"Де ти бачила хлопа, шоб не пив? Жінка має всьо стерпіти"

На зупинці трамвая двоє пенсіонерів:

- У міністра на прийомі сьогодні був, - каже один.

- У Януковича что ли? - перепитує жінка.

- Та тож президент. Ні, в міністра сім'ї, молоді та спорту (Равіль Сафіуллін. Розмова була до реорганізації Кабінету міністрів. - "Країна"). Ми з ним разом росли. Тільки я в Макіївці залишився, а він поїхав до Києва. Нітрохи не помінявся. Нє, з подчіньоннимі строгий, а зі мною нормально розмовляв. Каже, що втомився дуже, бо за кожне слово треба отвічать.

- А чого ж їздили до нього?

- За сина просив. Він у МВД служив. Влада помінялася, і новий начальник сина звільнив. Міністр обіцяв допомогти. Треба бумаги пособірать.

- Син не справився з роботою чи що?

- Там було хто кого. З цим начальником працювати не вийшло б. Він бик - нічого не розуміє, поговорити з ним неможливо. Там більшість таких. Я сину давно кажу: звільняйся звідти, займись бізнесом. А він: "Уволюсь, уволюсь. Тільки трохи позже".

Каже, що втомився дуже, бо за кожне слово треба отвічать

Дві подруги:

- А шо там Лєна?

- Та розводиться зі своїм придурком. Почала більше його заробляти, так він перестав бути людиною. Не може коректно себе вести, як чоловік. Уніжає. Вона пізно прийде, а він питає: "Що - в начальства на дачі була?"

- О які козли бувають! Сидів би та радувався, що вона його годує, вдягає та обстірує.

- Так ще й квартиру хоче в неї забрати. То вона поки розвод затримує, до адвоката піде побалакати, що можна зробити, щоб квартиру не віддавати.

У трамваї двоє чоловіків років із 50:

- Ти ж мені маєш ще секрет розповісти.

- То який?

- Про ті синенькі таблєточки. Ти ж обіцяв.

- А-а, про оті. Мені знайомий врач рецепт дав. Купив пачку в аптеці. Першу їв - боявся, що серце схватить. Узяв валідол під язик. Їх треба не часто їсти, не більше одної на тиждень. Я раніше зі Свєткою не міг, коли вона просила. А тепер - без вопросов. Дам тобі на пробу. Як понравиться, то й телефон врача дам.

Дві подруги в маршрутці:

- Заходжу в магазин, а за мною два мужика. Стали позаду і переговорюються: "Диви яка красіва". - "Прєлєсть!" Я аж розцвіла. Озираюся, а вони на ковбасу на вітрині дивляться.

Дві пенсіонерки з пляшками домашнього молока у Львівській приміській електричці:

- Позавчора до обіду не могла продати. Вже за півдарма давала - ніхто не брав.

- Треба було додому привезти. Най би невістка дітям каші зварила.

- Та воно ше зі вчора. Могло прокиснути. Потим би мене проклинала. Вона така недобра. Не знаю, де мій Назарцю її найшов. Як замуж виходила, то хоч до рани прикладай: "Мамо, може, то? Мамо, може, так?" На задніх лапках ходила коло мене. А як дітьми обвішалася, то слова не дасть сказати. В хаті гризоту робить. Учора так сі з Назаром сварили, шо тарелі побили.

- Але твій Назар тоже не святий. У неділю біля магазину ледве ноги волочив.

- А де ти бачила хлопа, шоби не пив? Жінка має всьо стерпіти.

- Ти так говориш, бо твій ніколи не впивався. Ой, а я від свого за життя натерпілася. Чого тільки не було, Царство йому небесне. І сварилися, і бив, а скільки разів із дітьми з хати втікала. Пияка найбільшому ворогові не побажала б.

До вагонa заходить жінка в пуховій куртці, за нею чоловік із великим мішком. Підходить до неї, шепче щось на вухо.

- Ти сьогодні не заробив на ковбасу, - різко відповідає та.

Василь вийшов із хати - на подвіру впав. Сусіди кажуть, шо жінка думала, чи лікарів кликати. Та совість заговорила

- Пиво, водичка! - гукає дядько без руки. До нього підходять двоє чоловіків. Він їм киває, виходять у тамбур. Через декілька хвилин повертаються з півлітровою пляшкою.

- То в нього самогонка? - питає один в другого.

- Нє. Казав, шо розбавлений спирт.

- Василь, знаєш, із Рудок, так у неділю напився спирту, шо "скора" забрала. Вийшов із хати - на подвіру впав. Сусіди кажуть, шо жінка думала, чи лікарів кликати. Та совість заговорила.

- А твоя би закликала?

- Певно, шо закликала б. Я ж до хати копійку приношу. А вона без роботи сидить, дупу гріє.

- Вона тобі хоч їсти зварить. А моя на "мівіну" підсіла.

До вагонa заходять два провідниці. Перевіряють у пасажирів квитки. Двоє чоловіків років 30 відмовляються платити.

- О, цигани ходять, - жартує один. - А, може, вам зятя треба? - звертається до провідниці.

- Я зараз викличу міліцію, - погрожує та.

Чоловіки дають по 2 гривні.

- Ше хоч по гривні. Щоб мінімальний квиток виписати, - просить.

- Пані, та нам на сигарети не вистачить, - обурюються.

- Так, знімайте шапки та пішли зі мною. До Львова на білет назбираєте.

Однак чоловіки відмовляються. Провідниці йдуть геть.

На станції Ставчани заходять двоє студентів, стають у тамбурі. Через вікно заглядають у вагон.

- Подивися на оту кобилку, в другому ряду зліва. Така нічо. Я би з нею шось мав.

- А шо твоя Ірка скаже?

- Фігня. Лапші на вуха навішаю, повірить.

- У тебе з нею вже шось було?

- А з ким у мене ше не було? Перед тим, як вженитися, треба всіх перепробувати, вибрати найліпшу. А ти коли женишся?

- У суботу. Мені зараз не до того, сесію треба здати.

- А-а, я таким не переймаюся. Бабло в заліковку - і на екзамен.

- Скільки у вас тепер платять?

- Менше сотки за залік не беруть. Мамка з Італії по 200 євро на сесію висилає.

×