Машина Миколи Линника зроблена з військового винищувача МіГ-15
Це авто мій дідусь зробив сам у 1960-х. Кузов – зі списаного радянського винищувача МіГ-15. Повністю дюралюмінієвий. Дід служив у авіації в Миколаївську-на-Амурі на Далекому Сході. Там і почав працювати над автомобілем своєї мрії. Тільки зробив кузов, як його перевели на Сахалін. Перевіз туди й машину. Встановив двигун. Потім міняв його тричі. Останній був від "Запорожця", з повітряним охолодженням, на 30 кінських сил. Через чотири роки переїхав у Білу Церкву. 1968-го поставив машину на облік у Києві. Перед тим її випробовували у спеціалізованому науково-дослідному інституті.
Авто назвав "Дніпром". Дідусь наїздив на ньому сотні тисяч кілометрів. Брав участь у пробігах клубу "Самавто" по всьому Радянському Союзу. Отримав кубок і диплом "За технічну грамотність конструкції і надійність експлуатації". У 1970-х купив "Москвича-2140", але віддав його синові – моєму дядькові. Я дідуся не застав – він помер до мого народження.
Машина 20 років стояла в сирому гаражі. Якби кузов був не дюралюмінієвий, зогнив би. Я перший завів машину після такого довгого простою. Вдалося з другого разу. Проїхав кілька метрів – із гаража й назад.
Почав ремонтувати автомобіль після того, як приснився дідусь. Сказав, його машину треба відродити, назвав її "Феніксом". Наступного дня я пішов у гараж. Зняв сидіння, відшкріб сокирою трухлявий поролон із даху. Відрами виносив із салону зіпсоване оздоблення. Спочатку не подобалися квадратні форми машини, хотів зробити дизайн більш плавним. Потім зрозумів: кутасті лінії кузова – родзинка мого авто.
Першою покупкою для "Фенікса" було тюнінговане кермо – в середині 2000-х за 150 гривень. Продав велосипед "Турист" за 120 гривень, доклав 30. Усю студентську стипендію витрачав на машину. Підзаробляв кресленням. Жив за рахунок батьків.
У "Феніксі" багато саморобних деталей. Коли зношуються, нові доводиться виготовляти власноруч. Саморобні й елементи гальмівної системи, решітка радіатора, задні ліхтарі. Один п'яний водій на "Волзі" раз врізався у "Фенікс" – деформував заднє крило й розбив ліхтар. Крило я відрихтував, а такого ліхтаря ніде не знайдеш.
Шкіру для перетяжки салону отримав безкоштовно. Батько шукав майстра, який зміг би якісно обтягнути сидіння та дверні карти. Знайшов закрійника – Василя Івановича Чапаєва з Білої Церкви. Батько пояснив йому, що машина саморобна. Василь Іванович під'їхав, щоб прикинути обсяг роботи. Зайшов у наш гараж, а там стоїть старий портрет Леніна. Запропонував матеріал в обмін на портрет. Виявилося, Чапаєв – комуніст, має музей Леніна. Збирає його портрети й погруддя.
За порадою знайомого звернувся до Володимира Гури, який продає і встановлює аудіотехніку в машинах. Розповів йому про свою. Виявилося, він знав мого дідуся. Допоміг порадами, накреслив схему під'єднання динаміків, підсилювача та головного пристрою. Дав у користування аудіотехніки для авто на 600 доларів, доки не обживуся своєю. Тепер маю все власне, позичене повернув.
У "Феніксі" встановлено 10 динаміків і чотири підсилювачі. Аудіосистема має сім каналів підсилення. За допомогою процесорного головного пристрою можна налаштувати кожен динамік окремо. Всі корпуси колонок сам робив із фанери та МДФ. Якщо увімкнути музику на повну гучність, динаміки видадуть 141,6 децибела. Реактивний літак при злеті створює шум 140 децибел.
Кузов "Фенікса" не зварений, як у всіх автівках, а на заклепках – як у літаку. Щоб вони не розхитувалися від гучної музики, підлогу, стелю, двері обклеїв шумоізоляцією. З нею машина стала на 40 кілограмів важчою. Загалом важить 800 кілограмів.
На змаганнях "Фенікс" не поступається сучасним автомобілям. Я випереджав і Subaru Impreza WRX STI, і Mercedes-Benz С 220, і Mitsubishi 3000 GT. Вони мають більш ніж уп'ятеро потужніші двигуни й мало не вдвічі вищу швидкість. Але на змаганнях EMMA Racing не треба розганятися до максимуму. Головне – об'їхати всі фішки, швидко, правильно й ефектно припаркуватися, без втрати часу змінювати рух і напрямок їзди. "Фенікс" короткий – 3,3 метра завдовжки, 1,2 – завширшки, тому зручно маневрувати. Двигун від "Запорожця" розганяє машину до 120 кілометрів на годину. Проте під час змагань достатньо їхати 50–60.
На виставках особливо насторожено ставлюся до дівчат на шпильках. Одна якось пошкрябала поріг машини. Довелося заполіровувати.
Даїшники за весь час тільки раз перевіряли документи.
Ніколи не продам цю машину. Навіть не можу її оцінити. У неї вкладено весь мій вільний час і всі мої гроші.
2 
1
Коментарі