Про що говорять у найбільшому аеропорту Туреччини
Аеропорт турецького міста Анталія – один із найбільших у світі. Приймає майже 20 мільйонів пасажирів щорічно. Влітку кожні 15 хвилин прибувають і злітають літаки. Тут понад 300 пунктів реєстрації пасажирів
– У нас готель – шик. Але розвели турки, – двоє жінок нюхають пробники парфумів у duty free. Відділ парфумерії тут найбільший. Відомі бренди можна купити, починаючи від 20 євро. Засмагла білявка парфумить себе із пляшечки з цінником "110 євро". Говорять українською. – Заселялися вночі, на рецепції дали ключі, носільщик підніс валізи. У номер зайшли – а там смердить. Пліснява, затхлість, постіль волога. Якось переночували і вранці пішли просити інший номер. Дали 30 доларів. Потім дізналися, що то стандартний розвод – поселити в поганий номер, щоб потім "покращити" за гроші.
– Ти на 30, а я на 120 баксів попала, – товаришка підмальовує губи біля стійки з косметикою Dior. – Гід годину розповідала про екскурсії в Памуккале (білосніжні кальцієві тераси із термальними джерелами за 250 км від Анталії. – Країна). Говорила, що туристи купили тур на пляжі і в них була купа проблем: автобус зламався, страховка у випадку травми не діяла. Переконала взяти в неї. Із чоловіком заплатили по 150 доларів. А в автобусі з'ясували, що тур коштує 90 з людини.
– А скільки за путьовку віддала? – питає знайома. Несе до каси набір із мініатюрних флаконів парфумів за 25 євро. – У нас на двох вийшло 1500 євро за 10 днів. Все включено і біля моря. Харашо кормили – індичка, баранина, риба. Кілограми три набрала, – плескає себе по животу.
– У нас – десь 1000 на двох. До моря возили автобусом – 10 хвилин. Кормили так собі. Росіяни за півгодини до відкриття чергу займали і все розбирали. Я пахлави так і не попробувала. А коли черешню давали – вони в черзі по три-чотири рази стояли.
У холі біля стійки 364 – черга із сотні людей. На табло напис: "Анталія – Єкатеринбург". Хлопець і дівчина із розкритих валіз перекладають речі в поліетиленові пакети. У них – понаднормова вага багажу. Щоб не доплачувати, хочуть розподілити його в ручну поклажу.
– Я тебе говорил: не бери столько пахлавы, – каже хлопець. – Ладно, ее 4 килограмма, но твоя кожаная куртка столько же весит. Такую ты и у нас на базаре купила бы за 600 долларов.
– Постой, я ее на себя надену – дівчина коричневу шкірянку накидає на плечі.
Біля терміналу навколо трьох залізничних стільців стоять дев'ятеро пасажирів – п'ятеро дорослих із дітьми-підлітками. На пакеті розкладено булки, курку, варені яйця і яблука. За годину відлітає літак до Києва.
– Помідори взяти не змогла – турки їх ріжуть на чотири частини, щоб не унесли зі столовки, – засмагла жінка років 40 відламує шмат хліба. Зверху кладе курку.
– В нашем ресторане вообще нельзя было еду выносить. Но у Вани аппетит проявляется в три ночи, а уже все закрыто. Поэтому каждый вечер я беру что-то. Специально из дому лоточки взяла для этого, – додає друга.
– А в нашем отеле сумки проверяли – был инцидент с отравлением. Женщина набрала мяса, рыбы на пляж. На солнышке оно подтухло, они с мужем съели – и с диареей к доктору. Она сначала жаловалась на ресторан, но потом призналась, что выносила еду, – огрядний чоловік згортає пакет із їжею.
– Свєта, посадка почалася, де мала? – до високої жінки в білих шортах підбігає чоловік із рюкзаком. Шукають очима 12-річну доньку. 5 хв. тому вона вийшла до вбиральні. Жінка біжить туди. Повертається сама.
– Два туалети оббігла – її немає – відхекується. – Гляну в магазині іграшок. Якщо там не найду, голову їй відірву, коза мала. А ти чергу займай на посадку.
У магазині duty free у кошик кладе дві пляшки віскі за 30 євро огрядний чоловік. На червоній футболці напис білими і синіми буквами: "Россия". Біля каси бере ще п'ять мініатюрних пляшечок віскі по 2 євро.
– Всем необходимым в полет обеспечен, – розраховується на касі.
– Что, Степаныч, снова сцикотно лететь? – підштовхує його ліктем знайомий – лисуватий чоловік. – Бояться нужно только задержки рейса – а то купленого не хватит.
Біля платного дитячого майданчика з батутами п'ють каву троє чоловіків. Їхні діти стрибають усередині. Невисокий чоловік років 30 допиває напій. Стискає стакан.
– Еще в Крым собираюсь. Там родственники жены живут. Придется потерпеть неделю-другую. После Турции наши условия – для очень непритязательних. За жильё у моря просят от 50 баксов без кормёжки. Пляжи засранные, канализация из ресторанов прямо в море выходит. Анимация – это дискотека 1990-х в баре на пляже. В прошлом году потратил столько денег, как и в Турции, а удовольствия никакого.
– Родственники живут у Керченского пролива – около моста сразу, – додає його знайомий. – Жалуются, что цены московские, а зарплаты маленькие. У них дача была – конфисковали, когда мост строили. Они ее на лето сдавали – за те деньги зимой жили. Говорят: беспредел, уже и Путину письмо писали – нет ответа. Поехали бы в Европу на работу – так через Украину не могут, а через Россию дорого и безвиза нет.
– Жалко крымчан, – каже чоловік із зім'ятим стаканом. – Они же думали, что сразу коммуналка дешевая, зарплаты столичные, бензин копеечный. Они бы нас спросили, как живем. Не Москва, не Питер, а Вологда или Мурманск, деревни. Заработаешь за год на Турцию – и радуешся. А они халявы захотели. Кушают пусть.
По холу аеропорту біжать п'ятеро пасажирів. Жінка тримає за руки хлопця і дівчинку років 8–10. Чоловік із немовлям несе сумку. Підбігають у кінець черги на посадку до Львова. Жінка подає стюардесі паспорти і квитки.
– Нам рейс перенесли, – пояснює. – Ми звечора подивилися на розклад, у 12:00 виїзд із готелю. Зібралися, сходили на сніданок, а тут дзвінок у номер: о 10:00 автобус чекає. Домовилися, що нас забере наступний – за годину, бо діти з чоловіком ще на пляжі були. Слава Богу, встигли. Але нерви – на грані.
Стюардеса допомагає зайти дітям у літак. Потім каже напарнику:
– Пощастило. Пам'ятаєш, минулого разу троє пасажирів запізнилися? Через готельних гідів лінуються звечора перевірити інформацію.
3 
1
Коментарі