Вівторок, 08 січня 2013 17:00

"Убивство, скоєне власноруч, змінює особистість людини. Вона вже буде вбивцею"

  Володимир Адольфович НЕСТЕРЕНКО, 48 років. Письменник, сценарист

Відомий як Адольфич і за ніком adolfych. Народився в Києві. За першою освітою – військовий інженер, за другою – культуролог. У 1990-х був кілька разів засуджений. На початку 2000-х вийшов на волю. Згодом в інтернеті з’явилися перші оповідання Нестеренка про 1990-ті, їх безмежну свободу й насильство. 2003 року написав кінороман ”Чужа”. Позаторік Антон Борматов і Костянтин Ернст зняли кримінальну трагедію з такою самою назвою. 2008-го вийшла книжка ”Вогняне поховання”, до якої ввійшли сценарій однойменної містичної драми й кілька оповідань.

Із середини 2000-х співпрацює з російськими телеканалами й кіностудіями.

Успішно приховує справжнє ім’я та анкетні дані.

Неодружений.

Має сина та, можливо, доньку. На цю тему відмовляється розмовляти: ”Я не люблю говорити про свою сім’ю. Ви мене знаєте одного. Як людину, що нізвідки з’явилася і в нікуди піде”
Володимир Адольфович НЕСТЕРЕНКО, 48 років. Письменник, сценарист Відомий як Адольфич і за ніком adolfych. Народився в Києві. За першою освітою – військовий інженер, за другою – культуролог. У 1990-х був кілька разів засуджений. На початку 2000-х вийшов на волю. Згодом в інтернеті з’явилися перші оповідання Нестеренка про 1990-ті, їх безмежну свободу й насильство. 2003 року написав кінороман ”Чужа”. Позаторік Антон Борматов і Костянтин Ернст зняли кримінальну трагедію з такою самою назвою. 2008-го вийшла книжка ”Вогняне поховання”, до якої ввійшли сценарій однойменної містичної драми й кілька оповідань. Із середини 2000-х співпрацює з російськими телеканалами й кіностудіями. Успішно приховує справжнє ім’я та анкетні дані. Неодружений. Має сина та, можливо, доньку. На цю тему відмовляється розмовляти: ”Я не люблю говорити про свою сім’ю. Ви мене знаєте одного. Як людину, що нізвідки з’явилася і в нікуди піде”

Адольфич приховує біографію та обличчя. Але відкрито висловлює міркування щодо страхів, кохання, грошей, творчості й усього, чим живе сучасний письменник і зрілий чоловік

Від Адольфича мені були потрібні контакти Олексія Тарасова (головний редактор журналу "Esquire Україна". – "Країна") – деякий час вони працювали разом. Після того як дізналася, що Володимир уникає українських журналістів, попросилася до нього на інтерв'ю.

Зустрітися особисто чи по Skype? Володимир Адольфович обрав Skype. Згадала, що він любить матюкатися, а я саме тиждень як дала обітницю не лихословити. Щоб стриматися, навпроти себе розставила фотографії своїх маленьких племінників. Майже допомогло! Під час розмови матюкнулась лише раз

Ви якось сказали: "Не люблю бути смішним. Краще викликати в людях сильні емоції: страх, любов".

– Це правда – ніхто не любить бути смішним. Навіть ті, хто жартують за гроші, намагаються глузувати з глядачів або слухачів, а не із себе.

Відчуваєте, коли вас бояться?

– Та видно по людині! По голосу чути, по обличчю, по поведінці. Страх має запах. Я віддаю перевагу, щоб мене боялися по справі. А просто так – це нерозумно. Найкраще, щоб люди не звертали на тебе уваги.

Близьких це теж стосується?

– Близькі люди все знають. Їх не обдуриш.

Іноді люди живуть разом 20 років, а потім таке дізнаються одне про одного…

– Буває. Але я ні з ким разом не жив 20 років.

Батьки знають своїх дітей із дитинства. А скільки вони про нас не знають…

– Не цікавляться.

А ви цікавитеся?

– Цікавлюся.

Чим саме – як учиться в школі? Коли вперше спробував горілку? Перший секс?

