Заробітчани по вісім годин стоять у черзі, щоб дістатися Польщі
На пішому пункті пропуску "Шегині – Медика" на українсько-польському кордоні. 9 червня, о шостій ранку, в черзі стоять понад три сотні людей. Дистанції в 1 м не дотримуються. За добу тут кордон перетинають 2,5 тисячі українців.
Чоловік у джинсовій куртці закидає на спину велику сумку й виходить із черги покурити. Приспускає маску, затягується.
– Я її і так, і сяк. Не хоче, – каже товаришу в чорній бейсболці. – Але трошки вина випили – і сама почала роздягатися. Ну, думаю, уламав. Спідницю спустила, кофту зняв. Добрався до грудей, а тут мати спускається з другого поверху. Перебила всю маліну. Знаєш, скільки часу я Людку добивався? На неї вже більше трьох тисяч пішло.
– А як же Натаха? – питає товариш.
– Вона у вересні за Павла виходить. Чотири рази відмовляла, а як його батькові спадщина з Німеччини прийшла, вирішила стати їхньою невісткою. Зустрів її на зупинці. Виправдовується: "Скільки можна тебе чекати? Ти пів року тут, пів року в Польщі. Всі гроші матері віддаєш. А мені треба за щось дитину годувати". Як думаєш, від кого вона Даню народила? Дуже схожий на дітей сільського голови.
– Іване, вони температуру міряти будуть? Бо я себе щось неважно чувствую. Перед Трійцею буряки пололи, мабуть, поперек продуло, – жінка із золотими зубами зав'язує маску на потилиці, спускає на підборідді.
– Олька, не бійся. Ану, дай лоба, – вусань тягнеться до її чола губами. – Нє, не гаряча. Ти просто впріла. Літо надворі. Нащо ти стільки кофт нап'ялила?
– Я вже прогнозам погоди не вірю. Обіцяли спекотний травень, а ми котла топили. Чоловік бурчав, що дорого. Він нап'ється і спить, а я мерзну.
– Ми вчора вранці відкрили шампанське. Внук у Варшаву поступив, на безплатне. Хотів у Київ їхати в юридичний. Я кажу: "Навіщо тобі той університет? У Цукерберга й Опри нема вищої освіти. Де мамка візьме 56 тисяч на рік, щоб за твоє навчання платити?"
– Кому зараз той диплом треба? Он Льоша дві освіти має, а штукатурить стіни. Валя 12 років була бухгалтером, а тепер управляє будівельним краном.
– А внук мені: "Ілон Маск вивчився у трьох університетах і запустив космічний корабель". Ніхто не підозрював, що він у Польщу документи подасть. Ще й на програмування. По інтернету зареєструвався. ЗНО не склав, а вже студент. Весь у діда. Я теж "Політехніку" закінчував.
– Місяць у Польщу не можу вирватися, – говорить лучанин Максим БОНДАРЧУК, 48 років. Їде у Вроцлав. До карантину працював там зварювальником. – Поки уряд обіцяє нові робочі місця, на заводах людей скорочують. Зарплату не дають три місяці. Я два роки працюю на поляка. Маю 4 тисячі злотих, 27 тисяч на наші гроші. Україну люблю, але не піду будувати дорогу за 8 тисяч. Справжній треш почнеться восени. Люди не коронавірусу бояться, а голоду. Їх уже нікому не вдасться загнати по хатах.
– Мати каже: "Не лякайте. Пенсію приносять, в хліві хрокає і квокче. Яка криза?" – каже чоловік у жовтій футболці. – На селі голоду не буде, бо цього року посадили город навіть ті, хто ніколи за сапу не брався.
– Тепер головне, щоб уродило, – Максим надпиває каву з термоса. – Народ усе має сам робити. 2014-го піднімали армію, тепер – медицину. То нащо нам влада? Щоб писком світили? Можна було вибрати і красивіших.
– Не знав, що такі люди ходять ногами, – сивий чоловік у кепці з написом Pepsi кличе до себе знайому, в якої на руках чотири золоті каблучки і годинник із червоним ремінцем.
– Синову машину через кордон не пустили. Кажуть, що колеса лисі. А ми їх тільки в березні поміняли. Я йому: "Дай 50 злотих – і поїхали". А він принциповий. То тепер ідемо пішки.
– Довідку від сімейного лікаря взяли, що нема коронавірусу?
– До дупи ті довідки. У приватну клініку їздили, бо наша участкова боялася виписувати. По 500 гривень платили за справку. А тут кажуть, що все одно треба на карантині два тижні сидіти. Кума кличе до свого пана Войцеха. Він робить усім тести на коронавірус. Дорого, зате швидко. Ізолювати людей йому невигідно. Капуста на полі гниє.
– Ти на випускний не лишилася?
– Внучці плаття купили за 6 тисяч, туфлі – за 2, а випускний директор робити заборонив. У фонд класу здавали по 800 гривень щомісяця. А гроші не повертають. Мати, яка збирала, в Чехію на заробітки поїхала.
– Карантин багатьом залив сала за шкуру. Сестра Зоя – в депресії. У ресторані торік такий ремонт забабахали. Думала, що на свадьбах відіб'є. А хто буде женитися під час пандемії. На літо було розписано 26 весіль. А залишилися тільки два. Всі завдаток просять вернути. А вона на нього м'яса накупляла і поморозила.
– Наш голова прикоцав собі 4 гектари, – сивий чоловік дістає із сумки сандалі, перевзувається. – Обіцяв, що атошникам роздасть. А продав тим, хто до війни не має ніякого отношенія. Атовці сільську раду взяли в облогу. Голова додому втік, у льосі жінку і синів заховав. Собаки пів дня брехали, але ніхто не вийшов.
– Обіцяли: "Весна прийде – садити будемо". Боюся, що восени прийдеться сідати їм, – беззубий чоловік дістає з паспорта кілька сотень злотих і кладе у кишеню джинсів. – Народ набрався такої злості, що більше не готовий прощати. Крадуть і не бояться.
– Брешуть і не каяться. Де ті миші, що з'їли 2700 вагонів зерна з Держрезерву? Тепер депутатів, прокурорів, суддів та їхні сім'ї прикордонники не перевіряють. Можуть вивозити, що хочуть. А мене торік розділи до трусів. Думали, бурштин перевожу.
– Знаєш анекдот? Інопланетяни дивляться на Землю і кажуть: "Сезон 2020 вообше крутий. Коронавірус, криза, Трамп у бункері. З нетерпінням чекаємо наступної серії".
2 
1
Коментарі