"Для жінки поміряти плаття і не купити – як для чоловіка налити й не випити"

НА ШАЦЬКИХ ОЗЕРАХ НЕ РОЗКРИВАЮТЬ РЕЦЕПТУ ПОНЧИКІВ

Субота, 05:25. Автобус заїжджає в селище Шацьк на Волині. Подружжя 42-річні Артем і Ксенія Довгалі витягають із багажника дві рожеві валізи на колесах.

– Не знаете, кто комнату сдает? – Артем запитує в жінки, яка везе велосипедом кілька пляшок молока.

– Якщо будете по-руськи говорити, то спатимете на вулиці, – жартує та. – Ритка здає по 200 гривень за койку. У неї, може, кілька номерів лишилося, бо гарячу воду включає ввечері. Перед вихідними тут битком набито. Якщо не бронірували – треба буде переплатити. В сусідки чотиримісний номер за тисячу залишився. Будете брати?

Довгалі погоджуються, ідуть за жінкою.

 

– Олько, квартирантов хочеш? – кричить до рудоволосої, яка вибирає на городі огірки.

– До 24 серпня усе розписано. З Маріуполя дзвонили. Готові платити вдвічі більше, але донецьким кімнати не здаємо. Торік мікрохвильовку сперли. А ви откуда?

– Луганская область, – Ксенія кидає до рота жуйку.

– У сусідньому селі ваші котеджі здають. 2015-го переселенці викупили кілька старих хат і розбудувалися.

Ксенія допомагає чоловіку нести одну валізу.

– Зачем ты сказала, что мы из Луганска? В Харькове седьмой год живем, – обурюється Артем. Зриває дорогою кілька перестиглих вишень. Одна бризкає і лишає пляму на спортивному костюмі Adidas.

– Какая разница, откуда мы. Ты им свою спину покажи, и нас примут бесплатно, – піднімає чоловікові білу футболку. На лопатці витатуйований автомат і напис "Слава Україні". Обоє викладають англійську у приватній школі Харкова.

– У мене мати й сестра в Луганську, – переходить на українську Ксенія. – Якби стріляти перестали – першим рейсом повернулася б додому. Чоловік не хоче. Бойовики вбили його батька. Поїхав удосвіта на пасіку, влучив снаряд. Поруч знайшли фрагменти ще одного тіла. Думали, його мати. Бабу поховали, а вона наступного дня додому вернулася. Ховалася від обстрілів у лісі й заблукала.

Вранці люди йдуть на пляж. Вітряно. На термометрі +15°C.

– Оце шандарахнуло. А ти кричала: "Буде 35 градусів! Навіщо тобі кофта?" – 31-річний Олександр Лізун із Перемишлян на Львівщині закутує дружину 34-річну Наталію в махровий рушник.

Заходять по кісточки у воду. Озеро тепле.

– Скупнуся, а ти купи пончик із шоколадом, – віддає дружині одяг і смартфон. Заходить по пояс.

Наталія кричить, щоб вертався:

– Твоя мамка дзвонила. Приїхали вранці в село, а їм газ відрізали. За транс­портування не платили. Свекор сказав, що не дасть ні копійки.

Олександр мокрими руками водить по екрану телефона, розблоковує носом.

– Мамунь, не панікуйте, – кричить у слухавку. – Приїду – розберуся. Мають прийти гроші з Німеччини. Поставимо сонячні батареї.

– Хотіли взяти внука, але йому нічого не треба. Половину канікул у ліжку провів. Друзі на рибалку їдуть, а він спить, бо всю ніч у мобілці грався. Ні дівчата, ні дискотеки не цікавлять. Як телефон забрали – перестав їсти. Щось не так скажеш – плаче. Повели до лікаря. У 16 років приписали антидепресанти, – говорить рибалкам лисий чоловік. На литці набитий келих пива і напис: "Сльози ворогів". Допомагає відштовхнути від берега човен.

 

На покривало виставляє судки з котлетами й салом. Снідає вареними яйцями й жовтими помідорами. Масними руками розбирає копченого вугра, запиває пивом.

– Івановна, даю тисячу гривень за рецепт! – кричить до жінки, яка на велосипеді розвозить пляжем пончики з маком, згущеним молоком і вишнями по 25 грн.

