої академії наук. Цьогорічна тема – гуцульський орнамент.

– Моя писанка буде яскрава, в теплих кольорах. Я впевнена, що вона даруватиме мені усмішку і стане символом закінчення війни, – розповідає Анастасія Костенко, заступниця голови комітету з питань освіти і науки Київської міської молодіжної ради при Київській міській раді.

Натомість одна з екскурсанток Дарія Циганенко планує створити писанку із зірками, адже для неї цей символ означає шлях до мети. Писанка стане своєрідним провідником у досягненні її цілей. Окрім цього, на думку дівчини, це генетичний код, який передається з покоління в покоління.

Дмитро Зеленчук, десятикласник ліцею Київського політехнічного інституту, планує створити писанку в гуцульському стилі, де обов'язковим елементом буде безкінечник як символ плину часу. Хлопець родом із Надвірнянщини, тому місцеві орнаменти йому близькі.

МАНівець Максим Проценко вперше в цих краях. На своїй писанці він обов'язково зобразить тварин, з одного боку будуть олені, а з іншого – коні. Хлопець колекціонує монети, тому бажання побачити канадську монету із зображенням писанки стало ще однією причиною відвідати музей.

×