"Головний мотиватор – страх нічого не досягти"

Кіберспортсмен спеціалізується на одній грі

Наприкінці 1990-х у комп'ютерних клубах інтернету ще не було. Люди скидалися по 20 гривень, грали один з одним у локальній мережі. Потім це назвали кіберспортом. Перші організації та спонсори з'явилися в Україні 2008-го. Основних ігор п'ять: Counter-Strike, Dota, Fifa, Valorant, League of Legends. Можна змагатися на комп'ютерах, телефонах, приставках.

У кіберспорті діє спеціалізація. Не зможеш грати на професійному рівні одразу в кілька ігор. Може, це й цікаво, але коли переходиш від однієї механіки до іншої, навички одразу губляться. Призові фонди турнірів – від сотень тисяч до десятків мільйонів доларів. У останньому великому турнірі з Dota2 становив 38 мільйонів доларів, з яких переможці отримали половину. Спортсменів ділять на любителів і професіоналів – semipro і pro. Наша команда – на етапі переходу з першого рівня на другий.

 

Сенс гри в Counter-Strike – знищити іншу команду. Стінка на стінку, п'ять на п'ять. Треба швидко навести мишкою і вбити противника. Кинути димову гранату, світлошумову. Деякі учасники завдяки досвіду краще орієнтуються. Можуть перегравати суперників подумки. А хтось виїжджає на швидкості реакції.

Одна карта – це 16 раундів. Один триває хвилину-півтори. Головний турнір із Counter-Strike – чемпіонат світу Major. Інші змагання менш престижні. У кожного гравця є своя роль – капітан, снайпер, support, тобто помічник. Є людина, яка найсильніша в механічному аспекті, – carry. Фактично тягне на собі гру. Має вийти й усіх убити. Зазвичай на це місце ставлять старплеєрів – гравців, у яких найкраща статистика, високий рівень гри. Часто, ухваливши нестандартне рішення, він може сам виграти раунд.

Якщо гравець свою роль забуває або починає панікувати, нагадую у спеціальній програмі: ми сидимо поруч, але у звукоізоляційних навушниках. Наживо під час гри не спілкуємося. Якщо хтось серйозно помилився, після матчу завантажуємо запис. Передивляємося гру та обговорюємо. Але перед цим приблизно на годину усамітнююся, щоб на емоціях нічого не сказати. Одразу дивитися повтор шкідливо, можу посваритися з іншими гравцями.

Звичайний формат на всіх турнірах такий: є три карти, кожна приблизно по годині. У Counter-Strike всього сім карт – це сім локацій, з яких суперники обирають три. Найбільше запам'яталася гра на чемпіонаті України 2019 року. Це був перший турнір, який я виграв. Призовий фонд становив 600 тисяч доларів.

У міжнародних змаганнях можна брати участь і національною командою, і змішаним складом. Але мононаціональні збірні – радше, виняток. В одній можуть грати українці, шведи, боснійці, фіни. Притому кожен має свій індивідуальний рейтинг. Стандартний дорівнює одиниці. Це означає, що ви нормально граєте свою роль. У мене 0,9 – деякі ігри в минулому були провальні. Коли складають рейтинг гравців, то аналізують статистику за рік, виводять середньоарифметичну оцінку. Максимальний рейтинг – 2,5. У найкращого гравця світу в Counter-Strike Олександра s1mple Костилєва він становить 1,32.

Під час підготовки до турнірів тренуємося щодня по 5–6 годин. Заходимо з командою в гру, обговорюємо тактики, намагаємося їх реалізувати. Учасники повинні розуміти не тільки, що вони мають зробити, а й який у цьому сенс. Після командного тренування займаюся самостійно. Відпрацьовую швидкість наведення: як добре відчуваєш мишу, як рухаєшся, як натискаєш кнопки на клавіатурі. Вчуся кидати гранати, щоб вони влучали в ціль. Переглядаю повтори ігор: стежу за гравцем – як і що робить, для чого. Потім аналізую і намагаюся повторити. Якщо зробив і сподобалося, починаєш додавати щось своє. Так формуєш власний стиль. У результаті, коли дивишся гру, вже передбачаєш дії суперників. Це в мене добре виходить. А над механічним аспектом – наведенням, швидкістю реакції, точністю рухів – доводиться ще працювати.

Багато гравців заявляє про себе самостійно. Зазвичай таким важко працювати в середній команді. Вони намагаються показати результат, виділитися статистикою, щоб покликали в хорошу. Є навіть самостійні ліги. Тобі знаходять дев'ять одинаків і граєш проти них. Майданчик називається Faceit. Нині в одній із команд грає естонець, якого всі вважали чітером – гравцем, який користувався забороненими програмами. Але це виявилося неправдою. Після того як він показав, на що здатен, його покликали до команди рівня десятки найкращих.

наша Команда має певний стиль гри, сформовані звички. Розумієш, де ти, а де суперник. Коли граємо проти сильної команди, виникає нервозність. Люди починають робити не те, що зазвичай. Тоді кажеш просто під час гри: "Стоп! Ти робиш це, йдемо сюди". Команда заспокоїлася, завмерла. Пояснюєш, що робити. Найскладніше, коли попадаєш проти команд із 30–40 кращих у світі. Морально це тисне. Думаєш: вони щось знають, досвідчені. Counter-Strike – це гра психологій. Хто стійкіший, той і перемагає.

 

Тренд останніх кількох років – нескінченні турніри. На місяць команда може мати два-три змагання, більшість із яких – міжнародні. Тяжко й фізично, й морально. Тому на якомусь турнірі спортсмени викладаються, а на якомусь грають у пів сили. Брати участь у всіх змаганнях необов'язково. Але якщо відмовляєшся, то можуть більше не запросити.

Тепер, наприклад, триває міжнародна ліга. Треба за два місяці зіграти 14 матчів. Окрім цього, є різні кваліфікації та інші турніри. Виходить, щотижня по два офіційні матчі. Один виграв, інший програв. В одній грі була жорстка боротьба, в іншій убили. Кожен провал, як і успіх, – це великі емоції. І їх важко переживати, може статися емоційне вигорання. Востаннє таке було перед Новим роком. Сезон закінчили в середині таблиці. Доводилося постійно додавати нові тактики, відпрацьовувати їх. І не забувати про особисті тренування. Коли дограли останній матч, сиджу і думаю: "Не заходитиму сюди тижнів зо два". Але через тиждень не витримав.

Мій головний мотиватор – страх нічого не досягнути. Під час гри це не дуже працює, можу нервувати й вийти з себе. Зате потім це підстьобує – і працюєш удвічі більше. У кіберспорті важлива популярність, наскільки добре тебе знають. Усе відбувається за рекомендаціями, так люди більше довіряють. Якщо ні з ким не спілкуєшся, то ніхто не порадить у жодну команду.

Зарплата залежить від країни. Найменш оплачувані гравці – на пострадянському просторі. Середній рівень – 400–500 доларів. Плюс премії за результат. Коли спортсмен досягає високого рівня, то зарплата збільшується в рази. Робити бізнес у кіберспорті можна двома способами. Перший – виводиш молоду команду на міжнародний рівень і продаєш гравців до інших команд. Другий варіант – заробіток на рекламі під час змагань.

Головний міф кіберспорту – ігри псують зір. Монітори з нормальним передаванням кольору давно стали правилом. Може статися спазм судин, тоді втрачається фокусування. Але це минає за один-два тижні, поки не сидиш за комп'ютером.

Для відеозмагань потрібні хороший комп'ютер, монітор та обладнання – миша, навушники, килимок, клавіатура. Маю вдома ультрапрофесійний набір, який коштував приблизно 2 тисячі доларів. Ціни на відеокарти нині шалені, може коштувати й тисячу доларів. А за рахунок відеокарт формується половина потужності у відеоіграх.

В Україні постійно проводять кубки країни та чемпіонати, але національної ліги поки що немає. Професійних команд є з десяток, аматорських – близько 50. Іноді чуєш про якісь захмарні суми інвестицій. Усе йде до того, що за капіталізацією кіберспорт наздожене футбол і баскетбол.

Головна наша мета – потрапити в міжнародну лігу й закріпитися серед сотні найкращих. Щоб команду сприймали як серйозного суперника, з яким незручно грати. Поки що в національному рейтингу ми – на восьмому місці.

24 лютого прокинувся о четвертій ранку від вибухів. У телеграмі почитав новини — почалася панічна атака. Через кілька днів знайомий розповів, що російський десант прорвався на Оболонь у столиці. Стало страшно. Думав: якщо візьмуть Київ, як жити далі?

Півтора місяці, крім клубу NAVI, українські команди в жодних лігах не виступали. Коли ситуація трохи стабілізувалася, розпочалися турніри. Граємо з дому. Єдине нововведення – українські організатори відмовилися приймати російські команди. Закордонні співпрацюють. Головне, щоб команди не було в санкційному списку. Російські "Віртус Про" та "Гамбіт" туди потрапили. Коли приїхали на чемпіонат світу Major, виступали під іншими назвами. Організатори бояться втратити великий російський ринок і заплющують на це очі. Немає розуміння, що насправді відбувається в Україні.

Найбільшу пожертву на потреби української армії в нашому середовищі зробив гравець s1mple – близько 3 мільйонів гривень.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×