Шість капелюхів поета Павла Москалюка
Чорний циліндр купив за 100 доларів у Санкт-Петербурзі позаторік. Їздив у гості до товариша. Вирішив купити якийсь головний убір до свого класичного чорного пальта. Години зо 3 ходив магазинами, доки не угледів цей циліндр. Він трохи занижений, зверху не рівний, а трохи увігнутий. Приміряв, розрахувався і так у ньому з магазину й вийшов. Перехожі мені всміхалися. За місяць поїхав у цьому циліндрі в Одесу. Сів на лавку у скверику біля Дерибасівської. Бачу – шаркає по асфальті ногами якийсь чоловік. Зупинився: "Привет, братишка. Фокусы показывал? В следующий раз и меня позови. Я же Коля из Дерибасовской. Меня здесь все знают". Посиділи, покурили. Він – безпритульний. Дуже позитивний чоловік.
Вдягаю циліндр під пальто або під піджак і сорочку. Можна і з джинсами носити, але тільки чорними. Вдягаю його на концерти і на роботу.
"Треуголку" зробив зі старого жіночого фетрового капелюха. Купив його у полтавському магазині "Дешевий одяг для всієї родини". Вдома обробив парою й почав вигинати "треуголку". Вдалося з четвертої спроби. Наступного дня в магазині придбав кілька жіночих браслетів зі стразами й черепами. Повідривав намистинки, пробив шилом у капелюсі дірки й закріпив їх. Капелюх вийшов трохи гламурний, але прекрасно поєднується з повсякденним одягом. Коли йду гуляти містом, на голову пов'язую бандану, а вже на неї вдягаю трикутного капелюха. Якось у парку підійшов чоловік: "Ты – крутой пират. Где такую шляпу купил?" Не повірив, що зробив сам.
Гомбурґ – класичний фетровий капелюх із вузькими, трохи загнутими полями й поздовжньою вм'ятиною. Купив на барахолці за 3,50 – гривень. Всередині є етикетка англійської фірми Unitase. У XIX столітті вона виробляла все підряд – сантехніку, меблі й капелюхи також. Але вперше такий фасон з'явився на фабриці в німецькому місті Бад-Гомбурґ – звідти й назва.
Цей мій гомбурґ був замучений і сильно пом'ятий. Почистив, відпарив і підлатав. Виглядає, як новий.
Котелок – 100-річний, англійський, такі любив Чарлі Чаплін. Купив за 20 гривень на секонді. Бантик до стрічки прикріплений булавками. Від старості вони поіржавіли, але не міняю – хай котелок лишається таким, як був. Він пасує до джинсів і сорочки з довгими рукавами.
Всі думають, що котелки – аристократичний головний убір. Насправді першими їх почали носили англійські лісники. Мода була на циліндри, але працювати в них було незручно – постійно дерево збивало. От лісники в середині XIX століття в якогось майстра й замовили нижчий капелюх, і без гострих країв.
Діґґер-хет став популярний в Австралії під час "золотої лихоманки" в 1870-х, його носили старателі. Шкіряний, не мнеться, не брудниться і тримає форму. Не боїться снігу, дощу, чудово захищає від сонця навіть у 50-градусну спеку. Фірми, які випускають такі капелюхи, дають на них пожиттєву гарантію. Я свого купив на барахолці за 15 гривень. Зі шкіри кенгуру, виглядав, як новий. Обробив його засобом для оновлення шкіри й наступного дня вдягнув. Друзі казали, що нагадую в ньому ковбоя. Та справжній ковбойський трохи вищий, має ширші й більше вигнуті поля.
Капелюх-федору два місяці тому подарував знайомий. Сказав: "Мій дід працював в обкомі партії. Був крутий і носив цей капелюх". (Його назва походить від імені головної героїні п'єси французького драматурга Віктор'єна Сарду "Федора" 1882 року. Вона носила такий капелюх. – "Країна").
Моя федора – з чорного фетру, один раз обвита атласною річкою. Як і належить, має три вм'ятини – по боках і зверху. Раніше чоловіки піднімали цей капелюх так, щоб три пальці лежали на вм'ятинах. Одягаю федору, коли йду в банк чи до чиновників. Вона чудово пасує до класичного пальта – як довгого, так і короткого.
2 
1
Коментарі