"Пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму та забороняється", – йдеться в законі, що прийняла Верховна Рада 9 квітня.
Символікою режиму визначається "будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік у складі СРСР, елементи символіки Компартії, пам'ятники комуністичним діячам". Власники знаків для товарів і послуг, що містять згадану символіку, мають її позбутися протягом шести місяців. Стільки ж часу дають місцевим органам самоврядування, щоб перейменувати "назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об'єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у Комуністичній партії".
Під дію закону потрапляють принаймні 45 міст і селищ, переважно на сході та півдні України. Зокрема два обласні центри. В назві Дніпропетровська є прізвище голови ВУЦВК Георгія Петровського – одного з винуватців Голодомору 1932–1933 років. А Кіровоград названий на честь більшовицького діяча Сергія Кірова, вбитого в Ленінграді 1934-го. Після його смерті Сталін запустив перший маховик репресій.
Точної кількості "радянських" назв вулиць і площ поки що ніхто не називає. Відомо лише, що понад 12 тисяч рад – обласних, районних, міських, селищних, сільських – розташовані на вулицях, що мають назви Леніна, Жовтнева, Радянська й подібні.
Чи реально було позбутися радянських назв раніше? Чи варто це робити саме зараз? Чи не є тут розрахунок влади на те, що люди відволічуться від економічної кризи, відсутності реформ і поразок на фронті? Які в таких перейменуваннях плюси та які потенційні небезпеки? І нарешті: яку чи які назви міст, сіл чи вулиць, що за законами про декомунізацію підлягають перейменуванню, ви залишили б і чому?
Можливо, у моєму рідному місті Щорс на Чернігівщині і знайдеться сотня жителів, які виступлять за повернення йому історичної назви Сновськ. Але й нашкребеться сотня, яка захоче поставити в центрі пам'ятник Сталіну. Більшість – проти перейменування. Тож зміна назв – це лише формальність. Перш за все потрібно змінювати людське ставлення. Бо ж УСЕ, ЩО НАСАДЖУЄТЬСЯ ЗВЕРХУ, ВИКЛИКАЄ ПРИРОДНиЙ СПРОТИВ. Так і з декомунізацією – ще почнуть створювати підпільні комуністичні осередки. Наш народ не має твердої лінії в головах. От ще недавно Комуністична партія посідала на виборах третє-четверте місце, а тепер – мало не 25-те. Зате президентом раптом ледь не став Олег Ляшко. Хто знає, як буде через рік-два?
Олександр СТУКАЛО, 26 років, редактор-перекладач
Центральна вулиця Луганська називається Радянська. Я переїхав туди після одруження – доти жив на вулиці Тараса Шевченка. Відчував через це певний дискомфорт. Іменами видатних людей треба називати визначні місця, а не пересічні провулки. Я би взагалі зробив нумерацію для маленьких вулиць: перша, друга, восьма лінія. У промислових містах, як-от Дніпропетровськ, це було б нормально. Інші варіанти: вулиця Миру, Злагоди чи Оксамитова. А ЧОМУ НІДЕ НЕМАЄ ПЛОЩІ КОХАННЯ?
Сергій ІВАНОВ, 38 років, блогер, колишній прокурор із Луганська
Якщо в новому будинку залишати гнилі труби, то коли-небудь їх прорве. Щоб не затопило хату, мусимо розібратися з тією протухлою гниллю. Тривалий час наша країна нагадувала рану, з якої періодично акуратно знімали пов'язку, аби вона не затекла. А треба, щоб рана нарешті загоїлась.
Декомунізація – не зовсім правильний термін. Комуністичних партій у світі багато, в деяких країнах вони навіть нормально поводяться. Я назвав би цей процес "десовєтизацією". Радянська зараза так просякла Україну, що з цим давно треба було щось робити. Руйнувала український менталітет і принципи життя. ТАКОЇ ШКОДИ, ЯК КОМУНІСТИ, НАМ ЗАВДАЛИ ХІБА ЩО МОНГОЛО-ТАТАРИ.
