Вісім улюблених книжок Оксамитки Блажевської
1. Роальд ДАЛ, "Матильда"
У 3 роки Матильда з повісті навчилася читати, а в 4 ходила до бібліотеки. Змалку читала Діккенса, Веллса, Фолкнера, Стейнбека, Орвелла. Я уявляла себе нею. Книжки були мені замість іграшок. Вдихала їхні запахи й обнімала. Читала любовні романи. Дитячої й підліткової літератури бракувало, тому зараз особливо її люблю.
Вдома маю кілька сотень книжок. Лежать на столі, на тумбочках, на полицях замість одягу, у великій шафі на всю стіну. Ношу книжки із собою і читаю в транспорті й під час мандрівок. Через це порвала чимало сумок.
Раніше багато купувала різного чтива. Зараз дозволю собі не кожну книжку, навіть друга-письменника. Зважую, чи готова витратити час на її читання.
2. Тетяна СТРИЖЕВСЬКА, "Файні тОвсті дівки, йо!"
Це історія про Зоряну й Мілану, дітей гламурних киянок, які працюють у модних журналах. На канікули дівчат відправляють у Карпати до бабці Катрі. Там із них сходить позлітка й показується справжність. Дівчата знають, що таке Instagram і вміють фарбувати нігті. Але в сільських буднях стають іншими. Товсті означає не гладкі, а класні. Так бабця Катря їх і називає – "Файні тОвсті дівки, йо!"
Брала цю книжку в Закарпаття, фотографувала на фоні гір. Люблю світлини книжок у гарному інтер'єрі чи в надзвичайному пейзажі.
3. Елізабет ҐІЛБЕРТ, "Велика магія. Творче життя без страху"
Ідеться про те, як не боятися творити. Багато письменників мають страх критики, і я така ж. Після цього вони часто перестають писати. А деякі, навпаки, бояться братися за письмо після успіху. Їм страшно не дотягнутися до цієї планки вдруге. Так було з Гарпер Лі після роману "Убити пересмішника".
Ґілберт говорить, що страх – це інстинкт. Він допомагає жити. Але постійно боятися – нудно. Страх зробити щось неправильно заважає отримувати новий досвід.
Маю з дитинства страх потонути, боюся плавати довго. Прочитала кілька сторінок цієї книжки на березі моря. Зайшла у хвилі і відчула велику магію води. Я зробила це – несміливо, час від часу торкаючися дна, перевіряючи, чи воно є.
Елізабет Ґілберт говорить: творчість – шлях для хоробрих, але не для безстрашних. Це важлива різниця. Бути хоробрим означає зважитися на те, що лякало. Бути безстрашним – не знати, що таке "лячно". Раджу читати цю книжку, коли потрібна мотивація та магічні штурханці. Мені вона була, як бальзам на душу. Торік у листопаді взяла участь у творчому експерименті – міжнародному літературному марафоні NaNoWriMo. Треба було за місяць написати 50 тисяч слів. У мене давно була ідея роману. Я знала, як він закінчиться, але не розуміла – як змотивувати себе. Після книжки написала його за 30 днів.
4. Сергій КУЦАН, "Зюзя"
Весела книжка про пацюка. Його подарували дівчині Олесі на день народження. Видавався дохлим. Виявилося, в таємній лабораторії над ним проводили досліди. В Олесі пацюк ожив і почав співати українські хіти – гуртів "Океан Ельзи" і "Мандри". А оскільки не всі звуки вимовляє правильно, "Мила моя Сьюзі" звучить, як "Зюзя". Тож пацюка так і назвали. На "Книжковому арсеналі" я цю книжку подарувала Славку Вакарчуку.
Сергій Куцан – підприємець. Коли вийшла "Зюзя", попросила його запостити про це у Facebook. Він зніяковів: "Не хочу, щоб люди дізналися, що я пишу". Довелося вмовляти. Коли він все ж таки це зробив, увесь тираж одразу розкупили.
