Зеленський не збирається перемагати. Хоче зробити війну безкінечною

Росії протистоять суспільство й армія. Влада – фрагментарно. Якщо проаналізуємо її дії, то знайдемо і співпрацю з ворогом, і саботаж, – каже дипломат Роман Безсмертний

Керівник Офісу президента Андрій Єрмак на зустрічі з послами "Великої сімки", Швеції та ЄС заявив, що переговори між "нормандською четвіркою" і в Тристоронній контактній групі – в "затяжній стагнації". Як оціните процес?

– Із серпня Тристороння контактна група заблокована Москвою. З грудня Росія робить усе, щоб "нормандська четвірка" теж не працювала. Єрмак боїться про це сказати. Разом із Зеленським видавлюють із себе фрази з претензіями до РФ.

На фронті загострення, гинуть наші бійці. З чим це пов'язано?

– Росія завжди супроводжує блокування переговорної групи силовим тиском на фронті. У 2015–2017 роках активізовувалися обстріли, коли Москва домагалася реалізації своїх планів. Зростали й тоді, коли вона йшла на блокування.

У Росії завдання – перекреслити діяльність "нормандської четвірки", нарощувати сили на лінії фронту. Кремль готується до прямої агресії.

 

Зеленський заявив, що готовий зустрітися з Путіним. Чи є в цьому сенс, якщо президент РФ не хоче говорити про Донбас і Крим?

– Реакції президента інколи дивують. Доки існує його ініціатива про зустріч із Путіним, ситуація кілька разів змінювалася.

Треба було одразу говорити про зміст переговорів. Тоді форма відійшла б на другий план. Але спершу почали обговорювати "де провести". Єдина змістовна фраза пролунала з Кремля: "Теми Донбасу не обговорюємо". Знову підштовхують Київ до прямих переговорів із Луганськом і Донецьком. Люди, які ставлять форму над змістом, пошивають себе в дурні.

У США після обрання президентом Джо Байдена почався пошук нового формату роботи. Аж тут Зеленський із Єрмаком вискакують з ідеями: то посадити Вашингтон у "нормандській четвірці", то зустрітися з Путіним. Якби не це, діалог із Вашингтоном вівся би в іншому ключі.

Треба найперше визначити мету. Без неї неможливо говорити про зміст і форму. Це демонстрація фахової непридатності до дипломатії. Противник починає маніпулювати тобою.

Діалог із Москвою не можна піднімати на політичний рівень. Це свідчитиме про близькість відносин. У якій формі проводити переговори, якщо сторони у стані війни? З точки зору дипломатії, це абсурд. Потрібен технологічний діалог – про звільнення полонених, допомогу пораненим, цивільному населенню.

Які є вдалі рішення влади у протистоянні з РФ?

– Росії протистоять суспільство й армія. Влада – фрагментарно. Якщо проаналізуємо її дії, то знайдемо і співпрацю з ворогом, і саботаж, і нерозуміння, що таке війна. Починаючи з видавання Москві причетних у справі збиття малайзійського боїнга й до сьогодні, важко знайти рішення, що нас просунули б у протидії ворогу.

У зовнішній політиці єдиний позитив – активізація співпраці з Лондоном. Велика Британія важлива як фактор протидії Росії. З цією країною треба співпрацювати з оперативно-тактичних питань. У цьому плані Порошенко провалився. Зеленський пішов на це, бо ситуація перезріла. Наша велич зараз у тому, що воюємо з Росією. Коли востаннє з нею билися британці?

Чому Росія воює проти нас методами Першої світової?

– Змагаємося з архаїчною військовою машиною, яка в разі застосування сучасної тактики буде розтрощена. Це було видно під час війни у Грузії, Придністров'ї, Нагірному Карабаху, Сирії та Лівії.

За останній рік чув побажання від військових, щоб їх відокремили від політичної верхівки. Президент – верховний головнокомандувач, начальник Генерального штабу та міністр оборони – всі троє можуть втручатися в оперативну діяльність. Порівняно з адміністративною системою НАТО це видається безглуздим.

На фронті щохвилини змінюється ситуація. Як діяти, має вирішувати командир підрозділу.

