Касту визначають за формою носа
У Непалі винайняли квартиру в селі неподалік столиці Катманду. Поряд був храм Вішну Нараяни, одне з найсвятіших місць для індуїстів. Він поза основним туристичним маршрутом, тому в ньому – лише місцеві. Має чотири входи – з кожної сторони світу. Посередині басейн, де у воді лежить 5-метрова статуя Вішну Нараяни, одного з 10 втілень Вішну, хранителя Космосу й життя. Статуя лежить на 11-головій змії Ананті, яка символізує вічність. Вода – це космічний океан, де Вішну відпочиває. Статуя прикрашена пожертвуваними вінками і фруктами. За легендою, у цьому місці селянин копав землю і наштовхнувся лопатою на щось тверде. Із землі пішла кров. Коли люди розгребли землю, знайшли статую. Висить табличка Hindus only – нам спускатися не можна. У храмі сидять каліки й астрологи. За кілька рупій розписують гороскоп.
У Непалі індуїстів – 85%, буддистів – 10%. Немає жодної християнської церкви. За вбивство корови й релігійну пропаганду (крім буддизму та індуїзму) – два роки тюрми. Замість яловичини їдять буйволятину, курятину, козлятину і свинину. До багатьох храмів не можна заходити із шкіряними предметами. Потрібно здавати паски й гаманці.
О шостій ранку люди виходять до маленьких храмів, що є на кожному кроці. Несуть тарілки з відділеннями для рису, пелюсток квітів, червоних і жовтих порошкових фарб, солодощів. Іноді приносять кока-колу, дрібні гроші. Замість свічок богам ставлять аромапалички. Сиплють це все на статую божества чи камінь і правою рукою дзвонять у дзвін, щоб божество дізналося про пожертву. Час од часу в горах люди знаходять каміння, що за формою нагадує божества. Наприклад, камінь із хоботом – бог Ганеша з головою слона. Їх ставлять у вівтарі замість статуї. У храмах священики малюють людям на чолі червону цятку – тіку, всевидюще і всезнаюче третє око. Тіку носять увесь день.
У Непалі 1963 року була офіційно скасована, але діє дотепер система каст, що прийшла з індуїзмом. Чотири основні касти: брахмани – священики, кшатрії – воїни, вайш'ї – торговці, шудри – робітники. Ще нижчі від шудр – недоторкані. Вони живуть у халупах уздовж берегів річки Бішнуматі, куди скидають сміття і відходи. Смердить там нестерпно. Займаються найбруднішою роботою: чистять туалети, місця кремації. Шукають у воді те, що можна здати в пункти прийому.
Брахмани носять джанай – білу мотузку через плече. Вищим кастам, брахманам і кшатріям, заборонено вживали алкоголь і м'ясо. Змінити касту неможливо, незалежно від достатку. Непальці визначають касту за прізвищем і формою носа. Брахмани мають великий, гострий, орлиний ніс із горбинкою, кшатрії – гострий, але менший, вайш'ї – широкий, із м'ясистими ніздрями, шудри – картоплину з великим круглим кінчиком.
За 15 хвилин ходу від Тамелю, центрального району Катманду, площа Дурбар – комплекс храмів і споруд неварської архітектури. Можна обійти будку з квитковою касою, щоб не платити за вхід. Зупиняюся біля 4-метрового барельєфа Кала Бхайраб, одного з утілень Шиви. Божество відлякує злих демонів – у шести руках тримає чашу з кров'ю ворогів. Голова прикрашена черепами, на поясі – відрубані голови. Кала стоїть на трупі, який символізує невігластво. Індуїстський священик проводить ритуал – благословляє людей, малює їм тіку й сипле на голову рис, різнокольорову фарбу або пелюстки квітів. Мені насипав чорнобривців.
