Давайте виграємо війну, поставимо на кордоні бази НАТО, а тоді поговоримо про ліберальні цінності. Ми до них іще не доросли, – каже письменник і видавець Віталій Капранов
Верховна Рада призначила Олександра Ткаченка міністром культури та інформаційної політики. Раніше очолював групу телеканалів "1+1 Media". Чого варто очікувати від нього на цій посаді?
– Призначили аморальну людину. Яка зганьбилася фейковими новинами, брудною політичною боротьбою.
У наших реаліях Міністерство культури має займатися великою кількістю інфраструктурних справ: бібліотеки, філармонії, пам'ятки. Треба розумітися на кіно, музиці, книжках і людях, які очолюють ці сектори роками. А тепер додався ще й сектор інформації (23 березня 2020 року Кабмін реорганізував Міністерство культури, молоді та спорту у Міністерство культури та інформаційної політики України. – Країна).
Крім того, новий Мінкульт не має ніякого стосунку до попереднього. Те ліквідували. Нинішнє – організоване на базі інформаційної установи. Чиновник від культури знає, як працюють бібліотечна система, цирки, театри, книгарні. Розуміє, до кого звернутися в разі проблеми. Були структурні зв'язки. Зараз це чисте поле.
Своїм пріоритетом новий міністр назвав кризові фінансові питання в культурі, які з'явилися через коронавірус і карантин.
Це правильний фокус?
– Ткаченко розуміє: без фінансів йому не буде чим керувати. Він, як і його колеги по партії, не мають уявлення про культуру. Простіше зіпхнути проблеми на коронавірус і зосередитися на вибиванні фінансів. Мовляв, винен карантин, а не люди, які закрили країну, не маючи жодного хворого. Обмеження варто було оголошувати зараз. Але психологічний, економічний ресурс вже вичерпали.
Рада ухвалила закон про креативні індустрії. Передбачає зменшення орендної плати для закладів культури, які не можуть використовуватися через карантин. Це полегшить ситуацію?
– Це видається дивним. Якщо заклад культури винаймає приміщення в держави, влада може встановлювати пільги. І це треба було робити раніше. У Львові давно затвердили норму, що оренда для книгарень становить одну гривню на місяць. Якщо ж мова не про державну власність, уряд і парламент не можуть нею розпоряджатися. Тож закон видається черговими гарними гаслами, які не мають сенсу.
Влада у кризовий час починає тягнути за різні важелі, бо не розуміє, як працює державна машина.
Кабмін тиждень тому надав Міністерству культури додатковий мільярд гривень фінансування. На що насамперед потрібні ці гроші?
– Через карантин страждають усі, хто працює на глядача, – театри, філармонії. Вони залишилися без надходжень, але мають витрати. Діру треба затикати.
Кіно – це стратегічна річ. За останні роки цей потяг зрушив із місця. А зараз цілі знімальні групи стоять без роботи і не можуть працювати над затвердженими раніше стрічками. Маємо хорошу технічну і професійну базу. Можемо знімати все власними силами. Але в людей із кінобізнесу нема альтернативи. Куди може піти на роботу кінооператор? Не весілля ж знімати.
Видавнича справа перебуває в занепаді. На 70 відсотків упав друк українських книжок. Частину отриманих грошей варто було би витратити на закупівлю книг у видавництв для бібліотек.
Важливо зменшити негативні наслідки карантину для культури. Та, скоріше за все, це здаватиметься хаотичним витрачанням грошей. Даватимуть тому, хто голосніше просить.
Чому книговидавництво пішло на спад?
– Відповідь на це запитання я знайшов у книжці Тома Кленсі (американський автор романів-бестселерів в жанрі технотрилера та шпигунства. – Країна). Його герой міркує: чому виникла глобальна депресія у США, адже кількість активів не змінилася? Чому вчора все було нормально, а сьогодні крах? Бо зупинився обіг грошей. Усі злякалися й вирішили не витрачати. Поряд із нашим видавництвом є їдальня. Раніше там були черги. Зараз жодного клієнта. Всі звикли носити обід у судочках.
Люди два місяці їли й пили вдома. Не ходили в кіно. Гроші в державі перестали працювати. Відновлення механізму забере багато часу. Не знаю, чи зможемо повністю залатати цю споживчу діру.
Книжка – це частина економіки. Має матеріальну і психологічну сутність. Це розвага. Тут важливі презентації, комунікації з читачем. Люди рідко приходять у книгарню, знаючи, що їм треба. Більшість роздивляється, обирає. В інтернет-книгарнях так не можна. Деякі з них збільшили свої оберти на час карантину. Але в усіх видавців продажі впали. Ми навесні мали їхати в тур із новою книгою. Зараз це нереально. Книжковий арсенал цьогоріч скасували.
Як держава може підтримати книговидавництво?
– Головна проблема – відсутність книгарень. Це просто виправити без копійки витрат. Міністерство освіти може розпорядитися, що будь-які подарунки, призи, винагороди у школі забороняються. Крім книжок. Відмінники отримуватимуть не шоколадки, а книги. Випускники даруватимуть школі не плазму чи люстру, а нові видання в бібліотеку.
Другий крок – книгарня має стати обов'язковою умовою ліцензування університету. Чому стадіон має бути, а книгарня – ні? Торговельно-розважальні центри так само. Це не накладає ні на кого жодних зобов'язань. Йдеться про оренду, яку книгарня платитиме нарівні з іншими магазинами. Для власників ТРЦ це теж вигідно, вони ж зацікавлені, щоб у їхньому закладі людина пробула якомога довше. Отже там мають бути всі магазини без винятків.
Виконувачем обов'язків міністра освіти та науки став Сергій Шкарлет. У його наукових роботах виявлено великі обсяги плагіату. Як це призначення характеризує кадрову політику влади? Не можуть знайти компетентних людей, які не були б помічені у скандалах?
– Це прояви реваншу. Вони розуміють, що ми пройшли далеко вперед у питаннях культури та мови. Намагаються відкинути назад.
Та не слід забувати, що випускники та вчителі прогресивного міністра Лілії Гриневич голосували за Володимира Зеленського. Усюди говорили, що за її сприяння відбуваються реформи, школи модернізуються. І що? У рік МОН випускає майже 250 тисяч виборців. За п'ять років – понад мільйон. Міністерство сконцентрувалося на прогресивних цінностях. Мовляв, щоб було, як у Європі. Але забули, що в нас війна. Умили руки від патріотичного виховання. Людина, яка випускається зі школи, – чистий келих. Якщо не проводити ідеологічної роботи, туди наллють російської горілки через інтернет, телебачення і батьків, які ностальгують за СРСР. 15 відсотків молоді сумують за Союзом. От і випливає, що ми такі ліберальні, а в нас стріляють. Результат – зі шкіл виходять дезертири, які обирають такого ж на посаду голови держави.
У нас є "Пласт". Уся національна еліта України, яка воювала за незалежність до 1954 року, вийшла з нього. Чому цієї організації немає при кожній школі? Балачки, що школа не повинна виховувати, – дурня. Держава має виховувати адекватних громадян. Давайте спочатку виграємо війну, поставимо на кордонах бази НАТО. Тоді говоритимемо про ліберальні цінності. Вони – це ситість, мир і перспектива. У нас суспільство не мирне і не сите. І перспективи маємо туманні. Не доросли ще.
Наприкінці минулого року ви казали, що Зеленський не вміє керувати країною. З його владою почнуться проблеми в економіці, відбудеться реванш. Про це говорили більшість представників інтелігенції. Чому цих голосів не почули?
– Кожен президент за рік після обрання мав рейтинг довіри 15 відсотків. У Зеленського 40. Українці досі не усвідомили помилки. Щоб перестали сліпо вірити Зеленському, в країні повинен статися масштабний триндець. Усе до цього йде. Але навіть тоді єдиною рефлексією виборців буде "ой".
Широкий загал не дослухається до інтелектуалів. Інформпростір орієнтований на Москву та Голлівуд. Наші канали не хочуть розповідати про нову книжку Жадана чи Забужко. Про Гаррі Поттера писатимуть і говоритимуть усі, безкоштовно.
Будь-яка наша влада ставиться до культури, як до збіговиська жебраків і повій. Мовляв, якщо крутити роман, то з балериною. Якщо віддати комусь копійки, то нехай на книжку.
Наше інформаційне поле окуповане РФ. Крім заборони серіалів агресора 2014 року, не було спроб цьому протидіяти. Виключити російські канали з мережі недостатньо – їх дивляться на супутнику. Навіть книжки з РФ досі їдуть до нас. Я дивуюся, як ми не втратили ще більше території за таких умов.
Як очистити інформаційний простір?
– Пилип Іллєнко, який очолював Держкіно, показав, що можна воювати та перемагати на інформаційному фронті. Звільнив Україну від фільму "Брат" і всяких охлобистіних і пореченкових. Я був тоді членом експертної ради. Тож фактично на моїх руках теж є умовна кров цієї сволоти. Ми її заборонили.
Щось можна обмежити законом, як це було з російськими серіалами. Щось вирішується на рівні експертів. Якщо кожен на своєму місці в державній установі замислиться над механізмом, варіанти знайдуться. Треба розшукати розумні й патріотичні кадри.
За останній рік Україна як держава просунулася вперед чи здала позиції?
– Звісно, втратила. Найбільше тривожить загальне тло. Сепарня і вата почала піднімати голову. Поводяться так, ніби це їхня країна. Проявляються в інтернеті, державних установах. Ми втратили загальну впевненість, розуміння, що Україна – держава українців і що ми переможемо. Усякі шарії, ОПЗЖ смердять звідусіль. Це наймерзенніше відчуття. Переживали й гірші часи в економіці. Голого не пограбуєш. Зараз розуміємо, що йдемо назад.
Військові змушені були відвести війська від ліній розмежування. Поіменно можна вказати, хто загинув, щоб ми відвоювали той клаптик землі. Коли армія віддає те, що важко здобувалося, бойових дух падає до рівня плінтуса. Це передається суспільству. Не було ж команди перейменовувати в Харкові проспект генерала Григоренка на Жукова. Та ці собаки нюхом відчувають, що можна.
Який президент потрібен країні?
– Готових президентів не буває. Але одного ми змогли виховати. Перетворили олігарха Порошенка на непоганого главу держави. Наприкінці каденції він поводився як державник. Українці навчили його поважати державу, розуміти важливість мови й віри. Зеленського – навряд чи вдасться. Та й не маємо на це часу.
Демократію варто тимчасово поставити в куточок. В іншому випадку прийде хунта. У нас багато молодих, досвідчених, патріотичних військових. Кожен офіцер вирішує не лише куди стріляти. Має велике господарство. Це готовий міністр. Знає, що таке бюджетні статті, обстріли, культура. Завтра хтось може пояснити їм, що треба брати владу у свої руки. І вони це зроблять.
Ви з братом ведете канал імені Тараса Шевченка на Youtube про українську історію. Яких уроків українці досі не засвоїли?
– Жодних. У системі освіти панує карамзінсько-сталінський історичний наратив. Немає історії, де наша держава була би головною дійовою особою та об'єктом вивчення. У всіх підручниках ми наче до когось притулилися. Українець повинен зростати з розумінням, що це його держава. Що його діди і прадіди орали цю землю і будували ці будинки.
Ми їздили на фронт і читали історичні лекції солдатам. Підійшов хлопець: "Дякую. Тепер розумію, за що воюю". Ми боронимо Україну, а не землі війська Донського.
Історія нашого рідного Очакова за радянською версією починається з того, що його зруйнували. Це ж нонсенс. Ніхто не розказував, що це було чумацьке місто, головний порт Причорномор'я. Окупанти перетворили його на глухе військове містечко і змушували цим пишатися.
Які проблеми маємо через це?
– Усе відбувається за сценарієм Руїни. Хмельницького спонукали до угоди з Московією. Він теж маневрував між політичними силами того часу. Колись навіть узяв у полон польського короля, але не зрубав йому голови. Це було рівносильно, наче Зеленський полонив би Путіна і вклонився йому.
Мазепа може стати прикладом для політиків. Вірно служив Петру І. Під кінець життя повстав, але за ним ніхто не пішов. Вчора ти людей гнобив, коли вони криве слово про російську владу казали, а зараз просиш їхньої підтримки. Так не буває. Не можна в один день змінити переконання на 180 градусів.
Наша історія завжди була у форматі "крок уперед і два назад". Треба взяти конкретний курс і слідувати йому. Проте багатьом націям взагалі не пощастило вижити. Те, що нас не викреслили з історії людства, означає, що щось усе-таки робили правильно.
Ми стоїмо на місці, де торгові шляхи простягаються з Росії в Європу та з Півночі на Південь по Дніпру. Якщо подивимося на мапу газопроводів, побачимо, що вони йдуть один в один, як північна гілка Шовкового шляху. Він працює. Це закономірність рельєфу. Наша держава змогла вижити, перебуваючи на такій ласій території. Відновили цілісність. Отже, Бог має на нас план. Головне завдання – залишитися українцями.
У чому сила українців?
– Україна розташована у степовій і лісостеповій зонах. У першій завжди жили кочовики, у другій – землероби. Наші предки ганяли стада у степу, а міста будували в лісостепу. Українська нація виникла в ХVІІ столітті, коли козаки об'єднали ці території. З того моменту маємо дві ноги. Коли нас сильно перетягують і захоплюють із Заходу, степова нога упирається й утримує державу. Так уперлися козаки, воюючи з поляками. Коли нас занадто перетягують на Схід, упирається західна частина. Так упівці воювали проти Радянського Союзу. Дві ноги допомагають країні вистояти та зберегти незалежність.
Коли переможемо Росію?
– Наші сусіди з Балтії це зробили. Ми теж могли. Путін сказав чудову фразу, з якої, на жаль, не зробили висновків. Що Росія закінчується там, де закінчується російська мова. Кощій сам показав, де ті яйця, що приховують його смерть. За них і маємо взяти агресора.
8 
35413
Коментарі