– Цілком вірно! Коли син був у стрьомному віці, я змушував його показувати вени. Порпався в кишенях. Але все одно я його не знаю, тому що діти – це окремі особи, а не частина рідних. Батько Троцького був землевласником у Херсонській та Одеській областях. Мав землю й усе інше. Чи знав він, що його син зробить революцію і землевласників не стане? Якби знав – може, вбив би. А може, відправив би від гріха подалі. В Америку.

Дивитися на вени. А що ще робити, аби стати зі своєю дитиною близькими людьми?

– Спробуйте з нею робити те, що з вами свого часу – ваші батьки. Для початку.

А якщо людину не влаштовують стосунки, які в неї були з її батьками?

– Нехай згадає те, що її не влаштовувало в спілкуванні з батьками, й виправляє.

Вас особисто батьківство чогось навчило?

– Разом із батьківством людина отримує вічний страх, що закінчується тільки зі смертю. Страх за дітей. Це складова частина особистості дорослого. Насправді ми тривожимося зазвичай не за дітей, а за себе. Бо діти, онуки – це наше безсмертя. Навіть коли втрачаємо їх, жаліємо себе: "Як же я без нього?" Те, що по­справжньому гризе людину, – стосується тільки особисто її, більше нікого й нічого.

Який із гріхів найстрашніший для вас? Убивство?

– Убивство, скоєне власноруч, змінює особистість людини. Вона вже буде вбивцею. Ви з нею, припустимо, розмовляєте, як із нормальною людиною, а вона думає: "Коли що не так, задушу її – і пи…ець".

Вам доводилося вбивати людей?

– Це питання, на яке жодна нормальна людина відповіді не дасть. Запитання, що просто не коментується і його непристойно ставити.

Умієте дослухатися до себе?

– Звичайно. Думаю, після 25 років кожна людина вміє дослухатися до свого внутрішнього голосу, який каже: "Не роби це або роби те".

У мене був хороший друг – Сергій Дябель. Він загинув. Він сказав матері після школи: "Мені інститут не потрібен. Усе, чого вони мене можуть навчити, я знаю". Він почав торгувати батарейками на розкладках. Потім відкрив відеосалон, пізніше – ще щось. Тоді мав справу з відеопродукцією, і на досить високому рівні. Усього досяг сам і без вищої освіти. Була тонка, обізнана людина – і в мистецтві, і в тому, що робив. Є генії. Але я зо п'ять таких зустрічав за своє життя. Тому краще вчитися. Але сіонські мудреці кажуть: "Якщо людина не робить успіхів у вивченні Тори протягом п'яти років, то й не треба". Я прихильник того, що коли людина говорить: "Навіщо?" – значить і не треба. Роби й далі те, що робиш зараз. Самогонку женеш? Продовжуй.

Майже в кожному інтерв'ю ви говорите про жлобів. Про те, що Київ через них – нестерпне місто, бо вони знижують рівень міської культури.

– Візьмемо Київ і Москву. У Москві теж засилля ­приїжджих. Але в тих місцях, де люди займаються культурою, їх мало, і тому немає жлобства, відсталості культури. А в нас у цьому плані значно гірше. Тому що в нас жлоби беруться не до звичних для них справ – торгівлі, наприклад, але всюди й далі проникли.

Тобто проти жлобів на ринках, у маршрутках у ролі водіїв, ви нічого не маєте? Ви проти жлобів у політиці, в культурі…

– Так, так – у важливих галузях. Як у Америці. Там хто населення? Основна маса – жлоби. Вони все роблять тільки для себе. Але я за серйозний відбір нагору – аби жлоби не потрапляли у вище керівництво, у військове керівництво.

Жлоб свої інтереси ставить вище за суспільні?

– Це передусім. Крім того, він може суспільних інтересів просто не усвідомлювати. А свою думку – досить часто обмежену й банальну – нав'язує оточуючим. Жлоб – це агресивний обиватель.

А обов'язкова київська прописка, про яку ви часто говорите…

– Це жарт. Я багато знаю людей з Одеси, Тернополя, Львова, які вищі за рамки своїх міст. Такі люди – масштабу всієї країни. Чому він повинен залишатися в Запоріжжі або Житомирі й ставати музикантом, відомим тільки у своєму місті? Він має рухатися далі, в центр. Із Дніпропетровська за останні років сім виїхали 400 тисяч людей! Заводи закриті, як і все інше. Що там робити… І куди вони поперлися? Припустимо, у Москву – 100 тисяч. За кордон, може, тисяч із 10. А 300 тисяч? У Київ!

Взагалі людей скрізь багато. Перенаселення по всій планеті! Нема куди діватися.

– У перенаселених країнах є свої переваги – особливо не потрібно паритися, тепло. Я не чув, щоб було перенаселення в північній країні – в якій­небудь Норвегії. Тому що там сонця немає півроку – Полярна ніч. Не кожен витримає.

Цитата з "Чужої". Вона говорить вашими словами: "Умные отсюда съёб…тся, красивые – тоже. Что останется? Х…ня останется. Вот через 20 – 30 лет народ страшный будет. Черти одни останутся, и мусора над ними". Ну, ви ж теж залишаєтеся.

– Ці слова не мої. Я не вважаю, що як усі розумні поїдуть, то через 20 або 30 років узагалі розумних не залишиться. ­Жінки нових народять. Але загальний рівень, звісно, знизиться. Це вже відбулося.

Ви кажете, що вичавили із себе раба. Завдяки чому це трапилося й коли?

– Коли вирішив займатися тільки тим, що мені до душі. Коли перестав розглядати можливість робити якусь справу, що мені не подобалася, за гроші. Але не отримувати грошей – значить стати для когось тягарем. Потреби в усіх приблизно однакові. Якщо ти – бідний поет, то тебе хтось утримує, бл…ть. Жінки, буває (сміється). Це негарно.

Вас коли-небудь жінки утримували?

– Ні! Я після інституту відчув: можна робити що завгодно, але при цьому ти повинен годувати себе, одягати, не дозволяти собі брати грошей у борг і на комусь висіти. Це мінімум такий має бути. Надо по одежке протягивать ножки.

А що вам треба для комфорту?

– Аби ніхто не ї…в мозок! Щоб ніхто не відволікав тебе заради якихось своїх інтересів від себе самого. Цього достатньо. А далі вже можна подумати, як улаштувати все так, щоб тобі було зручно.

Але це означає – не заводити дітей, друзів, виїхати кудись… Людина завжди залишається рабом.

– Ми всі раби, бо зобов'язані піклуватися про своє тіло. Але раба вичавлюють по краплі. Коли людина зовсім усе вичавила, вона вже самітник. Їй нічого не треба. Якщо парафіяни ходять – добре, а не хочуть ходити – ще краще.

Ви з родини медиків. Тобто дитинство було не дуже ­багате. І ось у середині 1990-х ви заробляєте 5 тисяч доларів, тоді як ваші батьки – 20 доларів. Чому вас навчили бідність і багатство?

– Ну, гроші з'явилися. І що? Після інституту я працював – було мало грошей. Але я був молодий, високий чоловік, атлетичної статури, тому багато питань, на які зараз потрібні гроші, знімалися самі собою (сміється). Мені вистачало на жратву, квартиру і ще можна було купити пляшки зо три горілки. Я прихильник робити те, що подобається, і в цьому покладаюся на Бога. На що він мені вкаже: я – людина з міфологічною свідомістю.

Міфологічна свідомість – це як?

– Це значить роби те, що серце підказує. Це пов'язано з переконанням: доки ти не накоїв якихось дуже конкретних косяків, можеш розраховувати, що тобі буде дано безпосереднє сприйняття, минаючи логіку, що краще, що цікавіше. Якщо мені щось підказує, що співака Газманова чути не слід, то треба дослухатися до голосу й не пускати Газманова у своє життя.

Ви все життя на Лісовому масиві живете?

– Я звідти з'ї…вся, як тільки зміг собі це дозволити. Крім того, я жив дуже тривалий час так, щоб не жити ніде. ­Років 15. Тобто там, де я жив, ніхто мене не знав. І ніхто з тих, хто мене знав, – не знав, де я живу. Тому я звик до скромного життя.

Ви кажете, що в'язниця може тільки зіпсувати людину. Що там роблять? Читають, грають у карти, бухають…

– Перепрошую! Це все – задоволення! А в будні потрібно весь час петляти, бо тебе мусора ганяють. Закривають в ізолятор, луплять, термін додають. Скаржитися нікому. Чим у тюрмі можна займатися? Боротися за життя!