В одному з будиночків на Дурбарі живе богиня Кумарі. Культ існує з XII століття, коли король-педофіл Мала зґвалтував дівчинку. Та померла й перетворилася на богиню Кумарі. Дівчинку, яка не досягла статевої зрілості, вибирають із народу неварі. Претендентка має відповідати 32 вимогам: колір очей, форма зубів, звук голосу, гороскоп тощо. Підходящих дівчат закривають у темній кімнаті з чоловіками у страхітливих масках, які танцюють і кричать. Справжня Кумарі не має злякатися. Потім, як і в процесі обирання нового далай-лами, дівчинка повинна впізнати речі попередньої Кумарі. Вона поселяється в королівському палаці. Після першої крові – менструації або поранення – божество покидає її тіло й вибирають нову Кумарі. У дворі її будиночку чергує натовп – якщо побачиш, як Кумарі виглядає з вікна, будеш щасливим.
Найбільший храмовий комплекс Катманду – Пашупатінатх. Священний храм для спалювання померлих збудований у VII столітті. Крізь нього протікає річка Бахматі. Вхід коштує 700 рупій (105 грн. – "Країна"). На одному березі сидять обмазані попелом та обвішані плодами дерева рудракша аскети садху й агхорі, на другому – готують церемонії спалення.
Родичі померлого одягаються в біле. Чоловіки голять голову. Людину несуть на кремацію одразу по смерті. Небіжчиків загортають у жовту тканину, прикрашають вінками з живих квітів. Потім кладуть на носилки й босоніж заходять з ним у річку. Готують гхату – кам'яний майданчик для спалення, прикрашають квітами. Обносять тіло навколо майбутнього багаття за годинниковою стрілкою. Обкладають померлого дровами, між великі запихають маленькі, а між маленькі – солому, щоб тіла не було видно. Підпалюють. На мерця йде 300 кг дров. Попіл викидають у річку.
Від погребальних вогнищ – нестерпний сморід. Відчувається, як часточки небіжчиків осідають на одязі, шкірі, потрапляють у легені. Через деякий час починає гудіти в голові, тремтять руки й ноги. Змінюється сприйняття звуків – вони стають протяжними й далекими.
Випадково потрапила до місця на території храму, де живуть садху й агхорі. Облаштовують житло в стінних нішах там, де ніхто не ходить. Обстановка вбога, сплять на тоненьких циновках. Готують на вогнищі. Посередині – багато прикрашений Шива-лінгам. На ньому – квіти, фрукти, рис і сочевиця, дзвіночки, намисто, копійки. Біля лінгаму невисока загорожа, за нею ростуть коноплі. Вода стоїть на сонці у пластикових пляшках. Фотографувати не забороняють. Один із садху кличе жестом. Думала, вимагатиме гроші. Поклав мені руки на голову, прошепотів незрозумілі слова, зняв із лінгаму намисто й одягнув на шию. Сказав: на щасливе життя.
Шива-лінгам – головний символ індуїзму. Це циліндр на круглій підставці, що символізує чоловіче й жіноче начало. Щоб здобути щастя в сімейному житті чи завагітніти, жінки приходять до лінгамів уночі, обмазують їх солодощами, облизують, сідають на них, прикрашають квітами, танцюють хороводи.
Найчистіший у Катманду – буддистський район Таманг. Вулиці мощені, магазини і кафе дуже охайні. Тут розташований головний у Катманду буддистський монастир Сато Гумба ("Білий монастир") і величезна ступа Буданатх – одне з найголовніших місць буддистського паломництва в Катманду й символ Непалу. "Буданатх" означає "Бог мудрості". Ступа символізує Адібудду – Первинного Будду. Паломники вірять, що ступа жива, і просять у неї захисту, очищення й здійснення бажань. Ступа стоїть на 12-кутній триярусній платформі, зверху нагадує мандалу. Щоб побачити, слід попроситися на дах будь-якого ресторану неподалік Буданатху.
У Сваямбунатхі безліч мавп. Нападають, виривають із рук речі, камери. Можуть подряпати й покусати, занести інфекцію. Чоловік ніс кульок мандарин. Кульок роздерли, похапали фрукти й заскочили на дерево.
Ступа Сваямбунатх має 13 сходинок, бо в нірвані людина проходить 13 перетворень. Кажуть, під ступою в печері лежить заморожений йог. Коли він прокинеться, настане кінець світу. З його печери ведуть ходи до інших сакральних місць. У кожній ступі є дірка. Якщо туди зазирнути й побачити світло – будеш щасливим.
Дістатися храму богині Манакамани можна пішки – піднімаючись на гору, або канатною дорогою. Її збудували австрійці. Непальці вірять, що Манакамана здійснює всі бажання і допомагає в зачатті дітей. Робить це за жертву. У храмі люди ріжуть козлів, курей та голубів. По землі течуть ріки крові. Дзвони й релігійні співи змішуються з криками переляканих тварин. Біля жертовного каменя чоловік великим ножем кукрі відрубує тваринам голову, а тіло віддає їх господарям. За цим спостерігають діти.
Монастир Намо Будда розташований в однойменному селі в горах. Тут 6 тисяч років тому, коли Будда був принцом, зустрів тигрицю з тигренятами. Щоб вони не вмерли з голоду, відрізав шматок свого тіла й віддав. Відтоді тамтешні тигри не нападають на людей. В наступному житті принц став Буддою, а тигренята – його першими учнями.
Непалець Банджі з села Намо Будда погоджується провести нас горами до монастиря. Дорогою заходимо в маленький храм матері Будди Маха Майї. Всередині – невелика статуя, в чоло якої вставлений діамант, намащений червоною фарбою. Потрібно стати навколішки, прикласти своє чоло до її чола і загадати бажання. Якщо діамант чітко відіб'ється на лобі – бажання збудеться.
Храму під монастирем Намо Будда – понад 2 тисячі років. Подвір'я завішане різнокольоровими прапорцями з буддистськими молитвами лунг-та, по периметру – ряди молитовних барабанів. Усі храми треба обходити за годинниковою стрілкою, прокручуючи кожен барабан і читаючи про себе мантри. Основна "Ом мані падме хум" означає "Я перлина в царстві лотосу".
Увечері сидимо біля вогнища, з нами Банджі та його друг Буван. Буван розповідає місцеві анекдоти:
Троє альпіністів підкоряють гору – християнин, мусульманин і індуїст. Християнин зірвався і кричить:
– Боже! Врятуй мене!
Прийшов Ісус і врятував його.
Зірвався мусульманин і кричить:
– Боже! Врятуй мене!
Прийшов Аллах і врятував його.
Зірвався індуїст і кричить:
– Боже! Врятуй мене!
І доки 33 мільйони індуїстських богів сперечалися, хто піде його рятувати, альпініст загинув.
Які туристи приїздять до Непалу
1. Езотеричні та релігійні. Обвішані вервицями з плодами рудракші, співають мантри, сидять у храмах із закоченими очима. Займаються йогою. Вегетаріанці. Аюрведисти. Можна зустріти європейців у бордових буддистських рясах.
2. Дауншифтери. Зазвичай одягнуті в шаровари-алібаби з заниженою матнею, об'ємні сорочки й накидки з конопляної тканини, шкіряні паски з багатьма кишенями, татуйовані, пірсинговані, з дредами. Часто ходять босоніж. На руках і ногах – різнокольорові мотузочки із дзвіночками. Приїздять заради дешевого життя і гашишу. Спілкуються неохоче. Часто в літах – залишилися в Непалі з часів хіпі.
3. Захоплені туристи. Заможні європейці, які прогулюються найвідомішими місцями. В одній руці – путівник Lonely Planet, у другій – пляшка води. На шиї – фотоапарат, майже завжди – дорога дзеркальна камера. На голові – сафарі-панамка. Безперервно протирають руки антибактеріальною рідиною і вологими серветками. Ввічливі. Дрібне сміття кладуть у наплічник. Ласа знахідка для місцевих гідів – їх легко обдурити.
4. Трекери. Приїздять заради походів у гори, більше нічим не цікавляться. Ходять у теплих шкарпетках і у важкому трекінговому взутті. Обличчя густо намащене сонцезахисним кремом. Часто мають зарослі бороди, нестрижені.
3 
1
Коментарі