Війна триває восьмий рік. Що може стати переломним моментом?

– Нагірний Карабах, Грузія, Придністров'я – не локальні конфлікти Росії з метою відновити пострадянський простір. Це спроба створити майданчики, щоб диктувати світу порядок денний. Згадайте, як міжнародна спільнота поставилася до агресії проти Грузії. Показали Саакашвілі, який жує краватку. На нього змістився акцент. Європейці висловлювали стурбованість, засуджували. Але притому казали, що президент Грузії теж ненормальний. Те саме з Україною. Росії сім років вдавалося нав'язувати світу порядок денний.

Зараз ініціативу перехопила арабсько-­ізраїльська війна. Дивно, що у ЗМІ це подають як витівки ХАМАСу (палестинський ісламський рух і партія. – ­Країна). Все спущено з Кремля, щоб укотре диктувати світу умови. 90 відсотків ракет, випущених по Ізраїлю, – російські. Притому Путін розповідає, що бореться проти терористів. А ХАМАС має такий статус.

Росія веде окопну війну проти України, а ракети продає арабам. Два роки тому прем'єр Ізраїлю Нетаньягу стояв на трибуні мавзолею в Москві на День Перемоги. Таку облудну політику веде Кремль. Доки світ не зрозуміє, що жодному слову Москви вірити не можна, нічого не зміниться. Жодних довгострокових домовленостей. Мають бути короткострокові контрольовані кроки із санкціями за невиконання.

Мінський формат вичерпався?

– Формально домовленості припинили дію 31 грудня 2015 року. Так написано в тексті. Їхня юридична сила дорівнює нулю. Це ще один метод Кремля напускати туман.

Домовленості досягалися в умовах військової загрози. А згідно зі статутом ООН і Конвенцією про міжнародні договори, угоди, укладені під тиском, вважаються нечинними. Наша Конституція взагалі не дозволяє таке робити.

Обидві сторони не дотримуються ратифікованих міжнародних договорів. Військовополонені утримуються з кримінальними злочинцями. Їхні справи ведуть звичайні слідчі та суди. Відсутні країни-посередники, Червоний Хрест не має доступу до окупованих територій. Це робиться, щоб заявити: українці воюють проти українців. Міжнародній спільноті треба постійно пояснювати, хто веде цю війну.

Лукашенко нелегітимно посів місце президента Білорусі. Надалі використовувати Мінський майданчик немає сенсу.

Виникла ініціатива Кримської платформи. Трохи кастрована, бо має стати європейською та глобальною, щоб дати об'єктивну оцінку тому, що відбувається. Розуміння подій в Ізраїлі дає Україні шанс стартувати з платформою глобально – щодо миру на планеті.

Кримська платформа могла би покласти початок новому переговорному формату?

– Зеленський казав, що нема коли займатися стратегією, бо треба припинити війну. Абсурд. У війнах перемагають або програють. Ця термінологічна неадекватність – не обмовки. На чолі держави людина, яка не збирається перемагати. Хоче зробити війну безкінечною.

Цей наратив продавлює Росія. Що легше – вразити ворога чи дати команду не стріляти? От і виникає напруження між армією і головнокомандувачем, су­спільством та владою.

У квітні Росія блокувала доступ до українських портів в Азовському морі. Це негативно вплинуло на міжнародну торгівлю.

– Маємо три фронти – кримський, донбаський і азовський. Про останній нічого не говориться. Немає усвідомлення, що й у Чорному морі триває війна. Протистояння, які там велися, спричиняли повне знищення флотів. Якби угоди щодо використання Чорного моря були виконані, то на РФ вже давно накинули б зашморг.

Розклади сил у світі змінюються на користь України?

– Світ усе більше розуміє, що таке Росія і хто такий Путін. Але наше політичне керівництво більше просить у партнерів, ніж робить. Це проблема.

Є слабкість світових структур, створених для протидії агресії. У Раді Безпеки ООН так і не з'явився військово-штабний комітет. Немає національних збройних сил, які йому підпорядковувалися б. Статут ООН не дозволяє стороні конфлікту брати участь в ухваленні рішень. Росія блокує всі ініціативи. Те ж стосується Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Незмінність такої системи безпеки гарантує Третю світову. Якщо світ не об'єднається й не зупинить агресивності Москви, війна прийде в Берлін і Париж.

США запровадили санкції проти чотирьох суден і компаній, задіяних у будівництві російського газопроводу "Північний потік-2". Але відмовилися накладати обмеження на оператора мережі та його гендиректора Маттіаса Варніґа. Про що це свідчить?

– Порівняємо республіканців і демократів. Якби обстріли Ізраїлю почалися за Трампа, там уже стояли б американські війська. Байден заявив про необхідність припинення війни. Це нагадує часи Обами, коли Росія почала агресію проти України.

Яка буде політика Штатів щодо Росії?

– У першому оточенні Трампа були люди з епохи холодної війни. Об'єктивно оцінювали РФ. Але швидко позбулися посад. Військово-промислове лобі нині в меншості й у Сенаті, й у Палаті представників. Навряд зможе достукатися до вищого керівництва.

Варто готуватися до затяжного протистояння з РФ. Періодично – у вигляді відкритої війни. В інший період буде викручування рук.

Оборонно-промисловий комплекс може бути драйвером економіки. У глобальному світі сила повертається як фактор стримування.

2007-го населення Землі досягло такої кількості, що планета не здатна всіх забезпечити. Протистояння людей і держав зростатиме. Немає відповіді: як прогодувати мільярди осіб? Світ стоїть перед продовольчою та енергетичною кризами. За пів століття не буде питної води. Запасів вугілля вистачить на 200 років, нафти – ще менше. Треба думати, як використовувати та захистити ресурси.

Що заважає Україні отримати План дій щодо членства в НАТО?

– Позиція нашого політичного керівництва. Говорять про необхідність негайно вступити в Альянс. Але ніхто палець об палець не вдарив. Діють як провокатори.

У безпековій сфері Україна просувається швидко. У правовій та адміністративній – не інтегруємося. Понад рік не маємо посла в НАТО. Парламент мав би затвердити окрему програму, синхронізувати її з Альянсом, встановити терміни виконання, почати роботу в односторонньому порядку. Паралельно слід запустити технологічний діалог з НАТО щодо членства.

Суспільство продовжує жити міфами, що воююча країна не може стати членом Північноатлантичного альянсу. Або якщо має радянське озброєння. Неправда. Є безліч прикладів, коли держави мали такі ж проблеми, але вступали до військово-політичного союзу.

Обравши Ющенка, а за ним Януковича, Порошенка, Зеленського, суспільство кардинально змінювало курс. Ми слабкі інституційно. НАТО робить усе, щоб Україна так не хиталася. Адже йдеться і про безпеку, і про партнерство. Це відповідальність виборця. Він не повинен більше робити такого.

Наша інституційна модель – вразлива. Потрібна інша. У парламент обрали багато неофітів, але він стабільніший. Там швидше знаходяться колективний інтерес і здатність виробляти національну позицію. Але сидять 9 відсотків "Опозиційної платформи – За життя". Це п'ята колона.

Коли будемо в НАТО та в Євросоюзі?

– Святе письмо каже про 40 років. 30 ми пройшли. За 10 із театру зійде сміття, яке дивиться в бік Кремля. Прийде нове покоління. І тоді можна сказати: амінь.

Як оцінюєте два роки Зеленського? Досягнення, провали?

– У молодості зачитувався Конфуцієм. У нього класичний підхід: перший рік – має вивчити матеріальну частину, другий – покарати винних і виробити плани, третій – реалізувати їх. Основ досі не вивчили. Живемо у світі термінологій і парадигм, далеких від реалій.

Президент пробує у правову лексику запровадити два терміни – олігарх і "вор в законе". Перший – політологічне поняття, що не може стати правовим, бо його юридичний зміст не можна визначити. Другий – сленгове бандитське, яке існує як понятійна річ і носить інший зміст. Злодій – це злодій, а закон є закон. Його оточення необ'єктивно оцінює ситуацію. Планів – зеро. Третій рік може закінчитися катастрофою.

×