Багато хлопців, які воюють на передовій, борються і за це також. Пролито стільки крові, що не можна знову поступатися принципами. Проте вдаватися до фанатизму не варто. Якщо якесь місто збудували й назвали в часи СРСР, назву змінювати необов'язково. Мої діди були в радянській армії, але ж воювали проти фашизму. Є багато героїв Другої світової війни, які під червоними прапорами боролися за свою землю і свої родини. Проаналізувати це все – робота істориків, а не політиків.
Андрій ЄРМОЛЕНКО, 41 рік, художник
1990-го я ініціював перейменування Ворошиловського району – центрального в Донецьку – на Юзівський, на честь засновника міста Джона Юза. Пропозицію підтримали 25 відсотків жителів. Зручний момент для того, щоб позбутися радянських назв, був 1992 року, коли діяла заборона Компартії. Забракло політичної волі. Після "реінкарнації" КПУ та появи її "молодшої доньки" – Партії регіонів – це стало нереальним. З ДЕВ'ЯТИ РАЙОНІВ ДОНЕЦЬКА ТІЛЬКИ ОДИН МАЄ НЕЗААНГАЖОВАНУ НАЗВУ – Київський. Інші: Ленінський, Ворошиловський, Будьонівський, Пролетарський, Петровський, Куйбишевський, Калінінський, Кіровський. Одна з центральних вулиць міста носить ім'я Павла Постишева, одного з організаторів Голодомору. Я не залишав би жодних топонімів, що нагадують про радянське минуле. Особливо на сході й півдні країни. Хоча не припускаю, що місцеві громади можуть просити щось залишити. Вирішення цього питання є невід'ємною частиною нашої майбутньої перемоги.
Ігор ТОДОРОВ, 55 років, історик, донеччанин, зараз живе в Ужгороді
Перейменування міст може відбуватися лише через місцевий референдум. Це неправильно і не по-європейськи – згори перейменовувати населені пункти без згоди їхніх жителів. І навіть якщо ідея правильна – все одно це треба здійснювати тільки через референдум. Перейменування без попереднього обговорення з громадами міст, селищ, сіл, яких це стосується, – це дикий Радянський Союз.
Можна подумати, дніпропетровці раптом стануть січеславцями чи новокодакцями, а кіровоградці – златопільцями чи єлисаветградцями! Гарантую, ЩЕ РОКІВ 100 В БУДЕННІЙ ПРАКТИЦІ ДНІПРОПЕТРОВСЬК ДАЛІ БУДЕ ДНЄПРОМ, НАВІТЬ НЕ ДНІПРОМ, А КІРОВОГРАД – КІРОВОГРАДОМ.
У Львові рік тому вулицю Гвардійську перейменували в Героїв Майдану. Так-от, кого не спитаєте – вони досі ходять по Гвардійській і ще ходитимуть кілька десятиліть. Саме по собі перейменування не має ніякого значення, якщо нема усвідомленої ініціативи знизу. Все це закінчиться тим самим, чим закінчилося масове фарбування стовпів і парканів у синьо-жовтий колір: зверху помалювали в патріотичні фарби, а під ними зосталася стара іржа. Так і з цілими містами: хоч як їх назвеш зверху, у свідомості тамтешніх жителів нічого не зміниться. Про депресивні міста Донбасу взагалі мовчу. Їхні мешканці радше помруть, аніж зречуться своїх радянських назв.
Червоноград на Львівщині має стати Кристинополем. Але чомусь він потрапляє під перейменування, а село Червоне неподалік того ж Червонограда – ні. Мабуть, ступінь "червоності" не той.
Ця епопея є типовою українською авантюрою. Мовляв, давайте зараз усе поперейменовуємо і будемо вважати, що місцеве населення автоматично стане менш радянським. Он Ворошиловграду вже чверть віку, як повернули назву Луганськ – але "вата" як процвітала там, так і процвітає. Тепер буде те саме. Навіть більше – всі радянські назви сакралізуватимуться, обростатимуть непотрібною ідеологічною пам'яттю та глорифікацією. ЦЕ СТАНЕ ОДНИМ ІЗ ПРОЯВІВ ПРОТЕСТНОЇ ДО УКРАЇНИ ІДЕНТИЧНОСТІ. Тому що, як завжди в нас, усе робиться зверху. Бездумно, через коліно, без обговорення з місцевими жителями. Ця тактика ще більш радянська, ніж назви, які треба перейменувати.
Остап ДРОЗДОВ, 36 років, тележурналіст, блогер
В Одесі більшості вулиць повернули історичні назви ще в 1990-х. Ті, що лишилися, не викликають великих суперечок. Якщо їх захочуть перейменувати, можливо, обуряться кілька людей похилого віку. Але рішення парламенту було не на часі, я за нього не голосував. Закон може викликати розбрат у суспільстві. ЦИМ ОБОВ'ЯЗКОВО СКОРИСТАЄТЬСЯ РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА. Напередодні місцевих виборів політики почнуть піднімати цю тему. Хтось піде зривати меморіальну таблицю радянському діячеві, інші кинуться захищати її, виникнуть сутички. Нам це треба? Краще б заборонили прапори ДНР і ЛНР.
Олексій ГОНЧАРЕНКО, 34 роки, народний депутат України, одесит
Багато років ми боялися, що коли знесемо пам'ятник Леніну, то бабусі й дідусі повмирають від розриву серця. Але в Маріуполі упродовж двох ночей зняли чотири такі пам'ятники – й нічого, всі залишились живими. Точно так само і з назвами буде. Якщо нема грошей на зміну, можна протягом двох років вживати дві назви. Наприклад, проспект Леніна паралельно називати проспектом Свободи. Кажуть, що радянські топоніми – це наша історія. Але ж Ленін жодного разу не був у Маріуполі. Яка це історія? Але я виступатиму проти радикальних назв. ВУЛИЦІ СТЕПАНА БАНДЕРИ В НАШОМУ МІСТІ БУТИ НЕ МОЖЕ.
Марія ПОДИБАЙЛО, 39 років, керівник громадської організації "Новий Маріуполь"
Перейменуванням треба було зайнятися ще 23 роки тому. Тоді почалися б зміни і в головах людей, і в країні. Зараз закидають, мовляв, як так можна, перейменовувати міста, не провівши громадських слухань. Але назви міст уже змінювали – й ніхто не повісився. Жданов ще за радянських часів став знову Маріуполем. Ви щось чули про хоч один скандал через це? Якщо за півроку Червоноармійськ чи Стаханов не перейменують, винних треба буде притягнути до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Андрій КОКОТЮХА, 44 роки, письменник
Серед радянських назв залишив би пов'язані з іменами українців-комуністів, які відстоювали проект самостійної радянської соціалістичної України. Маю на увазі Миколу Хвильового й інших митців "Розстріляного Відродження". Проте їхніми іменами нічого не названо. Зате багато міст і вулиць мають імена катів. У першу чергу перейменував би Дніпропетровськ на Січеслав – як він був за Української Народної Республіки. Ніякий не Катеринослав – не можна повертатися до назв із російсько-імперського колоніального минулого. І не треба видавати це як компроміс між тоталітарною й історичною назвою. Позбутися радянських назв можна було б давно. Але і перший, і другий президенти догоджали комуністам. Та й у суспільстві не було такого позитивного сприйняття цієї справи, як зараз. Тому ЗАКОНИ ПРО ДЕКОМУНІЗАЦІЮ СЛІД ВИКОНАТИ ЦІЛКОВИТО. Не думаю, що вони відволікатимуть від внутрішніх проблем. Українці бачать, що нинішня влада робить хоч щось, на відміну від попередньої.
Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ, 68 років, колишній народний депутат
Аура, що оточує людину, формує в ній певні ідеали. Яка може бути аура, якщо в центрі міста стоїть Ленін – хоч із мармуру, хоч із вапна, хоч із гіпсу, хоч із болота. Так, багато хто проти цього закону. Так само 1990-го українці проголосували за збереження Радянського Союзу. А вже за рік підтримали незалежність. Головне – вміння правильно говорити з людьми й пояснювати. Кіровоград – абсолютний географічний центр України. Його треба перейменувати одним із перших. Дати неполітичну назву, що просвітлює душу. Не Єлисаветград, як при російських царях. Я був закріплений за Кіровоградом від БЮТу, і для мене це тільки Золоте Поле. Тож – Золотопіль, Златопіль. Хоч в області є містечко з такою самою назвою, можна обидва залишити.
