"Черевики 1941 року випуску сьогодні вперше взув"

Вінницький автодром минулої суботи був у багнюці. Хлопці носили дівчат у чобітках на собі

Радянські солдати підірвали хату, за якою ховалися німці

ля відтворення бою привезли мотоцикл, два старі легкові автомобілі й три вантажівки

Гречкою з тушонкою і чаєм пригощали учасників реконструкції

Понад сім тисяч людей зібралися 20 березня на автодромі подивитися відтворення визвольних боїв, що відбувались цього дня під Вінницею 1944 року.

У битві брали участь 200 членів місцевого автоклубу "Каіса" та київського військово-історичного клубу "Червона зірка". Приїхали кілька білорусів і росіян. У німецькій формі перед боєм походжає 53-річний Володимир Писаренко з Києва.

- Сьогодні я - Вольфґан Нестерберґ із Зальцбурга, - каже. - Мені подобається німецька воїнська культура. На мені зараз близько двох тисяч євро. Усі речі використовую в побуті. В бушлаті, наприклад, їжджу на дачу. Черевики 1941 року випуску сьогодні вперше взув. Окуляри теж із 41-го. До них і чохол є. У мене навіть робочий фотоапарат 1930 року випуску - "Дьомен", німецька фірма.

42-річний Сергій із Хмельницького форму купив 2005-го в антикварному магазині в Берліні за 1,5 тис. євро:

- Мало хто знає, що німецьким воякам одяг розробляла фірма Hugo Boss.

Солдати по коліно в болоті займають позиції. О 15.00 радянські війська починають наступ. Німців бомбардує реконструйований літак ПО-2. Вони ховаються за сільською мазанкою, і радянські солдаті її підривають. Коли на поле виїжджає саморобний німецький танк, його підпалюють.

- Мене аж трясе! - каже 92-річний Іван Павлов, який спостерігає за боєм. - Я саме на цьому місці 18 липня 1941-го обороняв Вінницю, командував танковим батальйоном у званні лейтенанта. Тоді тут було пшеничне поле. Ми тримали оборону другого флангу. Німці прорвались в тил, оточили нас. Із полку залишилося живих вісім чоловік. Мене поранило в стегновий суглоб. Бійці відтягували мене, але в наш бік снаряд упав: їх на смерть, мене прикидало землею. Фріци на місці пристрілювали поранених, мене не помітили. Так під землею пролежав три дні. Знайшла місцева жіночка. Вона закопувала мертвих. І мене також хотіла закопати. Але помітила, що живий, відвезла підводою додому, на вулицю Маяковського. Права нога дотепер нагадує про ті дні - коротша за ліву на 7 сантиметрів.

За півтори години бій закінчується, німці з піднятими руками здаються в полон.