"Лампочка Ілліча, що не світила без могорича"

 

50 років тому відбувалася широкомасштабна електрифікація сіл Черкащини. Замість каганців і гасниць у хатах з'явилися електролампочки.

Електроенергію малих ГЕС у регіоні вперше почали використовувати 1913-го. До Другої світової на заводах і залізничних станціях працювали 30 електростанцій. Та повноцінна електрифікація почалася вже по війні.

На річці Рось зводили цілий каскад гідроелектростанцій. Людей закликали тримати свої карбованці в Ощадкасах. Мовляв, за них будують ГЕС, вони "сприяють подальшому піднесенню народного господарства і добробуту населення". Щоб у село швидше прийшли блага цивілізації, залучали й місцеві колгоспи.

- Перша електролампочка засяяла 18 березня 1958 року в колгоспі "Комунар" - у Воронівці Городищенського району, - згадує 72-річний Петро Мусієнко, який був у бригаді з електрифікації села. - Робота важка й примітивна. Ставили дерев'яні стовпи навіть без пасинків, конякою натягували дроти. От і вся механізація.

Найперше електрику вели до ферми, кузні, механічної майстерні. Потім підключали хати колгоспників. Також робили вуличне освітлення.

- Не мали спеціальних ліхтарів, тому викручувалися, як могли. У колгоспі знайшлися залізні миски. З них я виготовив майже 30 ліхтарів. Вони потім ще років зо 20 служили людям.

Коли в хаті вмикали першу лампочку, електромонтерам на стіл ставили пляшку й закуску. З'явилася навіть приказка: "Лампочка Ілліча не горить без могорича". Старі люди не одразу могли звикнути до новинки.

- Одній бабусі ми забули пояснити, як вимикати світло. То вона до ранку стояла на табуретці й дмухала на лампочку, - сміється Петро Мусієнко. - На хату припадала одна-дві лампочки й розетка. Доки не було лічильників, розетки залишалися опломбованими.

×