вівторок, 31 жовтня 2017 13:23

Дозвіл на проживання оформляв півтора року. Якби дав хабар, отримав би за два місяці

Олександер Білик переїхав у Україну зі Сполучених Штатів Америки

Уперше приїхав в Україну 20-річним – щоб учити українську мову в літній школі Українського католицького університету. У Львові одразу відчув, що вдома. Дуже сподобалися люди. Товариські. Можна завести розмову з незнайомцями – у магазині або на вулиці.

У дитинстві в сім'ї спілкувалися українською. Коли пішов до школи, почали вживати все більше англійських слів. Підлітком у публічних місцях просив маму не говорити зі мною українською. Хотів бути, як усі. Згодом повністю перейшли на англійську. Одна з причин – найближчі українці були в Чикаго, за 3 години їзди.

Батько хотів, щоб ми говорили українською і знали історію України. Коли були малі, щотижня проводив урок із кожним окремо у своєму кабінеті: вчив алфавіту, граматики. Я найменше отримав таких уроків, бо був непосидючий і хотів сам вибирати, що читати. Тепер я – єдиний із його трьох дітей, хто спілкується українською.

Для мене досі часом дивно звучить сучасна українська мова. Коли хочу розслабитись, беру з полиці том Грушевського. Подобається стара мова. Там менше скопійованих іноземних слів.

Поїхав зі Штатів, бо мені чужий імперіалістичний світогляд частини американців. Ненависть до імперії у мене – генетично українська.

В Америці, якщо хтось прокидається о п'ятій ранку і тренується, щоб стати футболістом, чи працює у гаражі, аби створити бізнес-імперію, це – прикольний чувак. Але, якщо прокидаєшся на світанку, щоб учити латинську й читати філософів, інші думають: що не так із цією людиною?

  Олександер БІЛИК, 28 років, видавець. Народився в місті Цинциннаті, штат Огайо, США. Батько – лікар, мати – домогосподарка. Має старших брата і сестру. Родина мешкає в Сполучених Штатах. Прадід Ілля Витанович – дослідник українського кооперативного руху. 1939-го емігрував з України, за 10 років із родиною оселився у США. Другий прадід Михайло Галібей – галицький громадський діяч та підприємець. Мав кахлярський завод у Львові. Закінчив Корнелльський університет у Нью-Йорку. Навчався в Афінах та Римі. Вивчав стародавні мови. Магістерську програму закінчив у Санкт-Петербурзі, в Європейському університеті. Три роки живе в Києві. Називає себе українським американцем. Має бібліотеку з півтори тисячі книжок. ”Ще кілька тисяч залишились у США. Привіз із собою до Києва улюблену – дитячий історичний комікс ”Щит віщого Олега” Юрія Логвина. Зараз читаю українську літературу, книжки про історію та культуру України” Любить прогулянки на природі. Неодружений
Олександер БІЛИК, 28 років, видавець. Народився в місті Цинциннаті, штат Огайо, США. Батько – лікар, мати – домогосподарка. Має старших брата і сестру. Родина мешкає в Сполучених Штатах. Прадід Ілля Витанович – дослідник українського кооперативного руху. 1939-го емігрував з України, за 10 років із родиною оселився у США. Другий прадід Михайло Галібей – галицький громадський діяч та підприємець. Мав кахлярський завод у Львові. Закінчив Корнелльський університет у Нью-Йорку. Навчався в Афінах та Римі. Вивчав стародавні мови. Магістерську програму закінчив у Санкт-Петербурзі, в Європейському університеті. Три роки живе в Києві. Називає себе українським американцем. Має бібліотеку з півтори тисячі книжок. ”Ще кілька тисяч залишились у США. Привіз із собою до Києва улюблену – дитячий історичний комікс ”Щит віщого Олега” Юрія Логвина. Зараз читаю українську літературу, книжки про історію та культуру України” Любить прогулянки на природі. Неодружений

півроку жив в Афінах і півроку – в Римі. Багато подорожував. З'явилося відчуття, що колись тут усе розвивалося, люди мали цікаві ідеї. А зараз почався ніби етап збереження. Що там тепер робити молоді? Відповіді для себе не знайшов.

Захотів учитися у Східній Європі. Знайшов якісну англомовну програму в Європейському університеті у Санкт-Петербурзі. Вступив 2013-го. Батьки нормально це сприйняли, а бабуся й дід були незадоволені, що їду в Росію.

Ще до Майдану в Росії панувало шовіністичне ставлення до України. Якось під час навчання сказав, що росіяни дуже несправедливо поводилися з українським народом. А професор: "Як можна таке говорити? Коханець Катерини ІІ був українцем, отже вони могли до самого верху дістатися".

У грудні 2013-го прилетів в Україну. Прийшли на барикади з другом. Був стомлений перельотом. Мене відмовились пропускати. Друг сказав, що я – американець. Після кількох слів англійською дали дорогу. Коли спитав, у чому була проблема, друг пояснив: "Подумали, що ти п'яний, бо погано виглядаєш".

Із Петербурга часто їздив до Києва. Цілодобово на комп'ютері тримав включеними веб-камери з Майдану. Засинав під ці звуки.

Якось у Росії пішов на протест – коли Дума прийняла закон, що дозволяв Путіну легально ввести війська на територію України. Пікет був мовчазний, без плакатів. Мав прикріплену синьо-жовту стрічку з Майдану. Люди питали, звідки взяв, бо хотіли і собі таку. Один із протестувальників витягнув плакат із написом "Нет войне". ФСБ­шники схопили його за руки-ноги і затягли у свій автобус.

У Росії стало дуже некомфортно. Для них головні во­роги – американці й українці. Не знав, що відповідати на запитання, звідки я. Коли казав, що американець, починали критикувати Обаму, українець – кричали про українських фашистів.

Вирішив переїхати в Україну. Щоб працювати тут, мусив отримати дозвіл на проживання. Витратив на нього півтора року. У міграційній службі зі мною гралися: той документ неправильно оформлений, того не вистачає. Якби дав хабар, отримав би дозвіл за два місяці. Принципово вирішив не платити, бо маю право жити тут: я – українець.

Як громадянин США мав право жити в Україні без візи 90 днів. Коли вони спливали – мусив виїжджати. Провідував рідних в Америці.

У міграційній службі попросили документ про несудимість. Мусив летіти по нього у США. Коли привіз, сказали: не знають, що з ним робити. Говорили зі мною російською. Багато разів казав, що погано знаю її. Але зі мною продовжували спілкуватися тільки російською. Але через півтора року здалися, бо я був надто впертий.

Маю відчуття, що людям тут цікаво розвивати країну і себе. Цього бракувало на Заході.

Розповів друзям із Західної Європи, що молоді українці збираються у п'ятницю ввечері і слухають лекції про історію. Для всіх охочих навіть крісел не вистачає. Вони в це не вірять: "Не може бути, що молодь займалася цим п'ятничного вечора".

На Заході після Майдану почали багато писати про Україну. Але це неякісні статті журналістів, які живуть у Мос­кві. Треба руйнувати міфи, що вони створюють. І чимось заміняти їх. Для цього відкрив видавництво. Зареєстрував його в Естонії, щоб не мати справ із державними структурами в Україні. Там трохи вищі податки. Але відкриття бізнесу зайняло годину – через інтернет. За місяць готові документи чекали мене в посольстві.

Знаю з десяток іноземців українського походження, які живуть і працюють у Києві. Відчувають, що тут можна починати цікаві проекти і розвиватися.

Зараз ви читаєте новину «Дозвіл на проживання оформляв півтора року. Якби дав хабар, отримав би за два місяці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути