У найближчі три роки Україна зіткнеться з кількома викликами: це боргові проблеми, політичні, виборчі, збурення з приводу земельної та пенсійної реформ. Однак якщо це не штовхне народ на масову еміграцію чи революцію, то економіка зможе почати швидко розвиватись, – каже економіст Валерій ГЕЄЦЬ

Чи не занадто часто Україна змінює курс, аби прогнозувати її економіку?

– Принципово курс не змінювали. Проголосили формування ринкової економіки й від цього не відходили. У різні часи рухалися з різною швидкістю. Вибудовували механізми пристосування до життя у глобалізованому світі.

Завершили цей процес?

– Ще ні. З середини 1970-х у високорозвиненому економічному світі триває тенденція спаду темпів зростання. З року в рік знижується норма чистого прибутку. За останні майже півстоліття темпи зростання не повернулися на рівень до 1970-х. Подейкують, що й не повернуться.

Гадаєте, у Сполучених Штатах все блискуче? Нічого подібного. Тільки 20 провідних американських компаній працюють із високими нормами прибутку. Решта – або зберігають на тому ж рівні, де вони зупинилися, або втрачають. А ми від цього залежимо, бо такі коливання позначаються на малих відкритих економіках, як українська. Тому про довгострокові прогнози говорити важко.

 

Що зараз відбувається?

– Між економіками Сполучених Штатів і Європи відчутні суперечності. Американський президент Трамп оголосив про вихід із Паризької кліматичної угоди. Отже, європейські країни беруть на себе відповідне навантаження. Екологічні витрати збільшують вартість товарів. Значить, американські компанії і ті, хто з ними співпрацює, будуть у виграшних умовах.

Є чутки про можливість дефолту України 2019-го.

– Наш зовнішній борг дорівнює 82 відсоткам валового внутрішнього продукту. За прогнозами Міжнародного валютного фонду, може сягнути 90 процентів на кінець року. 2019‑го закінчиться співпраця з МВФ. На той час повинні знизити борг до 72 відсотків ВВП, за умовами угоди. Отже, маємо суттєво скорочувати свої зобов'язання.

Треба навести порядок у державних фінансах – бюджеті, Пенсійному фонді. Дефіцит останнього становить 6 відсотків ВВП. Але спробуйте провести через Верховну Раду пенсійну реформу, ще й аби суспільство її сприйняло. Тому справді є ймовірність, що Україна не зможе обслуговувати свої боргові зобов'язання. Однак цього не хочемо ні ми, ні наші кредитори. Вони зацікавлені повернути свої гроші.

З огляду на довготривалий спад темпів зростання економіки у високорозвинених країнах, українська – занадто відкрита. Дуже залежна від попиту на нашу продукцію, від цін на метал. Зараз вони – не на нашу користь. Чекати, доки вартість металу знову підскочить і ВВП почне зростати – це не варіант. Піднімати темпи економічного зростання слід інвестиціями й інноваціями. Якщо зростатиме валовий внутрішній продукт, то борг відносно нього зменшуватиметься.

А які прогнози?

– Дай Бог у цьому році мати торішні 2 відсотки зростання. Навіть їх отримати проблемно. Бо в першому кварталі промисловість була в мінусі.

Офіційні прогнози на наступний рік передбачають 3–4 відсотки економічного росту. Однак вони нас не влаштовують. Щоб не було дефолту, потрібне зростання ВВП не менше 5 процентів. Треба зробити щось унікальне, щоб економіка України стала привабливою для внутрішніх і зовнішніх інвестицій. У нас багато резервів. Та й у світі вистачає вільних грошей. У пріоритеті – країни з низьким рівнем ризику та високою ефективністю. Назріла потреба реформ, які дали б швидке економічне зростання. По-перше, ніхто не вкладатиме кошти у країну з війною. По-друге, маємо взяти курс на такі реформи, де політична доцільність не домінуватиме над економічною ефективністю.

Викоренити популізм?

– Це теж, але не тільки. У минулому приймали економічні рішення на догоду політикам. Зазвичай напередодні виборів. Модель приватизації була політично вмотивована. Хотіли і від старої системи не відійти, і нову збудувати. Чому цього року маємо спад у промисловості? Блокада на Донбасі, де намішано і політичного, і військового.

У світі є три моделі економіки. Одна – це соціально орієнтована ринкова економіка. Там висока роль держави. Вона диктує правила бізнесу. Для цього потрібно мати освічену владу і довіру до неї людей. Другий сценарій – ліберальний. Суб'єкт господарювання і держава – рівноправні. Задаються правила гри, але нав'язувати нічого не можна. Третій – глобальний корпоративізм. Усі рішення приймаються в інтересах корпорацій.