5. Олександра ОРЛОВА, "Чайна книжка. Історії про чай і не тільки"
У кожному оповіданні збірки йдеться про певний вид чаю. Я колекціоную його – маю на кухні цілу поличку. Смакую африканським ройбушем, марокканським зеленим чаєм із м'ятою. Після книжки Олександри Орлової відкрила для себе тайський анчан. На колір – як синька. Смак нагадує лугові трави. Його добре пити ввечері, бо заспокоює.
Після цієї книжки потрапила на чайну церемонію. Спочатку в музеї Богдана та Варвари Ханенків, де проходила виставка японського посуду. Там спробувала чай із диким рисом – генмаття. Здавна в Японії це був напій бідняків. Пити чистий зелений чай було для них задорого, тому змішували його з підсмаженим рисом. Виходив такий чай-суп – і попили, й поїли. Потім його розсмакували багатії і зробили елітним.
Наступного разу побувала на церемонії в крамничці "Дім чайних сновидінь". Її проводять мовчки. Чай насипають дерев'яною лопаткою. Треба було випити вісім маленьких чашечок. Із кожним проливом напій розкривається по-іншому. Той, що називався "Чайні голови", мені не сподобався – мав смак соснових дров. Хоча іншим нагадував шоколадне печиво.
6. Давід ФОЕНКІНОС, "Ніжність"
Мені подобаються книжки двох типів: ті які дивують стилем і ті, що захоплюють динамічним сюжетом. "Ніжність" бере першим. Французькі літератори пишуть елегантно й просто. Майже банально, але цікаво.
Головна героїня переживає втрату кохання. Несподівано цілує підлеглого, і з'являються нові почуття.
Книжка нагадала мої переживання. Ми з чоловіком познайомилися перед святом Івана Купала. Я затрималася допізна на роботі й написала у Facebook: "Друзі, хто мене проведе додому?" Відповів незнайомець: "Я готовий приїхати". Зніяковіла й відповіла, що то був жарт. Але за якийсь час хлопець зателефонував і сказав, що чекає мене неподалік ЦУМу. Лише потім побачила, що з його номера раніше приходили СМС із запрошенням на каву, яким я не надавала значення. Коли зустрілися, він мені не сподобався. Але захопив приємним спілкуванням. Уважно слухав. Якщо людина нормально сприймає твої дивацтва, буде з тобою. Я його випробовувала. Могла з'явитися на очі не в ідеальному вигляді чи сказати щось не те.
7. Марина ЄЩЕНКО, "Бібліотекарки не виходять заміж"
Авторка, моя близька подруга, раніше працювала в бібліотеці. Переповідала цікаві діалоги з читачами. Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка. Заповнював бланки нерозбірливим почерком, а потім загубив у бібліотеці паспорт. Свій досвід описала у книжці. Розвінчала стереотип про те, що професія бібліотекаря нудна.
Я виходила заміж у День бібліотек – 30 вересня – два роки тому. Після реєстрації шлюбу ми з чоловіком прийшли в Центральну бібліотеку імені Тараса Шевченка для дітей і влаштували там весільну фотосесію. На одній із фотографій я тримаю розгорнуту книжку, а чоловік за фату тягне мене до себе. Після нашої фотосесії туди частіше стали приходити молодята – це оригінально й красиво.
8. Туве ЯНССОН, Самі МАЛІЛА, "Рецепти Мумі-мами"
Коли читаю опис чогось їстівного, що не куштувала, то гуглю рецепт і готую. Постійно друзів пригощаю "мумітрольним" кокосовим печивом із цієї книжки: 200 грамів кокосової стружки, два яйця і склянка цукру. Усе змішати, сформувати кульки й викласти на деко. 10–15 хвилин – і смакота готова. У цій книжці опубліковано майже 150 рецептів страв, якими смакують мумі-тролі, – салатів, супів, десертів, наїдків для пікніків.
Коментарі