– Тебе Нікітовна чи Федорівна підіслала? – продавчиня дістає з кошика три пончики зі згущенкою. – Сусідки й самогонку додають, і дріжджі італійські сиплють. А все рівно не виходять такі великі, як у мене. Що мені твоя тисяча? За день можу 2 заробити! Вдома три невістки пончики ліплять. Рецепт – родинний секрет. Білорус за нього тисячу доларів давав. Не взяла.

Під клубом "Альф" курить блондинка у джинсовій мінісукні. Однією рукою притримує волосся подрузі, яка блює.

– Казала тобі, що остання самбука лишня, – випускає дим. – Настюха, хватить жити минулим! Нафіга ти поперлася на зустріч випускників? Так і знала, що з Тьомою переспиш. Що чоловікові скажеш?

– Треба зізнаватися. Між нами немає секретів, – подруга полоще рота мінералкою.

– Навіть не думай. Не простить. До себе жить не пущу. У мене тільки з Максіком почало все налажуваться. Їжай до Дімки, ніби нічого не було. У нього бізнес, квартира в Луцьку. Подумаєш, повнуватий. Ти ж його перегодовуєш! Забудь про жирне м'ясо й картоплю. Перейдіть на овочі. У мене на сніданок яєшня з цукіні. В обід – салат "Цезар", а на вечерю – спаржа чи смузі. За пів року скинула 16 кіло.

– Не говори про їжу, – подруга відходить у кущі.

На ринку 43-річна Віталіна Говоруха купує трилітрову банку сушених грибів за 500 грн. За пакет таранки з печі віддає ще 350 грн.

– А вугор копчений є? – цікавиться.

Продавчиня дістає з-під столу чотири рибини, які занесені до Червоної книги. За одну просить пів тисячі. Щойно між павільйонами з'являється поліцейський – ховає товар:

– Підійдіть за пів години. Чоловік винесе менші по 400 гривень.

– Я зрозуміла одне: треба прощати, – каже Віталіна до подруги у футболці з написом Friends. Ідуть з базару. – За чотири роки на суди пішло 7 тисяч доларів. І я прозріла: "Віто, що тобі бракує? Діти з тобою, робота є, на квартиру заробила. Тобі треба та хата в Коломиї?" Дзвоню колишньому: "Забирай!" Простила коханку і 12 років нещасливого шлюбу. Повертаюся додому, а під дверима кошик троянд і записка: "Виходь за мене". Марек, з яким 10 місяців зустрічалися, кличе жити в Чехію. Дітей хоче удочерити й дати своє прізвище. Після свинки своїх не може мати.

На мангалі у дворі смажить шашлик із баклажанами 57-річний Артем Кушнір з Івано-Франківської області. Паралельно грає в карти із зятем і донькою. На відпочинок приїхали бусом усімох. За оренду кімнати власнику обійстя змайстрував дерев'яну бесідку й чотири лавки.

– Помилки лікарів лежать на цвинтарі. Помилки вчителів сидять у парламенті, – говорить Артем Юрійович. – 2015-го відкрив бізнес. З братом-столяром робили труни. Перший рік заробляли добре, доки один депутат не відкрив похоронне бюро біля моргу. З патологоанатомом працювали. Тіл покійних не віддавали, доки в них труни не куплять. До нас ще трохи їхали люди з району, але то вже були не ті заробітки.

Влаштувався головою ОСББ. Панельний будинок. Люди взимку мерзли, бо стіни тонкі. Щоб утеп­лити, треба 11 мільйонів гривень. Надсилав листи до уряду, вийшов на депутатів, підписався на програми по утепленню з Данії і Канади. За пів року зібрав 10 мільйонів. Останній мільйон поділив на 72 квартири – по 14 тисяч на сім'ю. Половина сусідів гроші не здала. Проєкт накрився. Мерзнуть далі.

На зарплату в 10 тисяч пожив два роки. Дружині на плаття не вистачало. Кажу: "Йди в магазин і просто міряй". Але для жінки поміряти плаття й не купити – як для чоловіка налити й не випити. Торік ризикнув і відкрив меблевий салон, – на безіменному пальці Кушніра золота печатка з гербом. – А тут карантин бахнув. Ніхто не купує. Ворожка порадила взяти в офіс бездомного кота. У конкурентів через дорогу жодного клієнта за день, а в нас по п'ять угод. Вчора замовили кухню, шафу-купе, двоповерхове ліжко, книжкову полицю й дитячу люльку. Хлопці в цеху сердяться, бо у відпустку не пускаю. Сам відпочиваю тиждень на рік. Світязь – моє місце сили. Хоча можу собі дозволити і Мальдіви, і Балі.

×