Яка альтернатива в'язниці?

– Зовсім інакша в'язниця! Та, що спрямована на виправлення людини, а не на перетворення її на істоту. Тюрма – чим псує? Там негативний відбір. Вона скасовує всі людські якості, якими пишається цивілізація. Повертаєшся на попередній рівень розвитку – тебе опускають на самий низ суспільства, у рабовласницький лад.

Зламатися легко. Але вас не зламали.

– Я був професійним злочинцем. Із 1990 року не працював жодного дня. Тобто все, що мав, було завдяки злочинам, які я коїв. Чому я повинен був зламатися? Я все знав про в'язницю. Злочинці передають досвід один одному. Ті, хто сиділи, ділилися з тими, хто не сидів.

Чи може до в'язниці потрапити людина досить авторитетна і при цьому інтелігентна, яка зсередини почне міняти ситуацію? Скаже: "Хлопці, по понеділках читаємо книжки. Займаємося самоосвітою".

– Та ну! Це – військова організація, як армія, поліція: ті, що внизу, виконують накази тих, хто зверху, і крадуть, скільки можуть. У військових організаціях усе міняється згори, а не знизу. Все на принципі єдиноначалія.

Вам доводиться очищатися після роботи зі своїми текстами? Чи написання сценаріїв і є для вас психотерапією?

– Дивлячись, що писати. Після деяких текстів тиждень хворію. Може, більше. Щоб виписати персонажа, його треба оживити. Якщо він постійно миготить, то оживає для мене самого на сторінці 50­й, 40­й, а далі починає жити своїм життям. І доки виносиш персонажа… Грубо кажучи, котиш камінь на гору. По­перше, нелегко. По­друге, покотиться донизу – потрібно буде все заново робити. Або не робити. ­Тобто треба сильно старатися.

Ви боїтеся смерті?

– Як і всяка людина. Але я давно про це думаю – вже звик.

А як ви хочете померти?

– Хотів би застудитися на вашому похороні (сміється).

Прийдете до мене на похорон?

– Просто це найкраща відповідь на запитання – як я хочу померти. Але ви – молода. Навіщо говорити про погане?

Вважаєте, що смерть – це так погано?

– Якби це було дуже добре, ми спостерігали б масові самогубства або щось таке.

Ви кажете, що любов – це здатність не помічати недоліки. У кого вона розвиненіша – у чоловіків чи в жінок?

– Напевно, однаково. Коли починають придивлятися, знаходити недоліки, значить, любов минула.

А любов батьків і дітей…

– Батьківська любов – зовсім інакша. Ти все помічаєш і все готовий пробачити.

Ну, і скільки живе любов?

– Два­три роки. Але це ж усе звичка – ти ще не починаєш про це замислюватися, як воно непомітно стирається.

Яку головну пораду ви дали б жінкам?

– Поменше пиз…ти. Не дратувати. Але якщо у форматі радіо, то нехай говорять.

Ви били жінок?

– Доводилося, звичайно! А чому ви не питаєте – чи бив я чоловіків? Ну, так. А чим жінки гірші? Буває, самі кидаються.

А коли батьки б'ють дітей? Як метод виховання.

– Дивлячись, як б'ють. Якщо по сраці ременем дати – це одна розмова, а кулаком в обличчя – це вже зовсім інше. Кулаком можна тільки дорослого. Я цілком припускаю тілесне покарання за серйозні провини, які дитина має запам'ятати. У 4–5 років вона повинна розуміти – коли що, то по сраці отримає.

Зараз в Америці й деяких інших країнах батьків можуть посадити за таке.

– Я, на жаль, можу не дожити до того, щоб подивитися, які люди виростуть із тих, кого не те щоб не били, а ­боялися бити. Все одно ж батьки знайдуть чим дої…ати – не купуватимуть солодке, годуватимуть пшоняною кашею, ще якимось гівном. На те вони й батьки. Так що ­подивитися треба. Може, виростуть хитрі люди.

Зараз ви читаєте новину «"Убивство, скоєне власноруч, змінює особистість людини. Вона вже буде вбивцею"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

21

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 957
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути