За "розвинутого соціалізму" дефіцитом було майже все. Найбільш популярні товари продавали або за попереднім записом, або через підприємства й організації - як нагорода чи заохочення. Ще можна було "дістати по блату". Але й тоді існувала реклама. Здавалось би - навіщо?

Річ у тім, що у 1950-1960-х переважна більшість людей у Радянському Союзі жила ще дуже бідно. Купівля чогось окрім товарів найпершої необхідності була подією. На це ще треба зважитися. І взагалі: після десятиліть голоду й розрухи людям слід було просто нагадувати, що вони можуть собі купити щось іще, окрім гасу, солі та сірників.

Наприкінці 1950-х радянська реклама набула небачених раніше розмірів і форм. Багато років до цього довколишній простір прикрашали майже винятково портретами комуністичних вождів або ж гаслами. Портрети та гасла нікуди не поділися, але поруч із ними почала з'являтися реклама. Від сучасної вона відрізнялася монументальністю - асортимент у крамницях практично не змінювався, тож цю рекламу можна було хоч у бронзі відливати.

Автомобілі, які розвозили крам по магазинах, прикрашали зображеннями товарів. З рекламною метою. Як-от на машинах автобази №1 Київського міського управління торгівлі. Їх малюнок розмістив журнал "Новости торговой техники" у № 1 за 1958 рік. Водночас це не означало, що автомобіль везе товар, намальований на його кузові. Зберігалася лише спеціалізація - хлібобулочні вироби і бакалію возили одними машинами, м'ясні вироби - іншими, молочні - третіми тощо. Так само не було гарантії, що рекламований крам є в магазині.

Під кінець 1960-х купівельна спроможність радянських людей уже перевищила наявність якісних товарів. Сплеск реклами почав поступово згасати. Рекламувати ж непотріб, який залишався в магазинах, не було сенсу. У 1980-х тим, хто пам'ятав роки радянського рекламного буму, молоді не дуже й вірили. Наприклад, що 1964-го розрекламований "горбатий "Запорожець" можна було вільно купити. Бо 20 років потому будь-який автомобіль уже був дефіцитом.

×