Ексклюзиви
Четвер, 13 жовтня 2011 17:38

"Найстрашніший час був - Голодомор. Зайдуть цигани в село табором, а вийдуть - кількох дітей нема, селяни з'їли"

Окрім мене, в батьків ще четверо синів. Троє носять батькове прізвище - Григориченко. Двоє - на прізвищі двоюрідного брата. Його треба було від армії відкосить. От мати нас із Русланом і переписала Сердюченками. Типу ми його діти.

Найстаріша легенда в роду - про далекого батькового родича. Здається, мого прапрадіда. Він кочував по Буковині й Галичині. Мав 2 метри 10 сантиметрів зросту. Колись на базарі виступав Іван Піддубний. Давав 25 рублів тому, хто його поборе. Прапрадід визвався і поборов.

Взагалі ж він коней крав. Якось тікав від поліції. Мабуть, кілометрів 100 пробіг і таки втік. Так заморився, що впав на березі річки й дві доби проспав. А діло було восени. Застудився, захворів на туберкульоз і помер.

Рід по матері кочував десь між Уманню та Шполою. Починали в березні - як тільки сніг сходив, а закінчували в листопаді. Табір - це 30-40 підвід. Кожен із них мав свою спеціалізацію. Одні шили одяг, інші - взуття, треті - ковалями були. Були такі табори, що тільки ворожили.

На нове місце приїдуть, розкладуться і давай кувати чи шити. На зимівлю просилися до українців по хатах. За це мусили всю зиму господарів годувати.

Найстрашніший час був - Голодомор. Зайдуть цигани в село табором, а вийдуть - кількох дітей нема, селяни з'їли.

Так заморився, що впав на березі річки й дві доби проспав. А діло було восени. Застудився, захворів на туберкульоз і помер

У ті часи на весь табір у барона одна довідка була: "У таборі проживають скільки-то людей і скільки-то коней". Ото й усі документи.

Мій прадід по материній лінії - Григорій Михальченко прожив 98 років. Мав талант грати на акордеоні й баяні. На хліб заробляв шиттям чобіт. У війну забрали на фронт їздовим. Повернувся років через 15. Прабабі казав, що дуже довго по Європі кочував.

Найколоритніша - прабаба Василина Михайлівна Михальченко. Гарна була - шкіра біла, очі сірі, волосся - як вороняче крило. На єврейку більше схожа, ніж на циганку, і діти всі в неї вдалися. У серпні 1941-го табір зупинився в селі Колодистому. Вирішили не кочувати, бо фронт був близько. Прабаба мала двох синів - Василя й Петра та дочок - Фросину і Ганну. Найстаршому Василеві було 15 років. Перед відступом його німці забрали до себе конюхом. Більше Василя ніхто не бачив.

Доки влада мінялася, люди розграбували сільмаг. Тягнули, що кому під руку попадалося. Петро найменший був - 7 років. Приніс із магазину іграшковий барабан. Прийшли німці й наказали знести все назад. Петро й поніс. А через село гнали колону євреїв. Поліцай побачив Петра і подумав, що жидівська дитина відбилася від гурту. Наказав стати в стрій. Увечері прабаба кинулася шукати Петра. Побігла до старости. Каже: "Ми ж цигани, не євреї!" А староста подивився на неї: "Пізно, Василино, спохопилася. Колону ту розстріляли біля Левади". Прабаба казала, що на тому полі земля три дні ворушилася.

Як повернулася до дітей - почала слабувати на голову. Два рази сама ставала до єврейської колони. Першого разу її поліцай вигнав, а другого - німець. Нагайкою бабу побив. Почув, що вона з дітьми не по-єврейському говорить.

1944-го німці відступали, усе в селі забирали. Василина мала коня Буяна. Якось підгледіла, що поліцаєва жінка свого чоловіка в ямі від партизанів ховає. Каже, сховай і мого коня, бо я тебе "червоним" здам. Спустили Буяна в яму. 10 днів сиділи вони вдвох там. Поліцая жінка годувала, а прабаба коневі солому зі стріхи смикала та воду спускала. Потім прийшли наші. Кажуть, маємо пораненого командира, його треба в Тальне відвезти. Як не відвеземо, помре. Знаємо, що ти коня сховала. Баба каже, що кінь не їв 10 днів. Але погодилася, віддала. Вже після війни приїхав той командир - увесь в орденах. Правда, замість ноги протез був. Дав Василині грошей - на коня й дві корови.

Батьку як давали паспорт, послали до лікаря. Той в зуби заглянув і каже: запишу тобі день народження - 10 лютого 1948 року

Фросина Григорівна - моя баба - заміж вийшла за бідняка. Але її батьки благословили, бо інакше дід мусив би її красти. За українців заміж виходити - гріх був. Тільки п'ять років тому наші старійшини зібралися й дозволили.

Баба важко пережила, як 1956-го Хрущов заборонив кочувати, хоч їй тоді 19 років тільки було. Якщо виїжджав табір - зупиняли, чоловіків у тюрму, жінок - назад у село, коні й підводи забирали. 2006 року баба померла від розриву серця. За кілька днів до смерті спитав її: "А що, бабушка, якби зараз дозволили кочувати, поїхали б?" - "Геть і зараз на коня сіла б".

Гарну смерть баба мала, циганську. Довго не лежала, не хворіла. Циганам довго лежати не можна.

Дід - Олексій Миколайович Метрушенко - не тутешній. Із бессарабських циган, сирота, з 12 років у кузні. Помер 1979-го від білокрів'я. До лікаря звернувся, вже коли геть погано було.

Мати - Галина Олексіївна Метрушенко - народилася 1961 року. Закінчила сім класів Тальнівській школі номер один. Уже не знає, як це воно - кочувати. Як школу покинула, вчителі приходили: казали, великий талант мала до співів і танців. Та баба її вчитися не пустила.

Мати пізно вийшла заміж - у 17 років. З батьком познайомилася на базарі в Тернополі. Він - із знатного роду. Його батька там усі поважали. Осілий був, на землі робив. Дід мав польське прізвище - Главацький. Після війни боявся, щоб не вислали в Польщу, перехрестився на Григориченка.

Баба по батькові була сильною ворожкою. По руці гадала. Єдина в нашому роду курила. Трубку набивала або сигарети "Прибой" купляла.

Батько - Іван Андрійович по паспорту має 63 роки. Точного віку не знає. Як давали паспорт, послали до лікаря. Той батькові в зуби заглянув і каже: запишу тобі день народження - 10 лютого 1948 року.

Батько строго нас виховував. Як гості приходили - Боже збав, щоб діти за столом сиділи. Ніхто ніколи не пробував закурити. Це вже зараз старший брат Руслан, як приїде з Луганська, то вийде з хати й закурить.

До 14 років українські діти на вулиці проходу не давали. Дражнили чорним і циганом. Доки був малий - плакав, підріс - пішов у боксерський клуб.

Завдяки тренеру Петрові Маслію від дзвінка до дзвінка ходив у школу. Закінчив 11 класів, став членом збірної області з боксу. Чотири роки тому він виїхав до Ізраїлю, відтоді тренувати дітей почав я. Роблю на двох роботах охоронцем.

Позаторік одружився. Моя Фатіма закінчила Східноєвропейський університет у Черкасах. Я наступного року вступатиму на фізкультурний факультет. Хочемо бути освіченими. Багато моїх ровесників читають по складах, а писати не вміють.

Через неписьменність цигани не змогли отримати компенсацію за Голокост. Євреї отримали, а ми - ні. Образять українця - він іде до влади чи до суду. Для даїшників цигани - золоте дно. Одразу гроші вимагають, без розмов.

Зараз ви читаєте новину «"Найстрашніший час був - Голодомор. Зайдуть цигани в село табором, а вийдуть - кількох дітей нема, селяни з'їли"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 469
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути