До відділення політравми везуть із ножовими, вогнепальними ранами, після аварій, падінь із висоти

У Прилуках, де ріс і вчився, було медучилище, педагогічне й гідромеліоративний технікум. Іти в учителі відмовила мама, бо сама все життя мріяла бути лікарем. Техніка не цікавила. Закінчив медучилище, отримав червоний диплом. Узяв скальпель ще там. Шеф хірургічного відділення дозволив розкрити флегмону наркоману. Це – нарив, розлитий по всій руці.

Зворотний бік білого халата побачив, коли викладач хірургії Олександр Зінець завів у палату, де лежала жінка з жахливими пролежнями. Уся спина, сідниці – гниле м'ясо, ходить у туалет під себе. Запах виїдає очі. А хірург видаляє відмерлі тканини. Вона з дитинства лежача, паралізована нижня частина. Доглядали батьки. У 20 років списалася з молодим алкоголіком, який сидів у тюрмі. Він вийшов і одружився з нею. За кілька місяців помер батько, потім – мати. Вона завагітніла. Гінекологи відмовляли, але сказала: "Кожна жінка мріє стати матір'ю". Народила недоношену 900-грамову дитину. Невдовзі померла, маля віддали в дитбудинок, а зек поїхав на батьківщину.

В Україні близько 400 торакальних хірургів (хірургів грудної клітки. – "Країна"). Оперуючих значно менше. Мріяв про це з першого курсу.

до відділення політравми везуть із ножовими, вогнепальними ранами, після аварій, падінь із висоти. З нашими пацієнтами не можна довго думати. Є вислів "відкритий кран" – артерія, з якої б'є кров. Якщо не зупинити, нічого не поможе. Днями привезли чоловіка з ножовою раною в грудях на півтора сантиметра, який стікав кров'ю. Серця не зачепило, але поранило легеню й артерію. Усе зробив за годину. Зазвичай треба більше часу.

Народила недоношену 900-грамову дитину. Невдовзі померла, маля віддали в дитбудинок, а зек поїхав на батьківщину

Коли йдеш на планову операцію – знаєш, що в пацієнта пухлина легені, до яких судин прилягає, скільки втратить крові. В екстреній зовсім інший адреналін. Буває, треба вже у ліфті робити розтин і зупиняти кровотечу.

Приймального покою у нас немає. Є кімната, де люди з легкими травмами чекають лікаря. Важких одразу підіймають в операційну. Так працюють у Штатах і Європі. Тому смертність у нас не досягає 6 відсотків. Такою не похвалиться жодна клініка в Україні, яка займається поєднаними травмами.

Бувають спокійні чергування. Коли у березні випав сніг, приїздили п'ять-сім "швидких" на день. До 15 – це дуже мало. Піки – навесні та восени, тоді буває і по 40. Більшість після ДТП. Улітку багато виробничих травм, бо люди активно будують. Часто травмуються п'яні.

Досі не звик до смерті. Це жах, коли виходиш і кажеш, що нічого не зміг зробити. Ще не впорався із собою, а маєш розказати родичам усі деталі. Не знаю лікарів, які спокійно до цього ставляться. Хтось свій біль давить спиртним. Я курю.

Так не буває, щоб постійно складні й цікаві випадки. Іноді втомлююся від рутини – бронхіт, астма, пневмонія.

Приємно, коли сварлива бабця приносить в газетці першу квітку, яка на її дачі розцвіла.

Літня жінка кілька років кашляла. Діагностували хронічний бронхіт. Міцна, з животиком. Я між іншим питаю: що їсте, коли. Каже: "Цілий день не їм, на вечір налуплюсь і лягаю спати". А що їсте, питаю. "А все – і жарене, і гостре". А що таке печія, знаєте? "А чого ж не знаю, як воно пече, аж серед ночі встаю". У неї кислота зі шлунка викидалася в бронхи. Призначив лікування. 8 березня прийшла без печії, кашляла менше. Після Великодня  має бути вже здорова.

Мобілка не замовкає і вдома. Іноді це злить дружину. Але в мене закон: не беру трубку тільки в операційній, потім усім передзвонюю. Вимикаю, коли сильно втомлююся й треба поспати. Залишаю інший телефон, відомий колегам. Якщо в лікарні потрібна моя допомога, будь-хто з колег може зателефонувати. Сідаю в машину і приїжджаю.

У нас лише четверо людей, яким за 50. Хірургам відділення політравми – від 35 до 45 років

Це – кайф, коли кілька годин оперуєш абсолютно поламану людину, потім виходиш до родичів і кажеш: "Усе добре. Ми зробили те і те". Буває, перераховуєш усі травми й діагнози хвилин 20.

Прокидаюся о 6.20. Поснідати встигаю завжди, а пообідати – ні. О восьмій уже на роботі. До дев'ятої маю оглянути всіх хворих. Тоді "п'ятихвилинка" десь півгодини. О 9.30 –

у кабінеті консультую хворих. Якщо чергую, добу приймаю "швидку". Наступного дня їду додому о п'ятій вечора. Щоб стільки відпахати, потрібне хороше здоров'я. У нас лише четверо людей, яким за 50. Хірургам відділення політравми – від 35 до 45 років.

Під столом у кабінеті стоять гантелі. Займаюся, якщо є кілька хвилин. Щовечора гуляю. Не п'ю ні алкоголю, ні енергетиків, лише воду.

Кілька разів на рік їжджу навчатися. Найчастіше в Європу. Ще не добрався до Японії, але дуже хочу. У Китаї зараз неймовірні технології операцій на молочній залозі.

Запрошують на стажування в Німеччину. Були там на тренінгу з колегою-нейрохірургом. Училися фіксувати переломи хребта титановими пластинами через розрізи у грудях. Будемо робити таке в Україні. Тренери – німецькі світила, сильні команди з Великої Британії, Іспанії, Чехії. До нас ставилися поблажливо. Доки не взяли в руки інструмент. Вправлялися на свинях. Один професор підколов: "А давай зашиємо черевну аорту". Кажу: "Без проблем". Він розрізає скальпелем аорту свині. Це величезна пульсуюча судина, а доступ – три маленькі розрізи. Коли зашивав її, збіглися всі. Не вірили, що така швидкість можлива.

Руки наших торакальних хірургів не гірші, ніж в іноземних. Техніка й фінансування – відстають дуже сильно. Тут є два варіанти. Або державна програма, яка врятує медицину, або хай забезпечують тільки швидку допомогу. Решту віддати у приватні руки.

В Україні має бути санітарна авіація. Є моменти, коли життя людини залежить від хвилин або годин.

Не давайте насіння й горіхи дітям до 5 років. Якось ще інтерном чергував із досвідченим колегою. І тут уночі виклик із Борисполя на екстрену консультацію. Прилітає на авто батько просто в милі. Колега поїхав. Але було вже пізно. Батько вів машину, малий сидів у кріселці, лущив фісташки. Підкинуло на вибоїні, вдихнув шматочок, який перекрив трахею. За 5 хвилин помер від ядухи.

Видаляв жінці нагноєну долю легені. Вісім років мала хронічний бронхіт. Знайшли там насінину, яку колись вдихнула й забула.

Виймали зі стравоходу злочинця 20-сантиметровий ніж. Йому світила стаття років на 15. Типовий уркаган, весь

у татуюваннях і хрестах. Ми з колегою Анатолієм Сергієнком та завідувачем політравми Дмитром Мясніковим давно відпрацьовуємо такі ситуації. Сім потів сходить, але витягаємо. Дали наркоз, розігнули шию, щоб була на прямій з ротом і грудниною. Оцінили, де стоїть лезо. Небезпечні верхні 2 сантиметри, бо порвали б слизову. Одягли трубку на вістря і вставили в неї міцні металеві щипці. Наосліп витягли. Аж тоді побачили, що лезо й вістря затуплені. Він знав, на що йшов.

Металеві предмети витягуємо магнітом. Але не всі. Є багато сплавів, яких не видно на рентгені. Якось дзвонить знайомий із села Манжосівка під Прилуками: "Женю, приїзди". 4-річна Аня на дачі ковтнула значок депутата місцевої ради. Валявся ще від Союзу. На знімку тільки шпилька, решта – пластик. Дістав без ушкоджень. За два дні слизова стала ідеальна, ніби нічого не було. Пощастило.

Не давайте насіння й горіхи дітям до п'яти років

4-річна дівчинка з Чернігова вдихнула задню кришку дамського наручного годинника – тонку, з гострими краями. Ледве дихала. У нас тоді працював чудовий дитячий торакальний хірург Володимир Штанько. Зайшов щипцями навпомацки. Відчував лише інструмент і диск на кінці. Поруч уже стояла бригада з трьох хірургів із наточеними ножами. Після кількох спроб кажуть: "Ну все, оперуємо". Коли дістати предмет не вдається – вирізають, бо пацієнт може задихнутися. А він: "Останній раз". Підчепив диск із двох боків і видалив. Уся операційна аплодувала.

Керівник лікеро-горілчаного заводу влітку привіз 7-річного сина з шурупом-саморізом у бронху. Грався з інструментами на дачі під Києвом. Видаляли удвох із завідувачем дитячої хірургії. Минув час, малого виписали, я вже й забув. О сьомій ранку дзвінок. "Євген Миколайович, знаю, що ви чергуєте, можна до вас?" А я щойно ліг, бо було багато операцій. Просить вийти надвір. Спускаюся, бачу: йде водій і несе поперед себе ящик горілки. За ним батько тягне ще один. На подяку за сина привіз два ящики горілки й вісім 20-літрових каністр спирту. Забезпечив ним лікарню на півроку.

Хочу відкрити власну клініку. Розробив методику діагностики легенів без рентгену. Але на це треба десь 200 тисяч доларів. Не можу дозволити собі й чверті цієї суми.

×