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, 72 роки, письменник
Вулиці, названі на честь деяких комуністів, можна й лишити. Але дуже вибірково. Наприклад, Миколи Скрипника. Бо хоч він і був більшовицьким діячем, але й українським патріотом.
Іван ДРАЧ, 78 років, поет
Радянський Союз лишив у спадщину людей, яким байдужа власна історія. Якщо місцеві громади роками не порушували це питання, то як його ще вирішити, коли не тиском згори? Мине трошки часу, і всі визнають, що Преображенська вулиця краща, ніж Калініна, а Соборна – за Радянську. Ніхто не вказує, якою має бути нова назва. Заберіть імена вбивць і поставте замість них те, що хочете.
Кому мало відведених законом півроку на перейменування, нагадайте, що мали на це майже 24 роки. Це все відмовки. Таким людям не вистачить і життя. В ОДЕСІ ВІДБУВАЛОСЯ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ВУЛИЦЬ. А ЩО ЗАВАЖАЛО МИКОЛАЄВУ? У Грузії теж були міста, названі на честь більшовиків, – як-от Махараджа. Ні там, ні в Литві, Польщі, Чехії це не спричинило проблем. Перейменували, щойно стали незалежними від Радянського Союзу.
Повертати назви колишніх найближчих поселень – гарно. Але забуті назви за місяць не назбирають прихильників. Дніпропетровськ стоїть на місці козацької фортеці Кодак. Чудова була б назва, але зараз вона – хіба що об'єкт уваги істориків. Саме місто не асоціює себе з Кодаком. Якби 20 років розповідали про Кодак, зараз би ця ідея вистрелила. Тепер пізно. Але у дніпропетровців є варіант Дніпро – чудова назва, яка влаштує більшість.
у Кіровограді інша ситуація. Там треба або повертати назву Єлисаветград, або вигадувати нову. На нову консенсусу може й не бути, тому не бачу трагедії в назві на честь святої великомучениці Єлизавети. Так, вона виникла в часи російської імператриці з таким же іменем. Але формально – на честь святої. Як і Миколаїв – на честь Миколая-чудотворця. Православне населення має бути вдячне, що замість більшовицького лідера увічнили святу.
Вахтанг КІПІАНІ, 44 роки, засновник сайта "Історична правда"
90 відсотків жителів Дніпропетровська кажуть на своє місто Днєпр. Тому нічого страшного в тому, що позбудемося довгої і незручної назви, не буде. Дехто пропонує не змінювати нічого, просто вважати, що назва дана на честь апостола Петра. Я б не став цього робити. Так, це перейменування – певною мірою кон'юнктура влади – щоб відволікти людей від насущних проблем. Але ЯКЩО НЕ ПРИБРАТИ РАДЯНСЬКИХ НАЗВ СЬОГОДНІ, ТО КОЛИ? ХХІ століття надворі, а в Україні досі є вулиця Косіора (визнаний одним з організаторів Голодомору. – "Країна"). Що зі "старого" я залишив би? Найбруднішу вулицю міста назвав би Глухий кут комунізму, ще одну – Другий глухий кут комунізму, третю – Глухий кут загальної рівності. А четверта була б – Звалище Косіора.
Євгеній ГЕНДІН, 54 роки, музичний керівник кабаре "Веселий песець", Дніпропетровськ
ЗМІНЮВАТИ КОМУНІСТИЧНІ НАЗВИ ПОТРІБНО БУЛО ОДРАЗУ ПІСЛЯ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Але тоді у Верховній Раді діяла досить числена фракція Компартії. Окрім того, великий приватний бізнес, що тримав у своїх руках більшість засобів масової інформації, провадив промосковську політику. Українське ж населення було затуманене. У Західній Україні люди були менш "замилені" комуністичною пропагандою й мали більший рівень національної свідомості. Тому там після проголошення незалежності усунули всі пам'ятники Леніну й іншим радянським катам. Нині вперше за 25 років сформована Верховна Рада, в якій патріотичні сили становлять більшість. І парламент став ухвалювати справедливі й потрібні закони.
Левко ЛУК'ЯНЕНКО, 87 років, дисидент радянських часів,
колишній народний депутат
4 
1
Коментарі