У Сполучених Штатах домінує третій варіант. Там намагаються протистояти цій моделі. А ми під неї зараз потрапляємо. Багато галузей контролюють вітчизняні олігархічні групи або транснаціональні компанії.

Здобувши незалежність, Україна взялась розбудовувати першу модель. Прийшли – до третьої. Тепер перебуваємо на роздоріжжі. Соціально орієнтована держава не підходить, бо населення не довіряє їй. Лишається ліберально-демократична модель.

Вітчизняний учений Михайло Туган-Барановський зауважував: братися за ліберальну модель слід з урахуванням національних особливостей. Зараз це визнають усі. Слід "шити" ліберальну економіку не за привезеними лекалами, а за національними.

Задекларована пенсійна реформа вирішить боргову проблему?

– Деталей її не бачимо. Ця реформа спрямована на те, аби закрити дефіцит Пенсійного фонду в шість відсотків ВВП. І має бути соціально справедливою. Що кажуть про реформу зараз і до чого прийдемо врешті-решт – можуть бути різні речі. Треба досягти консенсусу із суспільством.

Як привчити українців накопичувати на старість?

– Не треба привчати – вони це роблять. Кожен турбується про старість. Тільки як?

Під матрацом, у доларах.

– "Доларовий" механізм треба змінювати. Однак накопичувальна система – це не тільки про довіру до держави, а й про впевненість у завтрашньому дні. Щоб накопичені кошти не "згоріли". Основні питання: наскільки швидко розвиватиметься економіка, чи буде стабільна курсова політика, яким буде рівень інфляції. Створення накопичувальної системи – на часі. Але прийдемо до цього за 5 чи 10 років.

Міністр фінансів Олександр Данилюк заявив, що 2017-го вийдемо на зовнішній ринок запозичень – після чергового траншу Міжнародного валютного фонду.

– Без підтримки МВФ не можемо позичати гроші на зовнішніх ринках. А ми залежимо від них. Такі позики можна використовувати ширше, ніж, наприклад, суто на підтримку стабільності курсу чи перезайм коштів для макроекономічної стабільності.

Уперше бюджет в Україні буде розраховано не на рік, а на три.

– Це формує довіру до політики держави. Бізнес орієнтуватиметься на ці показники й програми, зможе складати свої плани на майбутнє.

Крім бюджету, треба розробляти стратегію розвитку хоча б на п'ять років. Але цього поки що немає.

Монополізація не дає економіці розвиватися. Схожа ситуація була у Південній Кореї – і вони справилися з нею. Чому нам не вдається?

– Політика домінує над економікою. Монополія – над конкурентними відносинами. А є ще й третя проблема. Взяли зобов'язань на державу стільки, що немає чим віддавати.

Держапарат брав участь у приватизації – опосередковано чи безпосередньо. Мали свої інтереси й добивалися їх. Аби уникнути спротиву суспільства – перед населенням брали все більше соціальних зобов'язань. Задобрювали людей. У країні сформувався соціальний патерналізм – бажання якомога більше отримати від держави.

Тепер настає інший етап: держава починає і себе контролювати, і в людей цікавиться – звідки гроші. Наприклад, кажуть про загальне декларування. Вибудовується новий соціальний консенсус. І доки його не буде – змін в економіці також не буде.

Україна перетворюється на аграрну країну?

– Так. І МВФ, міжнародні організації підштовхують до цього. Транснаціональний капітал значною мірою контролює вивіз із країни сільськогосподарської продукції. Ми спеціалізуємося на технічних культурах і зерні. Маємо низький рівень переробки.

У світі ринок сільськогосподарської сировини для нас відкритий, а ринок продукції харчування, де вища додана вартість, – ні. Нас виштовхують у сировинну частину. Можемо залишитись відсталими. Адже заможних аграрних країн немає. Але є ознаки того, що на найвищому державному рівні усвідомили потребу серйозно займатися промисловістю.

Якою буде наша економіка й Україна за 10–20 років?

– Багато з тих індустрій, якими Україна пишалась, поступово зникнуть. З'являться нові. Надворі – четверта промислова революція. Багато залежатиме від освіти. Якщо рухатимемось правильно й уникнемо масової втечі з країни молоді, то матимемо оптимістичний сценарій. Хоча викликів багато.

В якій перспективі?

– У найближчі три роки. Це і боргові проблеми, і політичні, виборчі. Будуть збурення з приводу земельної та пенсійної реформ. Однак якщо це не штовхне народ на масову еміграцію чи революцію, то буде шанс перейти до швидкого розвитку.

×