Австрієць Александр Вінерберґер (1891–1955) опинився на українських теренах під час Першої світової війни як солдат австро-угорського війська. Він потрапив у російський полон, певний час просидів у в'язниці. Мав освіту хіміка. Під час виправних робіт його професійні навички оцінили та влаштували на фабрику лаків і фарб, потім – на підприємство з виробництва вибухівки. Після звільнення вирішив залишитись у Радянському Союзі. 1928-го відвідав Відень і повернувся з молодою дружиною. Народжувати жінка їздила на батьківщину. Імовірно, тоді і придбала фотоапарат Leica ІІ для чоловіка.
1932-го Вінерберґера призначили опікуватися модернізацією фабрики "Пластмас" у Харкові. Упродовж весни й літа наступного року він зробив численні знімки в місті й на його околицях, фіксуючи масовий голод. Александр фотографував черги по їжу, порожні вітрини магазинів, землянки робітників, напівживих і мертвих українців на вулицях міста, братські могили.
"Я сидів у спальному вагоні швидкісного поїзда Москва – Харків, який віз мене до нової роботи, – нотує австрієць у спогадах. – Стражденна земля вдень мала вигляд іще страшніший, ніж уночі. На кожній станції стояла незліченна кількість вагонів, набитих селянами та їхніми родинами. Їх охороняли вартові, щоб відправити далеко на північ до білої смерті. Поля були необроблені, незібране зерно гнило під осінніми зливами. Я не бачив ні худоби, ні навіть гусей. Тільки ніким не доглянуті курчата притискалися одне до одного біля занедбаних хат. Мимоволі згадував, як 17 років тому я, військовополонений, проїжджав тією ж країною. Минав поля пшениці, бачив безліч худоби й гори їжі, яку пропонували на кожній станції. Навіть 1926-го, після світової та громадянської воєн, ці землі так само процвітали. Якою нелюдською мала бути ця сила, щоб перетворити квітучу країну, яка розкошувала їжею, на руїну".
1934-го Александр повернувся до Відня. Негативи світлин йому вдалося переправити за кордон дипломатичною поштою.
– 2010 року правнучка Вінерберґера, фотохудожниця Самара Пірс отримала у спадок його фотоапарат, – розповідає Яна Гринько, 32 роки, завідувачка виставково-експозиційного відділу Національного музею Голодомору-геноциду. – Незабаром на горищі вона знайшла фотоальбом з червоною обкладинкою, в якому були світлини, зроблені в Україні. Пірс відвідала Харків і зробила власні фото тих самих місць, які разом із прадідовими вмістила у книгу "Маски Голодомору". Торік Самара надала червоний фотоальбом і камеру Вінерберґера для експонування в нашому музеї. Обіцяє передати ці артефакти нам назавжди після завершення війни та будівництва основної музейної частини.
1 
1
Коментарі