"Польская разведка располагает некоторым количеством советских документов, добытых у беглецов из СССР и через свою агентуру в Союзе. По этим документам экспозитура изготовляет фиктивные", – йдеться в доповідній записці про боротьбу з польськими шпигунами, складеній на початку 1935 року.
Її автор – начальник особливого відділу Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР Михайло Александровський. Записку знайшов в архіві СБУ дослідник Сергій Прудовський.
До неї додані копії двох паспортів громадян СРСР. Перший – на ім'я Івана Радченка зі Славути Вінницької області. Другий – його земляка Устима Марченка. На перший погляд звичайні документи зразка тих років. В очі впадає хіба що застаріле слово "пашпорт".
Але чекіст стверджує, що це фальшивки. Ними користувалися польські розвідники.
"Изготовленные разведкой фиктивные документы вследствие неумелого их изготовления иногда очень легко различить", – констатує автор записки.
Підробку викрили через помилку. Паспорти датовані 1933 роком. На них стоять печатки "Славутської районної міліції НКВС УРСР". Але Народний комісаріат внутрішніх справ виник 1934-го. До того часу відомство називалося Об'єднаним державним політичним управлінням.
Радченка заарештували в липні 1934 року, Марченка – за місяць. У звітах вказано, що їхні справжні прізвища – Демиденко та Блаченко. Обох незабаром розстріляли.
Абсолютна більшість "шпигунських" справ у СРСР 1930-х – сфабриковані. Однак ці двоє цілком могли бути реальними розвідниками. Навряд чекісти стали б виготовляти фіктивні паспорти. Вони знали достатньо інших методів, аби довести "винуватість".
Менш як за три роки розстріляли й самого Александровського.
3 
1
Коментарі